Для українців політика - культурний феномен, як пивний фестиваль для німців, - Сергій Таран

 «Українці дивляться на політику як на великий театр, як на шоу. Для українців політика – це культурний феномен. Це те, як бразильці ставляться до карнавалу, німці – до пивного фестивалю. Це цікаво дивитися, в цьому цікаво брати участь, але це не щось серйозне, яке би перетворювало наше життя на нудне розглядання схем, реформ, цифр чи показників. Для українців політика – це цікавий серіал, який вони дивляться. Політики, які можуть запропонувати цей серіал, в топі новин і в топі голосувань, а медіа віддзеркалюють цю тенденцію», – вважає політолог.

Тетяна Трощинська: Днями у вас з’явився допис на Фейсбуку, який потім став блогом на одному ЗМІ, про те, що українці готові би були, напевно, підтримати Гаррі Поттера. Чому ви так вважаєте?

Сергій Таран: Як правило, на Новий рік всі очікують чуда – не тільки в Україні, але й в інших країнах. Але українці очікують чуда щодня. Їм здається, що має прийти хтось, якийсь чарівник, і зробити так, щоб всім нарешті стало добре.

Очікування від політиків в українців саме таке. Нещодавно було оприлюднене одне відоме соціологічне опитування, яке показує, що українці не сприймають будь-які реформи, які відбуваються в країні, мають негативне ставленні до всіх – навіть до тих, які ще не починалися. Якщо ж спитати українців, чи влаштовує їх медицина, освіта, економіка, пенсія, вони скажуть: ні, не влаштовує. Але реформи їх також не влаштовують.
Якщо говорять про реформи, українцям здається, що це має відбуватися приблизно так: проголосували сьогодні у ВР, наприклад, за медичну реформу, а завтра в нас вже така поліклініка, як у Швейцарії. 

Але реформи – це дуже важкий шлях. У Східній Європі цей шлях теж був нешвидким. У Польщі 4-5 років тривали реформи, які називаються «шокова терапія» – це означає, що все має відбутися швидко. У Болгарії, Румунії це було 10-12 років. І це нормально, бо це реформи і вони довго тривають. Врахуйте, що ці країни мали тверду підтримку ЄС, який сказав: якщо ви це зробите, станете членами ЄС. І всі ці країни не мали війни.

Але ми маємо війну, реформи, при цьому всьому наші люди хочуть, щоб у нас реформи були дуже миттєвими. Я вважаю, це означає, що українці чекають Гаррі Поттера, який прийде і одразу чарівною паличкою зробить так, щоб всім одразу стало добре. Але так не буває.

Будь-який новий політик – не Гаррі Поттер, не одразу всім стає добре, все одно треба чекати

Мені здається, саме з таким очікуванням на чудо пов’язано те, що в нас постійно є запит на нових політиків. Здається, що прийдуть нові політики чи політик і зроблять так, що всім одразу стане добре. Але ж будь-який новий політик – не Гаррі Поттер, не одразу всім стає добре, все одно треба чекати. Тому одразу з’являється розчарування і знову очікують на чергового нового політика, який може стати тільки Гаррі Поттером.

Якщо ми справді хочемо, щоб у нашій країні відбулися реформи, зміни, ми повинні ставити реальні задачі для політиків, пам’ятати, що навіть найсильніші люди не можуть гарантувати чуда від реформ на наступний день після їхнього голосування.

Тетяна Трощинська: У професорки Елли Лібанової є теорія, пов’язана з тим, що величезна недовіра українців до влади пов’язана з тим, що в нас століттями на різних територіях влада не була українською. Це може бути однією з причин?

Сергій Таран: Я про це писав саме з тим формулюванням, що багато століть в Україні не було своєї влади, тому всяка влада сприймалась як щось вороже.

Тетяна Трощинська: А як ми зараз мали би думати і що можемо говорити про владу нині?

Сергій Таран: У нас таке ставлення до будь-якої влади було кілька століть, тому що будь-яка влада означала щось чуже. В результаті в нас виробився такий цікавий феномен, який дуже контрастує із тим, що відбувається в Росії. 

У Росії влада завжди була своя і вона була культова. Будь-який політик, який при владі, отримував шалену рейтингову підтримку, його любили, обожнювали. Правда, коли цей політик ішов із влади, по ньому топтались. Але поки він був при владі, мав захмарний рейтинг.

В Україні навпаки – саме через те, що ніколи не було своєї влади, завжди був культ опозиції. Якщо політик хоче отримати рейтинг, має йти в опозицію. Тому в нас лише в парламенті вісім опозицій, не рахуючи позапарламентські. Це є наслідком того, що в нас протягом століть любили знедолених, бідних, борців, які воювали, були проти влади. Це дуже відрізняється від Росії, де був культ влади, але це відрізняє нас і від Європи.
В Європі ставлення до політиків не залежить від того, чи вони при владі, чи в опозиції.

Поки реформи відбуваються, у людей завжди формуються зависокі очікування, які випереджають можливості будь-якої влади

Якщо ми хочемо Європу, в нас повинно бути ставлення, яке не визначається тим, де політик – у владі чи в опозиції, а тим, що політик зробив чи не зробив. У нас цього нема. В нас завжди люблять опозицію, саме тому в нас не сприймається будь-що, що говорить влада – будь-яка влада в нас злочинна. Але існує один нюанс. Лише повстаннями, Коліївщиною, козаччиною, отаманщиною державу не збудуєш. Держава – це інституції, будівельні процеси, які створюють державу, яка працює і розвивається. 

Поки реформи відбуваються, у людей завжди формуються зависокі очікування, які випереджають можливості будь-якої влади, і це дуже небезпечний час. Саме на цьому свого часу прийшли більшовики у владу в Росії в 1917 році. З’являвся так званий Тимчасовий уряд, але не міг дати всього, що хотіли люди – з’явились більшовики, які пообіцяли все і швидко. Ми знаємо чим це закінчилось. Період змін завжди дуже небезпечний. Люди завжди думають, що небезпека – диктатура, але часто диктатура стається після того, як спочатку прийшли популісти. Вони дуже багато обіцяють, приходять, нічого не виходить – і після них знову приходить диктатура.

Тетяна Трощинська: Якщо спробуємо уявити вибори в 2019 році, чи шанси популізму і популістів високі?

Сергій Таран: Дуже високі. Я вважаю, що це небезпека №1 для України. Я вважаю, популісти мають високі шанси в 2019 і на парламентських, і на президентських виборах. Людям не подобається їхнє життя і вони ладні більше вірити будь-яким солодким обіцянкам, не чуючи і не розуміючи, чи вони реальні, ніж чути слова політиків, які говорять або намагаються чесно говорити з людьми.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.