Для Луценка посада Генпрокурора може бути сходинкою у політичній кар’єрі, — Банчук

У студії Громадського радіо — експерт Центру політико-правових реформ Олександр Банчук.

Анастасія Багаліка: Олександр Банчук і Тетяна Печончик з Центру інформації про права людини підготували масштабний аналіз діяльності Юрія Луценка у кріслі Генпрокурора. На які ситуації ви звертали увагу?

Олександр Банчук: Навряд чи це глибокий аналіз. Це швидше розраховано на простого громадянина, який хотів би зрозуміти, що відбулося за рік. Тому що Юрій Луценко йшов на посаду з тим, що він зруйнує систему і побудує нову. Цим матеріалом ми хотіли констатувати, що за рік жодної цеглини у цю нову будівлю покладено не було. Це найбільший борг Юрія Віталійовича перед українським суспільством. Тим більше, при призначенні він сказав, що йде на цю посаду на півтора року. Рік вже пройшов. Якщо не було нічого зроблено за рік, чого нам очікувати за 6 місяців?

Я думаю, що Юрій Луценко буде звітувати про кількість кримінальних проваджень і повернення в бюджет так званих мільярдів Януковича. Хоча там дуже нечиста юридична процедура. З часом вся держава може постраждати від справ про конфіскацію цих коштів, які можуть ініціювати ці юридичні особи нерезиденти. Тобто громадяни України повинні розуміти, що повернення так званих 39 мільярдів Януковича — це дуже натягнута справа.

Юрій Віталійович говорив, що він оновить кадри. Але при ньому залишилися старі заступники. Одного з них — Севрука, було назначено ректором Академії прокуратури, але формально він залишається заступником. Тобто залишилися практично всі, кого не сприймало експертне середовище. Була обіцянка про те, що через 100 днів старі кадри звітують українському суспільству про результати роботи, і за результатами роботи Луценко прийме рішення. Жодного звіту не було. Тобто фактично Луценко сперся на старі кадри.

В той день, коли призначили Луценка, було проголосовано і підписано закон, який дозволив йому бути призначеним на посаду. Цим законом передбачалося зменшення вимог до кандидатів на посади у регіональних прокуратурах і в Генеральній прокуратурі. Раніше, до 12 травня 2016 року, там передбачався обов’язковий прокурорський стаж. Тобто це мали бути люди з системи. Цю вимогу зняли. Але Генпрокурор за цей рік не ініціював і не провів жодного конкурсу у регіональні прокуратури чи в Генеральну прокуратуру. Для чого був цей закон? Для чого була обіцянка про оновлення кадрів, якщо ці кадри не прийшли?

Це підтверджує нашу думку про те, що залишилися заступники і так само залишилися старі кадри у регіональних прокуратурах і в Генеральній прокуратурі.

Також можна сказати про те, що Генпрокуратура провалила роботу у сфері боротьби з корупцією. Звіт Центру політико-правових реформ щодо антикорупційної політики за минулий рік свідчить про те, що у 2016 році в 3,5 рази менше людей було позбавлено волі за корупційні злочини, ніж у 2013 році. Про яку ефективність ми можемо говорити?

Що це означає? По-перше, це означає, що справ менше, а значить прокуратура недопрацьовує. По-друге, навіть якщо є справи, вони не завершуються ревним позбавленням волі. Тобто корупціонери домовляються з суддями або з прокуратурою. А відсутність покарання провокує інших службовців вчиняти ті ж самі корупційні діяння.

Анастасія Багаліка: Наскільки я пам’ятаю, в медійному полі обговорювали лише одне резонансне звільнення з Генпрокуратури. Це був старший слідчий з особливо важливих справ Головного слідчого управління Дмитро Сус. Але це не керівна посада, і це одиничний випадок.

Олександр Банчук: Інший приклад — зараз підозрюваним є військовий прокурор Костянтин Кулик, який раніше керував Військовою прокуратурою сил АТО.

Анастасія Багаліка: А Військовій прокуратурі передали справи економічного блоку проти Януковича.

Олександр Банчук: Так. Це не має бути їхнє. Це ми також закидаємо прокурору. Але ця особа підозрюється, її справа знаходиться в суді. А Генпрокурор фактично підвищує цю особу і призначає її у міжнародно-правовий підрозділ Генпрокуратури. Чесно кажучи, я не пам’ятаю в нашій історії таких випадків, коли підвищують особу, яка навіть не підозрювана, а обвинувачувана, бо, наскільки я знаю, справа вже в суді. Це такий ніби знак з боку Генпрокурора — я своїх не здаю. На мій погляд, було б правильно дочекатися завершення справи, і тоді вже вирішувати. Без вироку ми не можемо сказати, наскільки обґрунтоване це обвинувачення з боку Антикорупційної прокуратури. Бо там йдеться про незаконне збагачення відповідного прокурора, здається. Це також показує підхід Луценка до кадрів. Це демонструє, як він ставиться до доброчесності і протидії корупції.

Одна з найбільших проблем в тому, що Луценко може розглядати цю посаду як певний трамплін, певну сходинку у своїй майбутній політичній кар’єрі.

Якщо би Луценко оцінював цю посаду як юрист чи як людина, яка хоче щось зробити, він, звичайно, руйнував би цю систему і вибудовував нову систему. Систему, яка була б прозорою і відповідала європейським стандартам. А політичні впливи Парламенту чи президента були б мінімізовані. Це було б його завданням.

Анастасія Багаліка: Тобто показувати ефективність роботи?

Олександр Банчук: Так. Якщо ж він хоче використати окремі факти, які працюють на його політичний багаж, то для формування речей, що визначатимуть його політичне майбутнє, йому потрібні кадри, на які він може спертися. Дати результат можуть звичайні прокурори, які звикли виконувати накази свого керівництва, а не впиратися. Приведення нових людей означає те, що система буде повністю децентралізована. Кожна окрема людина скаже: «Я незалежно від вас пройшла прозорий конкурс, і я від вас не залежу, тому що не ви мене сюди приводили». Очевидно, політик Луценко це зрозумів, і він не захотів це змінювати.

Анастасія Багаліка: Також ви пишете про те, що прокуратура вже восьмий місяць ігнорує закон про прокуратуру, процесуальні кодекси і їх приведення у відповідність до Конституції.

Олександр Банчук: Це унікальна ситуація. З 30 вересня 2016 року почали діяти нові положення Конституції. Вони приймалися щодо реформування правосуддя. На підставі цих змін зараз відбувається конкурс у Верховний суд і багато інших речей. Поки що результатів немає, але можна сказати, що це певний позитивний прорив. Проте одночасно з тим ці зміни стосувалися і зміни ролі повноважень прокуратури. І от вони набрали чинності 30 вересня. Зараз вже 16 травня. Тобто пройшло близько 8 місяців, а закон про прокуратуру і процесуальні кодекси не приведений у відповідність до нових вимог Конституції.

Ці положення мали б діяти вже 1 жовтня. Тому що прокурори щодня застосовують ці процесуальні кодекси.

Наприклад, Конституція передбачає, що прокуратура не повинна представляти інтереси осіб у судах. Для цього є система безоплатної правової допомоги. У Конституції сказано, що прокуратура може тільки в окремих випадках представляти інтереси держави. Але в окремих випадках, визначених законом. У звичайних законах про прокуратуру, у цих процесуальних кодексах передбачено, що прокуратура може представляти інтереси окремих осіб та інтереси держави у будь-яких справах.

Тобто сторона захисту в кожному разі може сказати, що ці повноваження у цій справі прокуратура виконувала всупереч Конституції. Так, на підставі закону, але всупереч Конституції.

Крім того, там є інші повноваження, які вже не передбачені Конституцією, але вони виконуються прокуратурою. Наприклад, ніде в Конституції зараз немає повноважень прокуратури у справах про адміністративні правопорушення. Але в Кодексі про адміністративні правопорушення ці повноваження є. Наприклад, у справі Сергія Лещенка прокуратура хотіла подавати апеляцію. Але згідно з Конституцією, вони не мають повноважень у цій сфері. Бо ця сфера ніде не визначена. І ось ця невизначеність ставить під удар щоденну діяльність прокуратури. А Генпрокурор нічого не робить для того, аби депутати внесли зміни до цього законодавства.

Анастасія Багаліка: Окремим блоком ви виділяєте проблеми з розслідуванням справ Євромайдану.

Олександр Банчук: Так. Зрозуміло, що не все залежить від слідчого, прокурора чи тим більше Генпрокурора. Але Генпрокурор повинен створити певні умови для цього розслідування. Юрій Віталійович весь час говорив, що для нього це справа честі. Але що ми бачимо? Пройшов рік, а вироків у цій справі немає. Ми спостерігаємо тільки конфлікти з Сергієм Горбатюком.

Дуже прикро, що Генпрокурор не використав свої повноваження для того, щоб пришвидшити це розслідування.

Анастасія Багаліка: Чого ви чекаєте від звіту Генпрокурора у Верховній Раді?

Олександр Банчук: Звіт вже був за 2016 рік. Прокурор презентував це як перемоги — кількість справ, відсотки завершених. Як маніпулювати статистикою, відповідні підрозділи прокуратури завжди знали, при будь-якому Генпрокуророві. Проблема в тому, що навіть нинішній Генпрокурор, який не є частиною системи, вірить цій статистиці.

У 2015 році менше 5% українців довіряли діяльності Генпрокуратури. Якщо зараз буде трошки більше, то це вже добре. Що існує ця структура, що не існує… А це один з найважливіших органів у системі влади.

Я очікую, що буде звіт. Будуть різкі запитання до депутатів. Але оскільки є пропрезидентська більшість, ніяких наслідків цей звіт не матиме. Ми знаємо, що Луценко дуже красиво говорить і представляє факти. Тобто Генпрокурор пройде цей іспит, але питання в тому, чи змінить це ситуацію

Анастасія Багаліка: Луценко — вже четвертий прокурор з часів Майдану. До попередніх прокурорів були дуже критичні запитання і у експертів, і у суспільства. Рівень незадоволення Луценком поки що менший?

Олександр Банчук: Так. Він, як політик, розуміє, що можна дати суспільству для заспокоєння. Ті ж самі повернення мільярдів Януковича, передання справ Януковича до суду… Юристи розуміють, що це незрозуміло чим завершиться. Але простий громадянин бачить цю інформацію і думає, що тут порівняно з іншими є результат.