Росія викрала понад 20 тис. українських дітей: як окупанти приховують свій злочин

Робота над поверненням дітей, яких викрала Росія

За словами Максим Максимова, Росія всіляко уникає будь-яких дій, спрямованих на верифікацію випадків викрадення українських дітей. Тут є дві ключові перепони для діяльності українських органів. Перша — блокування гуманітарного доступу на окуповані території, через що немає можливості перевірити становище родини й дитини. Друга — відсутність співпраці РФ з Україною, іншими країнами чи міжнародними організаціями щодо обміну інформацією.

Тим не менш, при Міністерстві юстицій України було створено реєстр депортованих і примусово переміщених дітей, в якому зафіксовано уже понад 20 000 кейсів, говорить керівник Bring kids back UA. Також було запущено пілотний механізм пошуку та верифікації даних, який підтримала низка міжнародних партнерів. Він передбачає роботу експертних команд, аналітиків, фахівців з роботи з даними, які опрацьовують масиви наявної інформації та верифікують її. Завдяки їх роботі, зокрема, вдалося встановити місця перебування понад 1300 українських дітей в окупації та в Росії.

«Ця група охоплює різні категорії. Там є діти, які були безпосередньо вилучені у батьків, є кейси, де діти були розлучені з родичами під час фільтрації на окупованих територіях, є діти, які були в дитячих будинках та інших установах такого типу, які росіяни вичистили — деякі з них, до речі, неодноразово. Тобто вони у деякі місця завозили дітей під наративом, що вони їх евакуюють, вивозили в Росію, і через пару місяців завозили туди нових дітей та потім знову їх «евакуйовували».

Є також інші випадки, коли велися бойові дії на ТОТ, не були відкриті гуманітарні коридори в Україну. Відповідно, у дітей — у супроводі батьків чи без нього — не було можливості виїхати на територію, підконтрольну Україні, й була можливість виїхати лише на територію, підконтрольну Росії. За міжнародним правом це теж вважається депортацією чи примусовим переміщенням», — розповідає Максим Максимов.

За його словами, число у 20 тисяч випадків депортації й примусового переміщення не є остаточним, оскільки йдеться лише про верифіковані кейси, з якими можна вести подальшу роботу щодо повернення. Перевірка даних ще триває, і залишається багато випадків депортації й переміщення, про які нам наразі не відомо.

Якщо людям відомо про викрадену росіянами дитину, вони можуть звернутися за низкою каналів. На порталі «Діти війни» є відповідна форма, також можна звернутися до Нацполіції, офісу уповноваженого з прав людини, написати Bring kids back UA чи громадським організаціям. Якщо інформація надходить до державних інституцій, вона опиняється у системі, й над цим випадком почнуть працювати, говорить Максим Максимов.

Як Росія намагається приховати свої злочини

Як зазначає керівник ініціативи, Росія не визнає відомостей про 20 тисяч викрадених дітей і намагається підважити цю цифру.

«Тому що одна історія, коли ти говориш, що дійсно декілька дітей були переміщені, але це випадково, їх рятували і так далі. Інша справа, коли ми говоримо про тисячі випадків, адже це свідчить про систематичну цілеспрямовану політику. Відповідно, це буде дорівнювати воєнному злочину, злочину проти людяності й буде містити елементи геноцидальної політики», — говорить Максим Максимов.

Він пояснює, що через прагнення росіян приховати кількість своїх злочинів, вони намагаються не повертати дітей великими групами. Крім того, кожна дитина, яка повертається, є або постраждалою від воєнного злочину, або його свідком.

Інший ключовий наратив РФ — це те, що вони не викрадали, а рятували дітей. За словами керівника Bring kids back UA, у дійсності така теза не має жодного підґрунтя. По-перше, евакуація має бути тимчасовою, і Росія зобов’язана сприяти якомога швидшому возз’єднанню дитини з родиною. По-друге, окупанти влаштовують цих дітей у школи, де з ними починають працювати парамілітарні рухи та застосовуються інструменти ідеологічного «перевиховання».

Який стан дітей, яких вдається повернути

Державні органи та громадські організації, які займаються поверненням дітей, перебувають у постійному контакті з ними протягом вивезення на підконтрольну Україні територію та подальшої реінтеграції. За кожною дитиною закріплений кейс-менеджер, який супроводжує її у цьому процесі.

Як пояснює Максим Максимов, ці діти пережили травматичний досвід, а тому після повернення вони здебільшого хочуть бути у спокої, а не спілкуватися медіа чи правоохоронцями. Вони адаптуються, повертаються до освіти, старші шукають роботу.

«При цьому, є значно менша група молодих людей, для яких говорити про свій досвід є частиною зцілення, відновлення. Для них це цінно, і вони часто дають інтерв’ю різним медіа, виступають на заходах, їздять на конференції за кордоном, розповідають, що з ними відбувалося й відбувається. Вони, по суті, є адвокатами Bring kids back UA і загалом усього руху щодо повернення українських дітей», — зазначає керівник ініціативи.

Також він зауважує, що й для цих дітей спілкування про їхній досвід часом стає причиною ретравматизації.

Що Росія робить із викраденими дітьми, та чому це незаконно

Як розповідає Максим Максимов, історії дітей, які опинилися в окупації або на території РФ, індивідуальні, тож узагальнювати їх не зовсім коректно. Скажімо, частину дітей на тривалий час розміщують у дитбудинка в Росії без визначеного майбутнього. Інших віддають під опіку російським громадянам. Когось усиновлюють російські сім’ї чи вносять до відповідних баз даних.

«Але наскрізною лінією в усіх цих воєнних злочинах або злочині проти людяності є те, що ці діти не перебувають у своїх культурних національних умовах. Вони перебувають у небезпечному середовищі. Як правило, є батьки, родичі або альтернативні форми сімейного виховання в Україні, які будуть раді чекати цих дітей, щоб вони повернулися», — каже керівник ініціативи.

Він зазначає, що саме до них передусім мають бути передані діти згідно з нормами міжнародного гуманітарного права.

Крім того, Росія сприймає викрадених дітей як своїх громадян або навіть як свої «військові трофеї», говорить Максим Максимов. За його словами, після видачі їм російських паспортів, дітей одразу стає складніше ідентифікувати. Є навіть приклади, коли дітям при цьому змінюють імена та прізвища.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі