Тест на торти, області й подушку: як нарешті розібратися з українськими наголосами

ТОрта чи тортА? А, може, тОрту? А в множині як: тОрти чи тортИ? А якщо у нас їх два, то слід казати: два тортИ чи два тОрта? О, іще! Як правильно наголосити: Області чи областІ, Областям чи областЯм, в Областях чи в областЯх? Біда з цими наголосами. Як правильно? Де цю інформацію почерпнути, де наголоси перевірити? О, ні, тільки не за допомогою штучного інтелекту чи, скажімо, перших-ліпших джерел у гуглі. Ні-ні, не робіть так, будь ласка. Це хибний шлях, бо недостовірний!

Річ у тім, що в українській мові наголос може падати на будь-який склад: на перший, другий, третій тощо. Це означає, що він є вільним: рАзом — наголошено перший склад, принестИ — третій.

У межах одного слова наголос може змінюватися, наприклад: головА — гОлови (він є рухомим).

Але варто також розуміти, що слово «голова» — багатозначне, тому і наголос у відмінках теж буде змінюватися відповідно.

Якщо йтиметься про гОлову як про частину тіла людини чи тварини, у якій міститься мозок, то:

• у називному відмінку множини — гОлови, АЛЕ: дві (три, чотири) головИ,
• у давальному відмінку множини — гОловам,
• у знахідному відмінку множини — гОлови.

Якщо ж йтиметься про гОлову як про того, хто керує зборами чи про керівника організації, або авторитетну особу, то 

• у називному відмінку однини — головА, множини — гОлови, 
• але два, три, чотири головИ. 

Здебільшого форми схожі, наприклад: обрали гОлову чи довіряємо гОловам у давальному відмінку. Але є одна відмінність у знахідному відмінку множини. Коли йдеться про людей-керівників, то: «побачили голІв підприємств», а не «гОлови підприємств» — як було з головою як частиною тіла, у якій міститься мозок.

Ще цікАвіша історія зі словом «плід», адже воно має аж три варіанти відмінювання залежно від значення. Якщо «плід» виступає частиною рослини, то:

• у родовому відмінку однини маємо плодА, плОду, а в родовому відмінку множини — плодІв,
• у давальному відмінку однини — плОду, плОдові, множини — плодАм,
• у знахідному відмінку однини — плід, множини — плодИ,
• в орудному: плОдом — плодАми,
• у місцевому: на / у плОді, по плОду — на / у плодАх.

Якщо плід вживають у значенні «організм в утробний період розвитку» або в переносному значенні як «результат зусиль» (тобто плоди праці), то:

• у родовому відмінку однини тільки — плодА, а множини — плодІв,
• у давальному відмінку однини — плодУ, плодОві, а в родовому відмінку множини — плодАм,
• у знахідному однини теж — плід, множини — плодИ,
• але в орудному відмінку однини вже — плодОм, а не плОдом, 
• у місцевому відмінку однини — на / у плодІ, множини — на / у плодАх.

І третій випадок — це плід як збірний іменник у значенні «рідня; нащадки; порода» тільки в однині, множини немає, адже воно вже за суттю збірне й означає цілий рід. Отже, 

• у родовому відмінку однини — плОду, 
• у давальному — плОду, плОдові,
• у знахідному — плід,
• в орудному — плОдом, 
• у місцевому відмінку однини — на / у плОді.

Перевірити правильний наголос можна тільки за достовірними академічними джерелами, аж ніяк не за допомогою штучного інтелекту, отже, перевіряймо: 

• за «Словником української мови» (у 4 томах) 1907—1909 років Бориса Грінченка;
• за «Російсько-українським академічним словником» 1924–1933 років за редакцією Агатангела Кримського, Сергія Єфремова, Григорія Голоскевича, Всеволода Ганцова, Марії Грінченко;
• за «Правописним словником» 1929 року Григорія Голоскевича, 7-ме видання якого вийшло в світ вже після арешту автора (до слова, більше в радянській Україні словника не перевидавали і в 30-х роках заборонили);
• за «Словником наголосів української літературної мови» 1959 року Миколи Погрібного;
• за «Орфоепічним словником» 1984 року Миколи Погрібного;
• за словником-довідником Сергія Головащука «Складні випадки наголошення» 1995 року (до слова, його автори-укладачІ стверджують, що це перше видання на українському мовному ґрунті, тобто з питомими українськими наголосами. Втім, у цьому словнику не гетьмАн, а гЕтьман, а деякі слова подано з двояким наголосом, як-от: «завжди», «також», «договір», «простий». Варто зауважити, що це пострадянський словник, який базувався на радянських словниках);
• за «Орфоепічним словником української мови: у 2-х т.» 2001-2003 років за редакцією Марії Пещак, Віталія Русанівського, Надії Сологуб, Володимира Чумака, Галини Ярун;
• за «Словником-довідником з культури української мови» 2006 року за редакцією Дмитра Гринчишина, Анатолія Капелюшного, Олександри Сербенської, Зеновія Терлака;
• за «Словником української мови в 20 томах», де кожне реєстрове слово наголошене;
• за ресурсом «Словник України online» на електронній базі Українського мовно-інформаційного фонду Національної академії наук України. Та хоч цей словник дуже зручний та сучасний, але в ньому іноді трапляються помилки. У таких випадках раджу звертатися до вивірених часом академічних словників, які я вже озвучила (вище) раніше.

Звичайно, виклад орфографічної норми є в чинному Стандарті державної мови «Український правопис».

Але зауважу, в усіх цих джерелах є розбіжності, тому інформацію треба зіставляти й досліджувати історію мови, історію української фонетики та фонетичні особливості голосних та приголосних звуків у межах слова, які відповідають сучасній літературній нормі. Наголошую, що немає, на жаль, одного-єдиного джерела, словника чи довідника, де ви змогли б почерпнути єдиноправильну та вичерпну інформацію про наголоси.

Його наразі не існує. Адже не слід забувати й про політику лінгвоциду, тобто політику мововбивства. Тож як і чимало українських слів є репресованими, які я вже розглядала у попередніх випусках подкасту «Ошатна українська» на Громадському радіо, так й українські наголоси теж є репресованими. Це як? Це означає, що у сучасних словниках є низка слів, які мають двоякий наголос або, інакше кажучи, у яких нормативними є два наголоси.

Але перевагу слід віддавати тим, в яких, як свідчить історія мови, колись був один наголос, наприклад: 

• алфАвіт, алфАвітний, веснянИй, жалО, зАвжди, закінчИти, наберЕжна, прОстий, такОж, яснИй тощо. Адже потім їх наблизили до російських, порівняймо: 
• алфавІт — (рос.) алфавИт,
• алфАвІтний — (рос.) алфавИтный,
• веснЯний — (рос.) весЕнний,
• жАло — (рос.) жАло,
• завждИ — (рос.) всегдА,
• закІнчити — (рос.) закОнчить,
• нАбережна — (рос.) нАбережная,
• простИй — (рос.) простОй, 
• тАкож – (рос.) тАкже.

Тож обирайте природніший традиційний наголос, а не спільний з російським. Ще трішечки розʼясню. Наголос у слові «алфАвіт» на другому складі основний у нашій мові, бо збігається з грецьким «алфАвітон», від якого й походить укра­їнська лексема. Так само й «парАліч» від «парАлісі», «фенОмен» від «фенОменом» і т. д. Це свідчить про давні й безпосередні звʼязки українців із греками. 

Мрію, щоб з наголосами зрештою дійшли згоди і щоб це було відображено в усіх словниках!

До слова, вебсайти на кшталт goroh.pp.ua, sum.in.ua, slovnyk.me використовують електронні версії «Словника української мови» та «Словника української мови в 20 томах» неправомірно, не вказуючи авторів. Зазначені джерела не є офіційними академічними виданнями, а, відповідно, можуть містити певні неточності. Український мовно-інформаційний фонд НАН України застерігає усіх, що таке використання тягне за собою порушення Закону України «Про авторські та суміжні права», Цивільного кодексу України й Кримінального кодексу України та відповідну адміністративну і кримінальну відповідальність.

Оскільки український наголос є вільним, абсолютних правил наголошування немає, зате є закономірності, які допоможуть запамʼятати складні випадки наголошування. Розгляньмо їх.

• Іменники жіночого роду з суфіксом -к- (-ечк-, -єчк-, -очк-) у формі множини мають наголос на закінченні: 
• книжкИ, але дві (три, чотири) кнИжки;
• в однині пОмилка і помИлка (варіантне наголошування), у множині — помилкИ, але дві (три, чотири) пОмилки і помИлки;
• ниткИ, але дві (три, чотири) нИтки;
• рУчки — ручкИ у значенні «рукоятки та письмового приладдя», але дві (три, чотири) рУчки; якщо ж «рУчки» вживають у значенні «кінцівок», то у називному відмінку множини наголос падає тільки на перший склад — рУчки;
• жінкИ, але дві (три, чотири) жІнки;
• сторінкИ, але дві (три, чотири) сторІнки.
• Винятки: канАрки, сусІдки, рОдички.

А як правильно: пОдушка чи подУшка? У словниках, виданих до 30-х років ХХ століття, широко зафіксовано наголос на префіксі: пОдушка. З таким наголосом слово подає словник Грінченка, «Правописний словник» Голоскевича, «Російсько-український академічний словник» Кримського і Єфремова, а в сучасних словниках тільки подУшка в однині — у множині подушкИ, а якщо дві (три, чотири), то — подУшки.

ОдноскладОві іменники, сполучаючись із числівниками два, три, чотири зберігають наголос початкової форми однини, тобто: 

• два або обидва гОли, також три або чотири гОли, але в називному відмінку множини, загалом в множині — голИ;
• якщо йдеться про «склад» як «частину слова», тоді два (три, чотири) склАди, натомість загалом в множині — складИ; втім, якщо йдеться про склад як «сховище; сукупність; спосіб, стиль тощо», то в множині — склАди;
• так само два (три, чотири) дАхи, загалом в множині — дахИ; і хочу додати також про родовий відмінок однини — дАху, а також у місцевому відмінку — на дахУ і дАсі;
• посхОдилися два (три, чотири) сИни чи двоє синІв, загалом в множині — синИ; 
• лікар — лікарІ, але два (три, чотири) лІкарі;
• озеро — озЕра, але два (три, чотири) Озера; 
• дЕрево — дерЕва, але два (три, чотири) дЕрева; 
• острів — островИ, але два (три, чотири) Острови.

В іменниках чоловічого і жіночого роду з префіксами ви-, від-, за-, на-, над-, недо-, об-, пере-, під-, по-, при-, про-, роз- наголос на префіксі: 

• вИпадок;
• у значенні «вИтрачення» — вИтрата, 
• а якщо у значенні «витрачені кошти» — вИтрати, і тільки в множині, адже форми однини немає;
• вИслуга; 
• зАгадка, натомість у множині — загадкИ — а саме, у «Словнику України online» на електронній базі Українського мовно-інформаційного фонду НАН України, АЛЕ: дві (три, чотири) зАгадки, втім, у словнику-довіднику Сергія Головащука «Складні випадки наголошення» та в «Орфоепічному словнику української мови: у 2-х т.» 2001-2003 років, а також у «Словнику-довіднику з культури української мови» 2006 року останній склад, навпаки, не наголошений;
• зАкладка (як смужка паперу, тАсьмА, яка закладається в книжку для позначення потрібного тексту, кажемо: гарна зАкладка чи різнокОлірна зАкладка), але заклАдка (якщо у значенні «закладання», тобто це дія за значенням «закладати»);
• зАпонка; 
• зАставка (у значенні «загородка»), також зАставка і застАвка як невеличка орнаментальна, сюжетна чи графічна композиція, яка розміщується на початку книги, її розділу чи параграфа;
• зАстібка;
• зАмазка (як пластична, тістоподібна маса, яка швидко твердне і міцно тримається на твердих поверхнях), і це єдиний варіант у словнику-довіднику Сергія Головащука «Складні випадки наголошення», також є ще замАзка (як процес) в «Орфоепічному словнику української мови: у 2-х т.» за редакцією Марії Пещак, Віталія Русанівського, Надії Сологуб, Володимира Чумака, Галини Ярун;
• зАклепка (тобто металевий стрижень), також у словниках трапляється і заклЕпка (як дія за значенням «заклепувати», тобто ручне або механічне заклепування);
• зАклейка, але трапляється і заклЕйка (тобто смуга паперу, тканини і т. ін., якою що-небудь заклеєно).

ЗАчіпка,нАліпка, перЕпад, перЕпустка, перЕбіг, перЕпис, перЕсип, перЕріз, перЕкис, перЕпічка, прИзов, прИморозок, прИчіп, рОзпірка, АЛЕ перелЯк.

Іменники, які утворилися від дієслів та закінчуються на -ання, здебільшого мають наголошений звук а: завдАння, читАння, видАння, зібрАння, навчАння, надбАння, обрАння, пізнАння, послАння, також прислівник зрАння. АЛЕ: бІгання, нЕхтування уподОбання, дИхання, кОвзання, облАднання.

В іншомовних словах, які позначають міри довжин, наголос падає на -метр: кіломЕтр, сантимЕтр, мілімЕтр, децимЕтр. АЛЕ: перИметр (бо не є одиницею вимірювання). Але в назвах пристроїв: барОметр, термОметр.

Короткі та деякі багатоскладОві прикметники мають наголошений останній склад:

близькИй, віршовИй, вузькИй, добовИй, жаркИй, легкИй, мілкИй, новИй, пільговИй, пітнИй, різкИй, роздрібнИй, дзвінкИй, котрИй, тонкИй, текстовИй, терпкИй, тімʼянИй, тіснИй, тонкИй, торфʼянИй, чарівнИй, черговИй, черствИй, щодобовИй, фаховИй. У похідних прислівниках — здебільшого на перший склад: лЕгко, мІлко, нУдно, вУзько.

Більшість дієслів в неозначеній формі має наголос на останньому складі:

відвезтИ, відвестИ, віднестИ, довезтИ, довестИ, донестИ, завезтИ, занестИ, завестИ, навезтИ, навестИ, нанестИ, перевезтИ, перевестИ, перенестИ, привезтИ, привестИ, принестИ.

У числівниках, які закінчуються на -десят, наголос падає на останній склад: сімдесЯт, вісімдесЯт.

У числівниках, які закінчуються на -надцять, наголошений звук а: одинаАдцять, дванАдцять, тринАдцять.

Наголошений звук -о- в складних іменниках із двома коренями: босОніж, гуртОжиток, літОпис, рукОпис, чорнОзем, чорнОслив. 

АЛЕ: блАговіст, листопАд (це і назва одинадцятого місяця року, і природне явище опадання листя з дерев), шляхопрОвід, але й трапляється у словниках шляхопровІд.

В іменниках, які позначають одиницю з певної множини, падає наголос на -ина: 

• горох — горошИна, 
• стебло — стеблИна, 
• волосся — волосИна, 
• бадилля — бадилИна.

У коротких дієсловах 1 особи однини (я) здебільшого наголошуємо останній склад:

• роблЮ,
• пишУ,
• сиджУ,
• люблЮ.

У дієсловах на -емо, -имо, -ете, -ите наголошуємо останній склад: 

• беремО — беретЕ, 
• веземО — везетЕ, 
• несемО — несетЕ, 
• ідемО — ідетЕ, 
• пʼємО — пʼєтЕ.

Слова з двояким наголосом:

• бАжаний — бажАний,          
• важлИвіший — важливІший,
• вбрАння і вбраннЯ,              
• ведмЕдиця — ведмедИця,
• вогнЯний — вогнянИй,         
• вишИванка — вишивАнка, але вишИваний,     
• доповІдач і доповідАч,
• жАлібний і жалібнИй,           
• залИшити — залишИти,          
• зАтишок — затИшок, натомість сучасний 20-томний словник фіксує потрійний наголос: зАтишний — затИшний — затишнИй,
• зокрЕма — зокремА (синоніми: зосІбна, окрЕмо),
• клАдовище — кладовИще,     
• мАбуть — мабУть,
• мʼЯзовий — мʼязовИй,
• назАвжди — назавждИ,
• Огріх — огрІх,                       
• перЕвірка — перевІрка,
• пЕрвісний і первІсний,           
• пОмилка — помИлка,
• рОзбір — розбІр,                   
• свЯта і святА,
• склАдник і складнИк,            
• слІзьми і слізьмИ,
• смІття — сміттЯ,                    
• стАріти — старІти,
• спекОта і спекотА,                 
• христиЯнин — християнИн,
• Ятрити — ятрИти.

Це слова з двояким наголосом. Але вкотре зауважу, перевагу слід віддавати тим, в яких, як свідчить історія мови, колись був один наголос, який не спільний з російським. А це вже буде ваше домашнє завдання, ошатні слухачі та слухачки! Не біймось заглядати у словник, а краще — в декілька!

Наголос на 1-му складі:

бОвтати, бУду, бУдемо, бУдете, вИсіти, вІрші, грОшей, глАдкий (тобто без загИнів, рівний), але гладкИй (тобто той, який має повне тіло, ситий), дОгмат, дОнька, але дочкА, дрОва, жЕвріти, зАмолоду, зОзла (розізлившись; спересЕрдя), кИдати, кОлесо, кОлія, кУрятина, Олень, нАчинка, пІдлітковий, пОдруга, пОказ, прИятель, рАзом, рЕшето, рЕмінь, рИнковий [і аж ніяк не риночний], рОзвідка, спИна (запамʼятайте, будь ласка!), цАрина, чАсу, цЕнтнер, щИпці, фОльга, Яловичина.

Наголос на 2-му складі:

абИяк, абИколи, борОдавка, вітчИм, вимОва, вимОга, генЕзис, граблІ, дичАвіти, добУток, допІзна, дочкА, експЕрт, жадАний, засУха і посУха (запамʼятайте, будь ласка!), зубОжіти, зубОжілий, індУстрія, іржАвіти, квартАл, мерЕжа, ненАвидіти, обрУч, оптОвий, отАман, перЕбіг (подій), позАторік, покАзник (проте в множині — показникИ (досЯгнень), але два, три, чотири покАзники), правОпис, руслО, фартУх, фенОмен (і, до речі, якщо йдеться про явище, то в родовому відмінку матимемо — фенОмену, закінчення на -у, а якщо йдеться про людину, то в родовому відмінку матимемо — фенОмена, закінчення на -а).

Наголос на 3-му і 4-му складах:

асиметрІя, болотИстий, бюлетЕнь, бюрокрАтія, валовИй, ветеринАрія, диспансЕр, запитАння, ідетЕ, ідемО, інженЕрія, каталОг, кіломЕтр, кропивА, кулінАрія, металУргія, медикамЕнт, нафтопровІд, низинА, осокА, порядкОвий, псевдонІм, розвʼязАння, рукопИсний, симетрІя, сирокопчЕний, урочИстий.

Українські та російські слова, які є співзвучними, мають різні наголошені складИ:

Наголошення низки споріднених слів у рідній та іноземній мовах за чужою моделлю зумовлює мимовільне, спонтанне перенесення, накладання ознак системи наголошення однієї мови на систему іншої.

Найпомітнішою тенденцією у виникненні московізмів, росіянізмів під час мовлення є наголошування слів за російськомовними моделями. Тобто деякі українські слова можуть наголошувати за нормами, які характерні для російської мови, тож я наведу правильні українські наголоси і порівняю з російськими, а ви поміркуйте, як зазвичай наголошуєте ці слова:

• бЕсіда — (рос.) бесЕда,
• борОдавка — (рос.) бородАвка,
• вісімдесЯт — (рос.) вОсемьдесят,
• граблІ — (рос.) грАбли,
• дОгмат — (рос.) дОгмАт,
• дочкА (але дОнька) — (рос.) дОчка,
• дрОва — (рос.) дровА,
• зАгадка — (рос.) загАдка,
• зАлоза — (рос.) железА,
• закінчИти — (рос.) закОнчить,
• звИсока — (рос.) свысокА,
• кИдати — (рос.) кидАть,
• кОлесо — (рос.) колесО,
• кОсий — (рос.) косОй,
• крОїти — (рос.) кроИть,
• кропивА — (рос.) крапИва,
• кУрятина — (рос.) курЯтина,
• літОпис — (рос.) лЕтопись, 
• металУргія — (рос.) металлУргИя,
• ненАвидіти — (рос.) ненавИдеть,
• ненАвисть — (рос.) нЕнависть,
• новИй — (рос.) нОвый, 
• обрУч — (рос.) Обруч, 
• одинАдцять — (рос.) одИннадцать,
• одноразОвий — (рос.) однорАзовый,
• Олень — (рос.) олЕнь,
• перЕкис — (рос.) пЕрекись,
• пОдруга — (рос.) подрУга,
• порядкОвий — (рос.) порЯдковый,
• прИчіп — (рос.) прицЕп,
• прИятель — (рос.) приЯтель,
• рЕмінь — (рос.) ремЕнь,
• рЕшето — (рос.) решетО,
• рОзпірка — (рос.) распОрка,
• рукОпис — (рос.) рУкопись,
• руслО — (рос.) рУсло,
• серЕдина — (рос.) середИна,
• симетрІя — (рос.) симмЕтрИя,
• сімдесЯт — (рос.) сЕмьдесят,
• слИна — (рос.) слюнА, 
• спИна — (рос.) спинА, 
• текстовИй — (рос.) тЕкстовый,
• фОльга — (рос.) фольгА,
• фОрзац — (рос.) форзАц,
• ціннИк — (рос.) цЕнник,
• чорнОзем — (рос.) чернозЁм,
• чорнОслив — (рос.) чернослИв,
• чотирнАдцять — (рос.) четЫрнадцать,
• щИпці — (рос.) щипцЫ.

Найчастіше порушують наголос у словах «новИй», «вИпа­док», «ненАвисть», «покАзник», «рАзом», «серЕдина», «текстовИй», «фаховИй» та в інших словах, наголошуючи як завгодно, тільки не нормативно. В усному мовленні раз по раз чуємо «нОвий». Колись це слово справді мало два наголоси, але вже давно наголос на першому складі вважається ненормативним, тому тільки — новИй. Наголос «випАдок» неприродний для укра­їнської мови. 

ДОговір чи договІр? В словниках Грінченка і Голоскевича саме договІр. Та й договІрний там таки. В російській мові також договОр, а дОговор в них просторічне. Те, що збігається з російським наголошенням, ми й так знаєм «чий батько старший».

ПлОский чи пласкИй? Обидва слова позначають щось із рівною поверхнею, без заглиблень і підвищень. І жарт відповідний вони також позначають. Проте яке з них правильніше? Ніяке. Вони відрізняються наголосом і походженням: перше слово, з наголосом на о, наше споконвічне, а друге, з наголосом на и, очевидно, походить з польської. Тож обирайте, яке більше до вподоби.     

Складність засвоєння наголосу посилюється також тим, що у багатьох словах наголос є нерухомим, тобто при змінюванні слова за відмінками, родами, числами, дієвідмінами наголос припадає на той самий склад, наприклад: грИвня — грИвні, грИвнями.

У розмовній мові часто трапляються помилки, які виникають внаслідок змішування рухомого і нерухомого наголосу. Порушення норм наголошування іноді можна пояснити саме впливом російської мови.

Як правильно наголосити іменник «область» у множині? ДослідІмо!

У «Словнику наголосів української літературної мови» 1959 року Миколи Погрібного на сторінці 331-й: 

• у називному відмінку множини — Області,
• у родовому — областЕЙ,
• давальному — областЯм,
• орудному — областЯми.

У словнику-довіднику Сергія Головащука «Складні випадки наголошення» 1995 року подано тільки родовий і давальний відмінки на сторінці 114-й, отже:

• у родовому — областЕй, 
• у давальному — областЯм.

А в «Орфоепічному словнику української мови» 2001-2003 років вже на сторінці 14-й його 2 тому фіксуємо виняток у родовому відмінку множини, там тільки наголошений останній склад — областЕй. Як і в чинному СДМ «Український правопис», так і у словнику Українського мовно-інформаційного фонду НАН України. Що це означає? Річ у тім, що слово «область» належить до III відміни в українській мові.

Загалом до ІІІ відміни належать іменники жіночого роду з кінцевим приголосним основи, а також слово «мати». Тому їх обʼєднує закономірність наголошування. Наприклад, як зі словом «вісь» в однині та «осі» в множині. Тому заковика тут в родовому відмінку множини, а не в інших. Порівняймо:

Отже, жодних розбіжностей у відмінках, окрім родового множини.

А тортИ чи тОрти? У «Словнику наголосів української літературної мови» 1959 року Миколи Погрібного читаємо на сторінці 539-й:

Так само і в «Орфоепічному словнику» 1984-го Миколи Погрібного на сторінці 566-й:

У словнику-довіднику Сергія Головащука «Складні випадки наголошення» 1995 року на сторінці 172-й:

В «Орфоепічному словнику української мови: у 2-х т.» 2001-2003 років за редакцією Марії Пещак, Віталія Русанівського, Надії Сологуб, Володимира Чумака, Галини Ярун на сторінці 694-й:

У «Словнику-довіднику з культури української мови» 2006 року за редакцією Дмитра Гринчишина, Анатолія Капелюшного, Олександри Сербенської, Зеновія Терлака на сторінка 321-й:

І у «Словнику України online» на електронній базі Українського мовно-інформаційного фонду Національної академії наук України:

Памʼятаймо, що наголос у нашій мові вільний, але підступний. На жаль, правил наголошування в українській мові немає, є лише загальні тенденції і дуже багато відхилень від них, тобто винятків, як ви вже пересвідчилися в цьому. Тому наголоси потрібно запамʼятовувати і постійно заглядати у словники. 

Отже, який фаховИй виступ! Яка фаховА думка! Чи, до прикладу, цікавий і фаховИй журнал. Аж ніяк не «фАховий», аж ніяк не «фАхова»! Запамʼятали? Ой, леле, і яким надзвичайним булО (а не бУло) це літо… кольору охри. А щоб з памʼяттю не стало гірше — щодня слід вивчати не віршІ, а вІрші. З вами була Світлана Біла та подкаст «Ошатна українська» на Громадському радіо! Почуймося!