Репресовані слова: самобутні, унікальні й неповторні

Як це? Слова хіба можуть бути «репресовані»? Так, від радянщини постраждали не тільки люди. Традиційних утисків української мови було замало, тож режим глибокого змосковщення та совєтизації в науці, побуті, листуванні та інших сферах кардинально змінив слова у вимові, аби вони були близькими за фонетичним чи графічним оформленням з російськими, уподібнив їх, повністю замінив на інші відповідники, витіснив на периферію без замінників, взагалі видалив зі словників та життя, знищив… Тільки через те, що слова ці українські.

Самобутні, унікальні та неповторні. У такий спосіб намагалися стерти лінгвокультурну пам’ять народу та повпливати на самоідентифікацію нації.

Тож моє вам шанування, високодобірне товариство наших радіослухачів! Як тиснений золотий кант розсікає світло, наче стежка — лісову галявину, так і подкаст «Ошатна українська» зі Світланою Білою на Громадському радіо відтвОрить первинну форму умисно зросійщених слів та повЕрне вкрадені слова!

Витіснення українських слів російськими кальками

Після короткого періоду українізації у 1920-х роках, коли вдалося досягнути цілісності української літературної мови, адже до неї ввійшли слова із західноукраїнських діалектів і з галицько-буковинської літературної мови другої половини XIX — початку XX ст., почався зворотний процес — максимальне наближення української мови до російської, витісняючи питомі слова російськими кальками. У яких спосіб вони це робили?

Із політичних міркувань у висновках комісій і партійних резолюціях абсолютизували вплив польської мови на західноукраїнську літературну мову, а всю діяльність мовознавців 20-х рр. безпідставно оголосили шкідницькою та полонофільською, що, звичайно, набуло зловісного політичного характеру, який назвали «змиканням з польським фашизмом».

Та радянська влада плямувала українські слова не тільки ярликовими полонізмами, але й діалектизмами, штучними архаїзмами, тобто застарілими словами, буцімто вони не відповідають українській вимові, не властиві мовленню мас та створюють штучну розбіжність між російською та українською, тому замість питомо українських слів у словники та офіційні тексти вводили форми, ближчі до російської мови. Лінгвісти називають це явище русифікаційною нормалізацією. А чим подібнішими ставали мови, тим легше було просувати ідею «єдиного народу», а отже, витіснити українську з публічного життя.

«Із української мови прибирали слова, які указували на її питомість…»

То що, заборонили усі українські слова? Формальні — ні. Але їх перестали друкувати в словниках і підручниках, а це означає, що вони вийшли з ужитку. Тож мене аж ніяк не дивує, що у росіян вистачає гонору з тельбухами стверджувати, що українська мова є буцімто похідною від їхньої, бо, начебто, виникла шляхом калічення російських слів під впливом польської мови. Чому не дивує? Тому що зміни, про які я вам розповіла, й умисно створювали враження, ніби українська — це лише варіант російської з дещо іншою вимовою.

То ж які питомі слова повністю чи частково витіснили російськими кальками, а які геть усунули?
Для цього нам слід заглянути у «Реєстр репресованих слів» авторки Орисі Демської-Кульчицької, мовознавиці, докторки філологічних наук, організаторки і першої голови Національної комісії зі стандартів державної мови.

У своїй вкрай ґрунтовній праці у збірнику «Українська мова у XX сторіччі. Історія лінгвоциду» під редакцією Лариси Масенко дослідниця зібрала приклади заміни автентично українських лексем на зросійщені аналоги, зробивши порівняльний аналіз російсько-українських словників 20-30-тих та 50-тих років.

Ідеться про загальновживану та термінологічну лексику, адже мову престижу визначала наука.
Так, замість питомо українського слова «відсоток» почали активно насаджувати «процент». Бо для русифікаторів «відсоток» був «штучним або застарілим; архаїзмом і діалектизмом».

Мотивація заміни на «процент» звучала так, цитую: «Тенденція до інтерсхіднослов’янізації соціально-економічної термінології в процесі перекладів творів Леніна виявляється і в поступовому засвоєнні українською мовою термінів інтернаціонального характеру, наданні їм фономорфологічного вияву, адекватного ленінським оригіналам».

Із української мови прибирали слова, які указували на її питомість, тобто споконвічність, на її оригінальність та засвідчували відмінність від російської, наприклад:

• «визиск» замінили на «експлуатацію»,
• «горішній», яке вважали штучним архаїзмом — на «верхній»,
• як і питоме «долішній» — на «нижній».

До слова, є ще така конструкція, як-от «горішній вітер», тобто той, що іде за течіЄю річки Дніпра вниз; північний. У Івана Нечуя-Левицького читаємо:

«Вдень був низовИй вітер і нагнав з моря багато камки; горішній вітер… зносить камку в море». А кАмка, друзі, то морська трава.

Автентичне слово «бігУн» (яке зокрема зустрічаємо в Академічному російсько-українському словнику 1924–1933 років за редакцією Агатангела Кримського та Сергія Єфремова на сторінці 2168-ій) стало «полюсом» на російський лад (рос. полюс), а «бігунОвий» став «полярний» і є однозвучний з російським «полярный». «Заграва північна» стала «сяйвом полярним», тобто за аналогією до «северное сияние».

«Від мовознавців вимагали добирати в словниках слова, що є «однозвучними» й «рівнозначними» з російськими…»

Не тільки загравою північною можемо зараз поповнити картотеку нашого слововжитку, а й бігунОвою зіркою замість полярної зірки. До слова, в ґрунтовній лексикографічній праці в чотирьох томах 1893–1898 рр.

«Словарь російсько-український» за авторством одного з фундаторів української бібліографії Михайла Комарова читаємо: «Море сягає аж за полудневий круг бігуновий». Ошатно звучить, правда?
Замість колишніх «пролетаріят», «база», «сконцентрування», «збанкротування» послідовно вживають «пролетаріат», «базис», «концентрація», «банкротство».

Через те, що російську мову в партійних настановах 1933 року оголосили «братньою», від мовознавців вимагали добирати в словниках слова, що є «однозвучними» й «рівнозначними» з російськими. А це означає, що всю самобутню українську лексику кваліфікували як штучно створену і взоровану на польську мову. Тож і не дивно, що за політики 30-80-х років ХХ ст. слово «філіжанка» пасивізували через помилкове твердження її походження з польської мови, тобто вважали її галичанізмом. Проте насправді запозичили цю лексему з турецької мови, можливо, через польське або румунське посередництво, про це йдеться у шостомі тОмі Етимологічного словника української мови.

Слова «краватка», «краля» кваліфікували теж полонізмами, якими вони не є. Знову розгортаємо словник і читаємо, що «краватку» запозичили через польську мову з французької; а «кралю» (красуня) — з чеської.

Втім, польське, чеське чи румунське посередництво в жодному разі не означає, що ці слова є питомо польськими. У Реєстрі Орисі Демської-Кульчицької до цих лексем відсутні замінники, а це означає, що у тоталітарні часи ці слова знищували.

До полонізмів записали й питомо українські слова «пОзем» і «позЕмний» та, відповідно, замінили їх на «горизонт» та «горизонтальний».

Приклади вживання:

«Простежуємо єдність у співвідношенні основних елементів будови як у поземних вимірах, так і у вертикальних».

«У просторій кімнаті панував дивний хаОс світла й тіні. Майже поземні промені вечірнього сонця виривали з півсутіні строго окреслені смуги, і знайомі предмети… втрачали свої звичні форми», — читаємо у романі «Срібний корабель» Вадима Собка.

«Весь край між морським берегом і долиною Йордану творить височину, широку на 12–15 миль, а високу понад морський позем до 2000 стіп», — пише Іван Франко.

«Треба, щоб журналом «Нові дні» дорожили люди, щоб журнал був на належно високому ідейному, моральному й політичному поземі», — переконаний Іван Багряний.

Зінаїда ТУлуб в романі «В степу безкраїм за Уралом» пронизливо пише: «На весняному сонці опівдні підтаЄ сніг, і коли вітер шалено мчить понад степом, — не рине він разом із вітром поземним потоком, а мирно лежить на землі».

Таким ж питомо українським словом є «позЕмка (або «позЕмок»), що означає низовИй вітер узимку, який переносить сніг по землі.

А зараз уявіть собі, як вітер підхоплює цвіт і рожевою поземкою ганяє по вулицях.

З радістю пішла б хоч зараз зачудуватися, замилуватися цією картиною, але ми ще не до кінця з вами з’ясували, які слова відібрали у нас росіяни.

Наприклад, автентичне слово «згук» витіснили словом «звук», пояснили це тим, що воно «обласне, застаріле та рідковживане».

«Гонінь зазнали і вставні слова, заразом і прислівники…»

Через значну кількість та різноманітність в індивідуальності української мови гонінь зазнали і вставні слова, заразом і прислівники.

«Либонь», що виражає деяку непевність, сумнів у вірогідності висловлюваного та ілюструє синоніми «ніби», нібито», охрестили народним, розмовним та замінили на «напевно, мабуть». Ба більше, за «західноукраїнський діалектизм» це слово помістили за совєтські ґрати. А «далебІ», що означає «правду кажучи», «справді» та яке вживають нині у значенні частки «таки» замінили на «чесне слово, слово честі, справді».

Вчитаймося у приклади:

• Всі почали чекати того суду, який мав бути либонь восени, як казав адвокат.
• Якби не оце створіння, я далебі заснув би під кущем, так сьогодні парно якось у повітрі; далебІ немає чого поспішати.

Прислівник «сливЕ» теж прибрали й замінили на «майже». Радянська цензура заклеймувала його «архаїзмом; застарілим, регіональним». Онлайн-версія Словника української мови у 4 томах 1907-1909 років за редакцією Бориса Грінченка словом «сливЕ» перекладає російське «почти». Хоча зараз у літературній мові його вживають дуууууже рідко, простіше сказати, що не вживають, воно має виразний колорит регіональності та старовини, а отже, споконвічності, незапозиченості.

Із гіркої чаші теж випив прислівник «відтак» у значенні «після чого-небудь; потім, згодом, далі». Зараз його використовують вкрай активно, однак не завжди з правильним значенням, бо приписують невластиві йому значення «тому», «отже».

Поясню вам ще такими прикладами:

«Ще з рік Іван так походив, відтак оженився», — у Михайла Коцюбинського читаємо.

«А сонце все пекло та жарило; хмари, мов дрочАчись з бідними рільниками, все надвечір збиралися на небі, а відтак, не пустивши і краплі дощу, розпливалися против ночі, — ошатно описує Іван Франко в повісті «Борислав сміється». — По селах, через котрі проходили ріпникИ, стрічалися люди, сумні та чорні, мов земля. Не чути було звичайних недільних сміхів та жартів по вигонах. Старші газди гляділи то на поле, то на небо, мов з яким докором, а відтак безрадно в розпуці опускали руки».

Так-от… прислівник «відтак» замінили на «потім», тому що для радянського режиму це був, цитую: «Штамп, який втратив стилістичну виразність». За таким ж принципом тоді повністю вилучили прислівник «навдивовижу», що означає «напрочуд; надзвичайно». До речі, я дуже люблю послуговуватися прислівником «навдивовижу», особливо, коли відповідаю, мої ошатні слухачі та слухачки, на ваші добірні коментарі у соцмережі. Читаю, відповідаю ошатними питомими словами — і наче трунок п’ю, що за мед солодший.

У слова «наразі», що означає «поки що» замінника не було, бо його знищували під ярликом «штучного утворення». Затаврували й вилучили прислівник «незгірше», що часто фігурує на сторінках творів Лесі Українки й означає «не гірше, як хто-, що-небудь». Ярлик архаїзму, та ще й штучного приклеїли до прислівника «небАвом» у значенні «незабаром, скоро» і заборонили у вжитку. Непотрібним став ще один прислівник — «зАвше» (тобто «зАвждИ»), бо йому режим присвоїв звання «розмовне; штамп, який втратив стилістичну виразність».

На маргінеси мовлення, тобто на периферію вичавили прислівник «допІру», бо йому інкримінували у Радянському Союзі злочин діалектизму, розмовного, штампу, який втратив стилістичну виразність; штучного архаїзму і замінили на «тепер; щойно». А «довкрУж» — на «навколо, навкруги».

До штучних архаїзмів безпідставно записали й забрали зі словників слово «достеменно», а також:

• «достоту», що означає «точно», «справді», «істинно»;
• «зАгодя» — те саме, що «заздалегідь», тобто «за якийсь час до чого-небудь; наперед»;
• «позаяк» у значеннях «оскільки», «тому що», «через те що».

А потім я враз неначе заніміла, бо що я можу сказати? Адже ці вказівкИ на причини усунення або заміни та коментарі щодо мотивації заміни є безглуздими, нелогічними та помилковими. Заніміла, бо «враз» замінили на «раптом», як і прислівник «нарАз» з тлумачним багажем «ураз, несподівано, зненацька», «разом, одночасно», «зараз же, відразу, зразу», що, окрім штучного архаїзму, набрякло радянським «штампом, який втратив стилістичну виразність».

• Так «граностовп», «гранчак» і «граняк» під тиском радянських репресій поступилися «призмі» на російський лад, як і «гостриця», «остриця», «рогівниця» — «піраміді»;
• «кружАло» — тільки «диску», бо, бачте, «штучна розбіжність між російською і українською мовами; націоналістична тенденція»;
• «хитун» — «маятнику», бо «вигаданий термін» — це й була вказівка на причину заміни;
  режим глибокого змосковщення та совєтизації новотворів не любив, не сприймав чи то боявся, тому
• «грільня» поступилася «грілці», а «висилений» — «знесиленому»;
• «вигин» (вверх) — тільки «згину» знову ж таки через «штучну розбіжність між російською і українською мовами»;
• «відпружник» — «буферу»;
• «живе срібло» — «ртуті»;
• а «електровня» — «електростанції».

Сьогодні ми б мали звідусіль «робІтні» — так називали приміщення або виробничий простір, де виготовляли чи ремонтували речі — від цехів до майстерень. Але режим забрав це слово «робІтня», бо для нього воно було штучним або застарілим. На щастя, українські бренди нині послуговуються цим питомим словом. Як і «голярнею» замість «барбершопа».

• До слова, приміщення для дров — це дровІтня,
• кабельний завод — жільникарня,
• фабрика іграшок — це цяцькарня,
• автозавод — автомобілярня,
• а взуттєва фабрика — взуттярня.

• «далековид» та «далекогляд» замінили на «телескоп»,
• «мІнення» — на «затемнення»,
• «гніт» — на «прес»,
• «гамувати» та «угамувати» — тільки на «зупиняти», «зупинити», «спиняти», «спинити»,
• а «припис» — тільки на «правило»,
• «мірило» стало «масштабом»,
• «жмак», «жмут», «жмуток» та «в’язка» стали як у російській — «пучком»,
• «безнастанний», тобто той, «який ніколи не припиняється, невідомо, коли закінчиться; повсякчасний, безупинний» витіснили словом «неперЕрвний», що російською — «сплошной».

Приклади:

• Безнастанна боротьба з вами нищить мої сили.
• Творчість — це праця безнастанна.
• Останні тижні проминули в безнастанних тривогах.

Також «аркуш» став «листом», а «Обрус» («Убрус») став «скатертиною», бо совєтська влада наменувала його обласним, застарілим, рідковживаним.

Які речення-приклади полосують літературний виднокіл мовно-територіального колориту?

• Вихлюпнула решту кави на обрус — тканина задиміла.
• Жінка застелила пожмаканий обрус, який ще пам’ятав, мабуть, ліпші часи, і поставила макітру з варениками, а поруч дві кварти кислого молока.
• Набрав задумливого вигляду, наморщив чоло високе і ясне і вдав, наче розглядає уявну мапу на вишИваному обрусі, уважно стежачи за пальцем, який обводив кордони.

Радянська стандартизація підмінила слово «городина», тобто врожай з городу чи присадибної ділянки, на «овочі», хоча є й інші відповідники — наприклад, «яринА».

• «Занапастити» замінили на «погубити»,
• «притлумлювати» — на «приглушувати».

Незатінене місце, що освітлюється й обігрівається сонцем — «осоння», що в російській не має точного аналога, замінили конструкціями «на сонці», «проти сонця», «під сонцем».

Я б із задоволенням зараз виполоскала свою сукню і розвісила на кущах, на осонні, щоб повернути це слово у вжиток. Або б просто лежала на осонні, щоб видно було все і всіх навколо. Втім, пам’ятайте, що о дев’ятій на осонні вже спечно, жарко!

І ще в Оксани Забужко почерпнімо таке речення як приклад: «Перед круглою клумбою, на бЕлебні, на осонні, стоїть як укопаний мій хлопчисько».

А що таке той «бЕлебень»? Високе відкрите місце; гора, шпиль.

«Бог нам дав єдину на землі країну: немає на світі такого підсоння, таких краєвидів, такої щедрості ґрунту, такого здоров’я роси», — описує Євген Маланюк, письменник, культуролог-енциклопедист. Правду каже пан Євген.

Хм, підсоння… А що воно таке?

Словник української мови у 20 томах фіксує це слово як «місце, простір і т. ін., добре освітлювані сонцем; осоння», а також «теплий, помірний клімат». В Радянському Союзі «підсоння» замінили на «клімат», пропагуючи ближчу до російської мови модель.

Розгляньмо ошатно побудовані речення зі словом «підсоння». У Василя Симоненка:

Довго спали вітри у ярах на припоні,
Довго тиша гнітюча, полями повзла,
І стояли дерева німі на осонні,
Знемагала в пилюці вечірня імла.

Степан Чорнобривець пише, що «на полях, що лежали на підсонні, то тут, то там починалися робОти».

У Михайла Терещенка: «Жито половіє на підсонні, застилає колос небокрай».

Іван Андрусяк підсилює це лексему: «На золотому сонному підсонні насіння золототисячнику зійшло, неначе з рушника».

У Тараса Прохаська читаємо: «Дві попередні весни були такими, як належить. Хоча дехто і нарікав, що зимно, але так правильно. Принаймні в нашому підсонні».

«ПисьмІвку», що стала «курсивом», вилучили. Для тоталітарної системи, що створила політизовану новомову, це власне українське слово було, цитую: «Штучне, так зване українське… слово, яке ніякого поширення серед широких, багатомільйонних робітничих та колгоспних мас не мало і не має». Черговий абсурд.

Радянська влада змінювала не лише окремі слова, а й вилучала невідповідні префікси й суфікси. До прикладу, актуальне того часу «надвиробництво» змінилося на «перевиробництво», оскільки префікс «пере-» відповідає російським нормам, як і «капітал, що функціонує» змінилося на «функціонуючий капітал», а тут вже суфікс відповідає російським нормам.

Тож слово стало потужним контролем над діями та думками українців.

Звичайно, одного випуску подкасту нам не вистачить, аби ознайомитися з повним переліком репресованих слів з «Реєстру» Орисі Демської-Кульчицької. Втім, тепер ви це можете зробити самостійно. Мовознавці досі працюють над вивченням і відродженням слів, уживаних у побуті менш ніж сторіччя тому.
Дякую вам, ошатні слухачі та слухачки, за інтелектуально-творчу сьогоднішню співпрацю у подкасті «Ошатна українська» зі Світланою Білою на Громадському радіо! За глибинне розуміння того, що слово — це святе, ним не бавляться! І, так, слово було — Бог.