Чому думки збігаються, а не співпадають

Сідайте зручно, бажано не біля вікна, щоб крижі не продуло. І слухайте!

То як правильно: підкаст чи подкаст?

Якщо помилково вдатися до аналогій зі словами підвид, підтекст, підказка чи інших слів із префіксом під-, саме другий варіант — підкаст — може видатися правильним. Але в слові подкаст немає префікса, воно походить від англійського podcast, утвореного поєднанням брендОніма iPod, назви портативного програвача музики iPod, — тобто складника pod- охопно з усіченим варіантом слова broadcast («трансляція», «мовлення»), де cast невідомого походження; ймовірно, від давньоскандинавського kasta, а отже, і змінювати о на і не потрібно, правильно писати подкаст, тобто через о. Також підозрюю, що підкаст почали вживати у мовленні, бо росіяни кажуть подкаст.

Тож щоб було «не так як в російській мові» чи «не так як у росіян», українці й змінили о на і, щоб не було подібного звучання. Але ми вже з вами зʼясували і обґрунтували, чому слід казати подкаст. І російського сліду тут аж ніяк немає.

Побіжно, як писав мовознавець Олександр ПономарІв, є чимала категорія мовців, які вважають, що досить будь-яке російське слово вимовити з українською фонети­кою — і воно автоматично ввІйде до нашої мови.

Уже багато рОкІв «побутують» покручі «співпадати» і «співставля­ти», не маючи жодних перспектив набути прав громадян­ства в українській літературній мові, бо для цих понять існують давні українські слова «збігатися» і «зіставляти», що обросли гнІздами похідних: збіг, збІжний, збіжність, розбіжності; зіставлення, зістАвний, зіставність. Наприклад, кажемо «Ой, який збіг!», «Такий збіг!» або ж «Якийсь катастрофічний збіг обставин!» чи, навпаки, «Щасливий збіг обставин!», а не «співпадіння» чи «співпадання». Й тут я також пристаю на думку, яку висловив Олександр ПономарІв: «Тож перш ніж запозичати щось у сусідів, варто добре пошукати в скарбниці рідної мови».

Також можемо побудувати такі речення:

«Хочу збагнути секрет цьогО збігу»,

«Неймовірно, щоб отакий збіг обставин повторився»,

«Химерний збіг не від мене залежних обставин».

У газеті читаємо: «Феноменальний збіг дати і часу відбудеться о 12 годині 34 хвилини 5 червня 2078 року. Тоді вибудується послідовність цифр: 12345678». Михайло Стельмах писав, що «цей несподіваний збіг сприймається як якесь радісне чаклування».

Отже, події, явища, обставини, погляди можуть збігатися, тобто відбуватися одночасно, бути однаковими за часом чи виявлятися однаковими з чим-небудь, бути схожими на щось. Також у випадках словотворення та словозміни в українській мові часто виникає збіг кількох приголосних звуків, що утруднює їхню вимову.

Запамʼятаймо, що думки збігаються, а не «співпадають», хоча інколи ми можемо мати розбіжності в поглядах. І програма виявлення плагіату, як правило, допомагає знайти від 10 до 20 збігів при порівнянні творів різних авторів.

А чи знали ви, що збіг — це ще й «поступове потоншення стовбура дерева або гілки від основи до вершини». СУМ-20 фіксує такий приклад: «Вади у формі стовбура зумовлені особливостями його формування в період росту дерева: збіг, напливи, кривизна».

Варто запамʼятати, що вчЕння, факти, враження, події, собівартість зіставляють, а не співставляють.

Інформацію порівнюють. Бо зіставляти, згідно із тлумачним двадцятитомним словником, означає «порівнюючи когось, щось із ким-, чим-небудь, співвідносити між собою для одержання певного висновку», а також означає «ставити поряд». Наприклад, «щоразу перед виставою хлопці зіставляли стільці уздовж стіни». ВозИ, до речі, теж зіставляють. А зіставляючи протилежні явища, людина доходить правди, істини.

Висновуємо, що дієслова «співпадати» і «співставля­ти» — це непотрібні кальки російських лексем «совпадать» і «сопоставлять». А що таке калька — пригадуєте? Це буквальний переклад — у нашому випадку — з російської мови. Тож, повторюся, замість «співпадати» слід казати «збігатися», а замість «співставляти» — «зіставляти».

До речі, чому росіянам так важко вимовити слово паляниця? Погляньмо на фонетичну транскрипцію: [пал’анúц’а] — бачимо, що тверді й мʼякі / помʼякшені приголосні ніби чергуються, так само, як і в словах [зал’ізнúц’а], [год’івнúц’а], [робʼітнúц’а]. Таке «чергування» є легким для вимови тих, хто послуговується українською, проте не притаманне російській мові. Також у російській мові звук [ц] завжди твердий.

Рубаймо й ці, здавалося б, непролазні мовні хащі:

• не «з точки зору», а «на думку / з погляду»;
• не «зустрічаються випадки», а «трапляються випадки»;
• і не «на днях», а «цими днями»;
• не «оточуючий світ», а «навколишній світ / довкілля».

Питання чи проблему ми аж ніяк не піднімаємо, а порушуємо, запамʼятайте, будь ласка!

• вітання, тости, слова, промови, доповіді виголошують;
• накази, вироки, порядок денний, рішення оголошують, як і подяки, догани, засідання відкритими / закритими, а також війни;
• декрети, закони, демократію, незалежність, рівність, свободу слова проголошують. Постанову ухвалюють, а не приймають;
• угоду / договір / контракт укладають, а не заключають;
• візит скасовують, не відміняють;
• участь беруть, аж ніяк не приймають;
• до уваги беруть, не приймають;
• до відома ж доводять, не ставлять;
• міри не приймають, а вживають заходів;
• перемогу здобува­ють, а в усному мовленні (і в неофіційному, а ще частіше в офіційному) перемогу чомусь одер­жують, як гроші;
• за злочин увʼязнюють, а не саджають;

Тож якщо ви підозрюєте певні слова у злочинах «росіянізм» і «калька», а сумніви вже поклали свої холодні руки вам на плечі — не панікуйте, випуски подкасту «Ошатна українська» зі Світланою Білою на Громадському радіо стануть у пригоді!

До речі, як коректно сказати: на секунду чи за секунду? Якщо йдеться про частотність чи прискорення, вживаємо прийменник на, наприклад:

• кілька разів на хвилину;
• тричі на день;
• двічі на рік;
• ампЕр на метр (одиниця напруженості магнітного поля);
• метр на секунду в квадраті (одиниця прискорення).

Якщо ж йдеться про швидкість — тоді вживаємо прийменник за:

• метр за секунду; сімдесят кілометрів за годину.

Зауважу, що слухаючи та читаючи авторський подкаст «Ошатна українська», відбувається кілька важливих речей: тане психологічний барʼєр, адже мозок звикає до звучання, грамотної вимови з правильним наголошуванням слів, наслуханість допомагає природно копіювати артикуляцію та мелодику мови, та й загалом розвіюється страх не зрозуміти чи сказати щось не так.

Але те, що я роблю — це не зовсім про безпомилковість. Я теж можу схибити, наприклад, спіткнувшись об каміння наголошення вказівних займенників, які підступно змінюють свій наголос. Розгляньмо ці випадки!

Отже, вказівні займенники той, отóй, цей, оце́й та рідковживаний варіант сей й означальний весь (уве́сь, ввесь) в усіх родових формах у непрямих відмінках, тобто в усіх відмінках, крім називного та кличного, мають наголос на другому складі, наприклад: того́, цього́, всього́, тому́, цьому́, всьому́, тіє́ї, ціє́ї, всіє́ї, тіє́ю, ціє́ю, всіє́ю тощо. Винятком є тільки орудний відмінок множини, порівняйте: ти́ми, ци́ми, си́ми, АЛЕ: всіма́ (усіма́).

До слова, якщо ви ознайомитеся з текстовОю (памʼятаймо про цей правильний наголос) версією цьогО (а не цьОго) випуску подкасту «Ошатна українська» зі Світланою Білою на Громадському радіо, ви побачите відмінювання займенників у таблицях, які я навела з Українського правопису як стандарту державної мови.

Отже, у непрямих відмінках ці займенники зберігають свій наголос на другому складі, якщо їх вживають без прийменника. Що я маю на увазі? Наприклад, кажемо: пʼять років томУ, а не пʼять років тОму, тиждень томУ, кілька хвилин томУ, а не кілька хвилин тОму. Іще послухайте приклади для кращого розуміння та засвоєння:

«Йому тільки тогО й треба», а не «тОго й треба»;

«Вам цьогО не знати», а не «цьОго»;

«Це ствердження всьогО, що булО», а не «всьОго, що було»;

«Благословення томУ, хто праведно живе», а не «тОму»;

«ВсьомУ свій час», а не «всьОму свій час».

Втім, після прийменників наголос переходить з другого складу на перший або з останнього складу на передостанній, тобто:

• від тóго;
• у цьóго;
• з усьóго;
• на тóму;
• при цьóму;
• в усьóму;
• а також й у таких займенникОвих формах, як: до мéне, до тéбе, на сéбе, з ньóго, у нéї, бі́ля кóго (кóгось), від чóго (чóгось), у чóму (чóмусь).

Де ж я схибила? Неправильно наголошувала вказівний займенник з прийменником, тобто мала сказати: «Саме з цьОго (а не з цьогО) починається не тільки кожен тест на ЗНО та НМТ, з цьОго (не цьогО) починається справжнє відкриття для себе української, щоб поглянути на неї комплексно. А для цьОго (не цьогО) потрібно пройти шлях від окремих звуків, відтак морфем, слів, фраз до цілісних текстів, ретельно досліджуючи історію української мови охопно з історією народу». Натомість поставила наголос на закінченні.

А це неправильно, тому що займенник без прийменника хоч й має наголос на закінченні, але з прийменником у томУ ж відмінку — на основі. Зачекайте-но! Але як правильно: у томУ ж відмінку чи у тОму ж відмінку? Бо тут же прийменник стоїть…

А ось і ще один наш підступний випадок! Коли прийменник поєднується не із займенником, а з іншою частиною мови, від якої цей займенник залежить, то наголос не змінюється, тобто займенник зберігає свій наголос на другому складі, навіть якщо й прийменник присутній, наприклад: до йогО хати, а не до йОго хати; до їЇ дому, а не Її дому. Розумієте?

Тому слід казати: у томУ ж відмінку. Чому? Бо прийменник у поєднався не із займенником той → в реченні томУ, а з іншою частиною мови, у нашому випадку — іменником чоловічого роду відмінок → в реченні відмінку, від якого наш займенник той → томУ залежить, ще раз послухаймо: у томУ ж відмінку. Якби тут не було іменника, а просто прийменник + займенник, ми б сказали: у тОму.

Ось чому я схибила у попередніх випусках. Через мовну звичку. Тому що займенники й так зберігають свій наголос на другому, тобто останньому складі, якщо їх вживають без прийменника, але якщо їх вживають теж з прийменником, але останній поєднується не із займенником, а з іншою частиною мови, від якої цей займенник залежить, то наголос все одно не змінюється, він так само на другому складі. І в такий спосіб випрацювалася мовна звичка, через яку я вскочила у прийменникОву пастку-халепу.

Порівняймо: «Саме з цьОго (а я наголосила цьогО) починається справжнє відкриття для себе української, щоб поглянути на неї комплексно». А чи можна сказати, наголосивши так: саме з цьогО? Так, можна, але в речення маємо додати ще одне слово, послухайте, будь ласка: «Саме з цьогО випуску починається справжнє відкриття для себе української, щоб поглянути на неї комплексно». Я додала іменник випуск → в реченні він стоїть в родовому відмінку випуску, від якого тепер наш займенник цьогО залежить, а прийменник з у такий спосіб поєднався не із займенником цьогО, а з іменником випуску, ще раз послухаймо: саме з цьогО випуску.

Якби тут не було іменника, а просто прийменник + займенник, ми б сказали: саме з цьОго.

Також скажемо: «Продовжуй у цьомУ ж дусі». Той сАмий механізм: прийменник у поєднався не із займенником цей → цьомУ, а з іменником дух → в реченні у місцевому відмінку дусі, від якого займенник цьомУ залежить: продовжуй у цьомУ ж дусі. Якби тут не було іменника, ми б сказали по-іншому: продовжуй у цьОму.

До слова, займенники кóжен (кóжний), вся́кий (уся́кий), всіля́кий (усіля́кий), сами́й і сáмий (сами́й хліб, але той сáмий), сам (самá, самі́) відмінюємо як прикметники твердої групи.

Звичайно, припущена помилка мене невідступно ятрить. Але реальність така, що ніхто не застрахований від помилок. Ніхто! Науковці, академіки, викладачі з низкою наукових стУпенів та вчених звань такОж помиляються. І підручники не зАвжди — гарантія істини. В академічних джерелах теж трапляються помилки, навіть прикрі помилки. Звичайно, все треба перевіряти й перепровіряти. З іншого боку, «загуглити» — це ще не тотожне ерудиції, бо в мережі теж що завгодно може бути. До слова, згідно з

Українським правописом як стандартом державної мови, загуглити слід писати не з буквою ґ, а буквою г, яка передає на письмі глотковИй щілинний приголосний як в українських словах: берегтИ, вогОнь, гАдка, гукАти, дорогИй, жагА, згин, крИга, могУтній, пагінЕць, так і в загальних і власних назвах іншомовного походження на місці h («ейч») та g («джі»): аборигЕн, агітАція, агрЕсія, багАж, болгАрин, бригАда, газЕта, генерАл, геолОгія, горизОнт, грАмота, делегАт, кілогрАм, логопЕд, магазИн, педагОг, фотогрАфія; Áнглія, Гаáга, ГомЕр, ЄвАнгеліє. Звук [g] та близькі до нього звуки, позначені на письмі буквою g («джі»), звичайно передаємо буквою г: авангАрд, агітАція, агрЕсор, блОгер, гвАрдія, генерАл, гламУр, грАфік, грог, ембАрго, лінгвІстика, мАркетинг, мігрАція, негатИвний, сЕрфінг, синагОга; ГвінЕя, ГольфстрИм, ГренлАндія, ГрУзія, ЛюксембУрг, ЧикАго; ВахтАнг, ГайнетдІн, ГарсІя, ГеОрг, ГЕте, ГурамішвІлі, ЕрдогАн, МагомЕт; концЕрн «ФольксвАген». Тобто англійською Google → українською гугл. Зауважу, що слово гугл пишемо з малої букви, якщо вживаємо його без родового слова — пошукОва система. Натомість з родовим словом пишемо з великої букви та в лапках: пошукóва систéма «Гугл». Якщо йтиметься про назву юридичної особи, то напишемо з великої букви та без лапок: Гугл уклав дОговір.

Про все це можна прочитати в Стандарті державної мови «Український правопис», чинному із 28 березня 2026 року, зокрема

• на сторінці 19-й у § 5 (Буква Г);
• на сторінці 75-й у § 54, ч. 7 (гугл, пошукóва систéма «Гугл»);
• на сторінці 131-й у § 122 (Звуки [g], [h]).

Утім, не помилка руйнує мову. А форма висловленої реакції навколо помилок може пригнітити, а інколи й зруйнувати бажання любити мову і робити для неї дуже гарні речі. Адже коли помилка стає видимою, в хід часом не йдуть, а летять ножі повчань, щоб всипати публічних різОк.

До речі, іменники жіночого роду з суфіксом -к- (-ечк-, -єчк-, -очк-) у формі множини мають наголос на закінченні: тобто в однині пОмилка і помИлка (маємо варіантне наголошування), але в множині — помилкИ, втім, якщо дві (три, чотири), тоді вже пОмилки або помИлки, тобто зберігається наголос початкової форми однини.

Чи варто було затримуватися і ділитися своїм досвідом помилок? Адже можна ж було завИграшки приєднатися до параду «ідеальних» мовців і промарширувати повчально повз тих, хто припускається помилок. Вважаю, що сміливість визнавати припущені помилки та говорити про це спричиняє ланцюгову реакцію.

Щоразу, коли ми чинимо сміливо, чесно та щиро, а отже, правильно, ми робимо всіх довкола нас трішки кращими, а світ — дещо смілИвІшим. А нашому світові не завадить стати добрішим із людянішим ставленням одне до одного в суспільстві.

Тож помилки — це не поразка, а сходинка до успіху. Не бійтеся припускатися помилок — на них вчаться. Адже кожна виправлена помилка робить нас мудрішими та ближчими до досягнення мети.

Із вами була Світлана Біла та наша з вами «Ошатна українська»! Зустрінемося, як завжди, щопонеділка о 20:10 в етері Громадського радіо. Почуймося!