«Наша найбільша проблема в протидії пропаганді Росії — у тому, що ми знаємо російську мову»

Коментар головного редактора медіа про музику і культуру LiRoom Олексія Бондаренка

«Росіяни зрозуміли, що грати за правилами нормального світу у них не виходить, тому треба грати в лоб»

Олексій Бондаренко: Якщо ми говоримо про пропаганду в стані війни, то це одна історія. Якщо ми говоримо про пропаганду з точки зору популяризації своєї країни, своєї культури, своїх поглядів і так далі, то так роблять майже всі. І, в принципі, найбільшим пропагандистом світу з точки зору своєї культури на цей момент є Південна Корея, а до того було США, де ще давно зрозуміли, що можна використовувати музику, кіно, культуру для того, щоб сіяти якісь свої наративи і рекламувати свою країну та погляди на весь світ.

І не дарма Голівуд став найбільшим майданчиком для кіно в світі, і ми всі здебільшого сприймаємо кіно крізь призму Голівуду.

Росіяни теж відчайдушно намагаються і намагалися це робити, але в якийсь момент вони зрозуміли, що у них не виходить. Так само вони намагалися впливати, наприклад, на диджитал-історію, коли там будували своє «Сколково». Доволі швидко вони від цього відмовилися, тому що зрозуміли, що грати за правилами нормального світу у них не виходить, тому треба грати в лоб.

І вони почали грати в лоб. Набагато більш топорно, але менше з тим, — це працює, особливо на людей, які не особливо цікавляться іншими контекстами. Із точки зору України, наша найбільша проблема в протидії пропаганді Росії є в тому, що ми знаємо російську мову.

І більшість людей знає російську мову просто за замовчуванням, але не знають англійську. І тому піддаватися впливам російської мови набагато легше, бо ти просто не бачиш світового контексту.

Проблема саме безпосередньо пропагандистського продукту в Україні не така велика, тому що всяких цих «шаманів» і так далі, я не думаю, що у нас багато слухають.

Тому що це навіть у Росії виглядає крінжово, а в Україні і поготів. Тут проблема більше в тому, що є алгоритми і стрімінги, і якщо ти, наприклад, банально затримуєшся в TikTok на відео російською мовою, то далі тобі їх буде пропонувати все більше, і більше, і більше.

Я, наприклад, принципово в своєму Spotify намагаюся вимикати російських виконавців, але якщо ти слухаєш українську музику, то, наприклад, в Discover Weekly, тобто там в рекомендаціях, які тобі Spotify підкидає кожен тиждень, буде дуже багато російської музики.

І мене це страшенно дратує, але з цим нічого не можна, на жаль, досі зробити. Тому тут проти нас працюють алгоритми, і дуже часто це можуть бути навіть не російські виконавці, це можуть бути казахські виконавці. Наприклад, той самий репер Скриптоніт. Він же формально казах? Казах. Наприклад, Макс Корж. Він же формально білорус? Білорус.

Але чи вважаємо ми це частиною російської музики? Ну, вважаємо, тому що це дійсно частина російського ринку. І так само, якщо ми там вже будемо, так чи інакше, зачіпляти фестиваль Лайми Вайкуле, чому претензія, власне, до Лайми, яка нібито підтримує Україну, і вона, в принципі, не є росіянкою, ніколи не була, але вона буквально — частина російської музичної культури, вона частина російської естради. Так само, як Макаревич, буквально, людина, яка створила «русский рок».

«Це про те, щоб згадати себе у певному стані»

Це навіть абсурдно трошки. Тобто «Машина времени», це гурт, який створив «русский рок», таким, яким ми його знаємо зараз. І це все про той контекст, який треба враховувати у себе в голові.

Але, знову ж таки, враховувати контекст, це теж задача не з простих. Треба багато чого знати, треба робити усвідомлені рішення. А більшість людей сприймають музику і кіно як просто частину розваги, а не як частину того, про що треба думати в моменті, що треба вибирати в моменті.

Бо це, насправді, дуже складно, бо нас оточує дуже багато виборів по ходу життя. Люди, які говорять про те, що їм, наприклад, досі подобається слухати Потапа і Настю, і зараз у нас досі «нічого подібного немає», скоріш за все, говорять не про сучасну їхню музику, а говорять про музику, яка була в нульових. Тобто вони говорять не безпосередньо про пісні, а про свій стан, за яким вони сумують, і в якому їм було добре. Це про те, щоб згадати себе у певному стані.

«Наразі алгоритми є злом для нас…»

Альона Нестеренко: Олено, розкажи, чи тобі підкидають алгоритми росіян російську музику?

Олена Чуранова: Так, я тут теж не унікальна. Звісно, всі ці платформи працюють однаково. І абсолютно погоджуюся, що, на жаль, наразі алгоритми є таким злом для нас. І тим, на що ти ніяк не можеш вплинути. Ти можеш дійсно вплинути тільки пролистуючи швидко цю музику, натиснувши щось на різних платформах, різні можливості, що «мене це не цікавить», «я не хочу це слухати», не звертати на це увагу. Тому що чим більше ми затримуємося, наприклад, в тіктоці на якомусь відео, з якоюсь музикою, тим більше такої музики ми будемо отримувати.

Я наприклад, через Apple Music слухаю. І якщо я попрошу не конкретного співака послухати, не конкретний гурт, а просто попрошу якусь добірку собі для роботи, або у мене гарний настрій, якусь оптимістичну музику, все одно щось, одна якась пісня може туди пролізти. Тому я просто перехожу до того, що слухаю конкретні альбоми конкретних виконавців, і це вже стовідсоткова гарантія, що туди ніхто не пролізе.

Але, знову ж таки, ми говоримо про те, що тут теж має бути оця усвідомленість, що ти свідомо чітко обираєш, що ти слухаєш. А алгоритми, якраз, вони про те, що ми не хочемо думати, що ми слухаємо, ми просто вмикаємо, включаємо цей додаток і стрибаємо в цей потік.

• Слухайте розмову повністю у доданому аудіофайлі та дізнавайтеся ще більше, а також знайомтеся з попереднім випуском, у якому говорили про те, які фейки та маніпуляції поширює російська пропаганда, щоб деморалізувати українців.