Навіщо Україні підвищувати ПДВ

Ангеліна Завадецька: Єгоре, давайте для початку окреслимо загальну картину. Росіяни посилили обстріли українських міст. Як ви в Міністерстві економіки та довкілля оцінюєте масштаб збитків бізнесу від обстрілів? Наскільки велика ця проблема? Чи сконцентровані збитки в окремих регіонах, чи десь усе-таки безпечніше?

Єгор Перелигін: Дивіться, скажу одразу. Ми всі чули цифри щодо необхідних сум для відновлення України — це $588 млрд.

Ангеліна Завадецька: Оцінка RDNA.

Єгор Перелигін: Оцінка RDNA5. Це загальна потреба на відновлення. Але ми в Мінекономіки вирішили піти трошки далі і спробувати разом з бізнесом, з різними аналітичними центрами, з експертами через кілька варіантів моделей прорахувати, скільки ми очікуємо прямих руйнувань саме бізнес-активів, фіксованих активів. Бо якщо ми говоримо про страхування, то правильний майновий термін — це фіксовані активи. І після розмов із великим бізнесом та сегментом Medium Plus, тобто «середній плюс», ми вийшли на очікувану цифру: цього року буде десь від $4 до $10 млрд прямих руйнувань і збитків корпоративних активів, а саме фіксованих активів.

І це є головною проблемою економіки України, тому що ми говоримо не про великі державні інфраструктурні чи транспортні об’єкти, ми говоримо про суб’єктів економічної діяльності, які впливають на щоденне життя наших громадян. Це питання того, чи буде завтра хліб на столі, чи буде можливість купити ліки, фармацевтичні вироби. Я б сказав, це питання екзистенційні для нашого щоденного ритму життя.

Максим Самойлюк: Коли Мінекономіки задумалося про компенсацію воєнних збитків бізнесу, яку економічну мету ви ставили першочергово? Збереження робочих місць, посилення стійкості регіонів чи збереження податкових надходжень для оборони? Що ви вважаєте найголовнішим?

Єгор Перелигін: Питання багатошарове, і до нього треба так і підходити. Я пам’ятаю, що коли починалася вся історія з воєнними ризиками, ми були певною мірою першопрохідцями. Воєнні ризики — дуже специфічна галузь, вона ніколи не покривається ринком у стандартному сенсі, це не стандартна продуктова лінійка. Навіть якщо подивитися на продукти, які пропонують великі іноземні партнери, часто воєнні ризики пакуються разом із Political Risk Insurance, тобто страхуванням політичного ризику. А продуктів під воюючу країну з масштабами руйнувань, як в Україні, ми практично в історії не бачили. Навіть перестрахувальні механізми, які були, наприклад, у Південній Кореї, з’явилися після війни, а не під час неї.

На початку року, коли ми вносили перші правки до постанови №1541, логіка була така: створити перший рівень, фундамент, для того щоб ринок зміг зайти і запропонувати свої страхові сервіси.

Максим Самойлюк: Як надбудову зверху.

Єгор Перелигін: Так, уже як надбудову зверху. Постанова №1541 дає можливу компенсацію до ₴30 млн, і на той момент вона компенсувала до ₴3 млн премій. Логіка була така: для прифронтових регіонів держава гарантує, умовно кажучи, першу та другу компоненти. Ми побачили, що це працює — локально, але досить непогано. На сьогодні в нас понад 700 заявок за першою компонентою. І це важливо, бо ми побачили на конкретному локальному рівні, як може працювати система страхування воєнних ризиків, де держава бере на себе first loss компонент, тобто зобов’язання зі страхування за принципом першого збитку.

Програма почала працювати на початку року. А потім, як ви самі добре бачили, почалися дуже агресивні руйнування і агресивний таргетинг нашого великого і середнього бізнесу, почали вибивати логістичні ланцюги. Ворог дуже методично і системно почав бити по економічних елементах, які забезпечують не просто наше комфортне чи стабільне повсякденне життя, а економічну стабільність і податкові надходження. Тобто вони діють на кількох рівнях.

Коли ми все це почали аналізувати, у нас виникла ідея: а що, якщо взяти програму за постановою №1541 як базу — бо в неї вже є оператор, Експортно-кредитне агентство, — масштабувати її і подивитися, що ми можемо зробити універсально на всю Україну? Вирішити питання першого збитку — на якому рівні він має бути. І вирішити друге важливе питання. Усі кажуть: а чому не ринок, чому не приватний оператор?

Дуже просто. По-перше, ринок не хоче брати на себе зайвий ризик. По-друге — можливо, якісь компанії зі мною не погодяться, — як працює ринок сьогодні? Ринок бере на себе ризик і 90% цього ризику віддає на перестрахування десь назовні. Так це працює по фіксованих активах, по property, тобто майнових активах. Проблема в тому, що з ємністю і ціною перестрахування на зовнішньому ринку, якщо ви подивитеся на лівий берег, то по лівому берегу ви не знайдете нічого. Ну майже нічого. А якщо знайдете, то за ціною 8, 10, 12%. Додайте це до ціноутворення базового продукту — і отримаєте продукт, який коштуватиме вам 15% страхової суми.

А ємність на Lloyd’s of London, на зовнішньому ринку, синдикати дадуть дуже маленьку. Ми говоримо про кілька мільйонів доларів, ну може 10, може 15. Але це не для таких активів, як великі заводи чи комбінати, які можуть коштувати $100, 200, 300 млн. Саме тому ми вирішили, що first loss компонент має давати рішення: держава формує перший фундамент незалежно від того, чи є ринок, чи є перестрахування. Держава має гарантувати перший рівень.

Ангеліна Завадецька: Як саме має запрацювати запропонована програма? Давайте розберемо на прикладі умовного підприємства, яке має цех, обладнання, склади сировини й готової продукції і хоче захиститися від наслідків обстрілу. Що потрібно зробити заздалегідь, скільки заплатити і яку частину втрат держава компенсує, якщо підприємство буде зруйноване?

Єгор Перелигін: Дуже гарне питання. Оскільки методологія ще розробляється, можемо говорити тільки теоретично. Якщо екстраполювати те, як ми працюємо зараз на базі ЕКА, тобто Експортно-кредитного агентства, то головне таке: компанія, яка хоче застрахувати свій бізнес-актив, виробництво, має подати заявку до ЕКА і сплатити премію. Наразі розглядається модель, за якої вона має сплатити 2%. Тобто страхування коштуватиме 2% на рік.

Максим Самойлюк: Від якої суми?

Єгор Перелигін: Від суми, яку ви хочете застрахувати, максимум до рівня $10 млн. Тобто ваш максимальний платіж буде еквівалентом $200 тис.

Максим Самойлюк: Це одноразовий платіж чи щорічний?

Єгор Перелигін: Щорічний, правильно.

Що дуже важливо? Якщо ваш бізнес більший, це не проблема. Компенсація буде максимум на $10 млн, а об’єкт може бути більший — і в багатьох випадках він буде більший. Якщо взяти якийсь крохмальний завод чи енергетичну генерацію, то звісно. Наразі розглядаються $10 млн. Я не буду говорити, що це на 100% буде саме так. Є ймовірність, що це буде трошки менше або трошки більше — думаю, швидше трошки менше. Але для нашої економічної чи математичної вправи це не має значення. Логіка в тому, що держава, надавши такий фундамент, відкриває двері для того, щоб ринкові гравці зайшли і запропонували на другому рівні страховий продукт, який з великою ймовірністю коштуватиме менше, ніж ринкова ставка сьогодні.

Чому? Ми звикли споживати новини візуально. Ми бачимо велику кількість руйнувань, і в голові залишається найбільш візуально агресивне. Але статистично перші збитки, перші атаки на підприємства не є стовідсотково руйнівними. Випадки, як-от із «Розеткою» в Броварах, — це радше виняток із правил, ніж статистика. Якщо ми бачимо, що ймовірний рівень першого руйнування — десь у діапазоні 20–40%, і держава покрила $10 млн у цьому коридорі, то це автоматично відкриває двері до того, щоб наступні рівні були набагато дешевшими. Бо статистика показує, що руйнування в більшості випадків не перевищує ці 20–40%. І ринок це сприймає. Я не просто так згадав закон 1541 на початку.

Там, де страхові компанії заходили на другий-третій рівень, ціни вже були набагато адекватнішими. Були випадки, коли замість 4% вони давали ціну на рівні півтора. Точних цифр зараз не пам’ятаю, але такі кейси в нас уже були. Це не добре, що такі атаки відбуваються, але добре, що ми знаходимо механізми, які дозволяють знизити ціну страхування. І саме ці $10 млн відкривають для цього двері.

Я впевнений, що всіх цікавить, які бізнеси це покриватиме. Остаточної методології ще немає. Ми залучали десяток аналітичних центрів, різних експертів, компанії, постійно зустрічаємося зі страховими операторами, з великими брокерами. І бачимо, що якщо ми хочемо, щоб це спрацювало, програма має покривати ключові фіксовані активи виробників, ключові активи енергогенерації та енергодистрибуції, звісно, приватної, логістику, дистрибуцію, ритейл-центри, паливний комплекс, дистрибуцію палива і паливо як продукт. Але вона не має покривати товари на складі. Це дуже важливо. Товари, які зберігаються, ця програма зі стовідсотковою ймовірністю не покриватиме.

Ангеліна Завадецька: Тобто покриває склад, але не покриває товари на складі?

Єгор Перелигін: Так, умовно кажучи, покриває фіксований актив: будівлю, конструкцію.

Ангеліна Завадецька: Я трошки забіжу наперед: скільки підприємств готові заплатити ці 2%? Чи точних розрахунків поки що немає?

Єгор Перелигін: Точних розрахунків, скільки готові, немає. Але якщо подивитися на тих, з ким ми спілкувалися, то для більшості підприємств 2% — це абсолютно адекватні, підйомні гроші. Більше того скажу: коли ідея була ще на рівні концепту і не було розуміння, що йдеться про 2%, вона сприймалася дуже неоднозначно. А коли почули, що це коштуватиме плюс-мінус 2%, абсолютна більшість підприємств каже, що це дуже цікаво.

Бо навіть якщо підприємства зможуть сьогодні щось знайти на лівому березі Дніпра, це буде 8, 8,5% у кращому випадку, а то й 12–15%. На заході України можна щось знайти за 4%, але це все одно не 2%. Ми розуміємо, що є трошки простору для маневру: це може бути і 3%, і це все одно буде всім цікаво. Економічно це вигідно сьогодні. Великий бізнес каже, що для нього це не проблема, середній — теж, навіть менший бізнес каже: а чому б і ні. Бо ціноутворення на продукти, які вони знайдуть на ринку, дуже часто неадекватне.

Максим Самойлюк: $10 млн одному підприємству, другому, третьому — на яку загальну кількість розрахована програма, скільки зможуть отримати?

Єгор Перелигін: Дивіться, це пул, а пул ніколи не конструюється в абсолютній конкретній цифрі. Є різні моделі, різні розрахунки. Скажу так: ідея — залучити десь від $1 до $4 млрд на такий щорічний пул. Напевно, вас цікавитиме, як його наповнити, за рахунок чого фінансувати. Ми постійно про це говоримо і дискутуємо. Поки ідея така: 1% ПДВ у нашому моделюванні дає десь $1–1,2 млрд.

Максим Самойлюк: Тобто для фінансування програми ви плануєте підвищити ПДВ на один відсотковий пункт і покрити — це скільки, десь чверть?

Єгор Перелигін: Третину-чверть того, що нам потрібно. Решту маємо піднімати за рахунок донорів, макрофінансової допомоги і партнерів, плюс можлива робота із санкційними активами. Те, що зараз тримає Європа, — це вже геополітична дискусія, але немає якихось бар’єрів, чому ми не можемо про це говорити з Європою чи іншими іноземними партнерами. Також це може бути пільгове кредитування — наприклад, кредити від великих міжнародних фінансових організацій, які сьогодні допомагають Україні, за конкурентною ціною. Це теж може бути частиною конструкції пулу. Але дві головні статті наповнення програми — це підвищення ПДВ і донорська допомога.

Чому? Ми всі добре бачимо, що Україна сьогодні вкрай залежна від зовнішнього фінансування, це не секрет. Коли я розмовляю з американськими партнерами, я постійно згадую фразу: дай людині рибу — і вона буде сита один день, а навчи її ловити рибу — і вона буде сита все життя. І ми кажемо партнерам: ця історія не про одноразову допомогу, не про споживання і навіть не про просту бюджетну допомогу. Це гроші, які будуть інвестовані в програму, що підвищує стійкість української економіки і дає підприємствам можливість спрямувати ці гроші на відновлення, релокацію або розбудову нових активів. Це прямий економічний ефект, який нам сьогодні потрібен. Не так, що взяли гроші і проїли, а так, що спрямували їх через механізм трансмісії, через компенсацію, на відновлення або розширення виробництва. Оце головне.

Максим Самойлюк: Якщо партнери не дадуть додаткових коштів, чи запрацює програма? Бо в нас і так бюджетна діра в десятки мільярдів доларів.

Єгор Перелигін: На нашу думку, програма запрацює все одно. Питання — на якому рівні, з якою моделлю і з яким лімітом компенсації. Ідея в тому, що коли запрацює ця програма, програма за постановою №1541 потихеньку припинятиме існування. Це не станеться за один день — ми побачимо це умовно за рік-півтора. Але логіка в тому, що велика універсальна програма має замінити №1541.

Водночас візьмімо навіть найгірший сценарій: донори і партнери не хочуть брати в цьому участь. Хоча я розумію, що більшість партнерів готові на певний рівень — питання лише в перемовинах, на який саме. Але питання, що їм це не подобається, не стоїть. Усі розуміють, що Україні потрібен механізм підтримки економічної активності. Тож навіть у найгіршому сценарії №1541 працює і все одно надаватиме певний рівень компенсації прифронтовим регіонам, плюс Києву і Київській області.

Плюс у нас є ще одна програма — за постановою №594. Скажу дуже простими словами, щоб не йти в інструкції: я не класичний держслужбовець, я колись прийшов з бізнесу. Є «5–7–9%» для середнього і малого бізнесу. Ми задалися питанням, що можна зробити сьогодні для великого бізнесу. І для нього ми напрацювали постанову №594, яка дає можливість знизити вартість кредитування на 5,5 відсоткового пункту. Бізнес, який пройде кваліфікацію, може через банківську систему, але за фінансування Національної установи розвитку, отримати кредит до ₴1 млрд — там ліміт, здається, €25 млн — на строк до 7 років. Зі зниженням ставки на 5,5 пункту сьогодні такий кредит коштуватиме вам плюс-мінус 10%. Тобто великий бізнес, який хоче відбудуватися, розширити виробничі потужності, провести релокацію чи здійснити капітальне будівництво, має можливість взяти ці гроші.

А держава таким чином вирішує свою проблему: не треба фінансувати повну суму кредиту, ви фінансуєте компенсацію частини ставки. Наша банківська система сьогодні гіперліквідна — ви ж бачите інвестиції в ОВДП, розміщення в депозитних сертифікатах Нацбанку. Банки спокійно можуть перенаправити ці гроші, але їм потрібен стимул. І ми даємо цей стимул: заходимо і субсидуємо ставку. Тож це друга частина, і на неї, і на базове страхування гроші, на нашу думку, є і будуть, бо вони і так розглядалися як базова фундаментальна потреба для того, щоб нам пережити наступний, 2027 рік.

Ангеліна Завадецька: Хочу повернутися до ПДВ. Як підвищення податку на додану вартість позначиться на цінах і покупцях? Як ви поясните людині, яка платитиме більше за товари, чому ці кошти потрібно спрямувати на компенсації підприємствам? І дуже важливе: це підвищення ПДВ тимчасове чи назавжди? І за яких умов ставка повернеться до 20%?

Єгор Перелигін: Не буду дуже довго відповідати, тут просте питання і проста відповідь. Перше: це не назавжди, це на період війни. Подивимося, як воно буде прописано, але модель і домовленості наразі — на час воєнного стану.

Друге: ми моделювали, рахували, і все, що ми бачимо, — підвищення ПДВ на 1% дає зростання Consumer Price Index, тобто споживчої інфляції, десь на 0,6–0,7%. Реалістично — 0,8%. Відверто скажу, це не глобальна проблема для більшості споживачів, навіть в умовах жорстокої війни і жорстких економічних реалій. Чому? Ми дуже довго і дуже багато розмовляли в регіонах, зокрема прифронтових. Я людина, яка досить велику частину життя пропрацювала там, зокрема в гірничовидобувній сфері, і я добре знаю, чого шукають у прифронтових регіонах. Більшість людей, коли їх питаєш, чи готові вони трошки більше платити за те, щоб завтра могти купувати ліки чи потрібні для базового життя товари, кажуть, що 1% для них не проблема. Люди розуміють.

Проблема в іншому — англійською є термін moral hazard, тобто моральні ризики та інші ризики, пов’язані з корпоративним управлінням, з тим, як управляється програма. Тут я справді розумію людей, які бачили, як розвивалася наша країна всі роки незалежності: вони бачать кількість скандалів, проблеми з корупцією, і вони ставлять питання. Це питання, на яке ми маємо чесно відповідати. Мені здається, тут у людей буде більше питань, ніж щодо ціноутворення. Тому, на нашу думку, головне — побудувати адекватний механізм контролю і управління на базі оператора програми, тобто ЕКА. Побудувати ефективні наглядові функції, систему зовнішнього контролю як з боку держави, так і з боку споживача. І звісно, щоб рівень корпоративного управління відповідав нашим зобов’язанням щодо стандартів ОЕСР, під якими ми підписалися.

Максим Самойлюк: Це, до речі, моє наступне питання. Частина бізнесу і навіть потенційні бенефіціари програми, яким, здавалося б, це може бути дуже вигідно, зараз виступають проти підвищення ПДВ через недовіру до держави. Як ви можете переконати цей бізнес, що гроші, зібрані з додаткового ПДВ, справді підуть на компенсацію збитків? Що все працюватиме чесно, що компенсації не отримуватимуть лише обрані і що не буде так, що ПДВ підвищать, а компенсацій не буде, особливо якщо нам важливо зберегти бюджетні надходження?

Єгор Перелигін: Я завжди кажу так: «фонд страхування» — трошки неправильна термінологія. Я завжди всіх поправляю: спецфонд страхування, або спецфонд підтримки бізнесу та економічної активності. Що таке спецфонд? Я не намагаюся дати правильну дефініцію, пояснюю зрозумілою мовою: спецфонд — це захищений, фактично гарантований рядок у бюджеті.

Максим Самойлюк: Тобто підвищення ПДВ йде не в загальний котел, а в спецфонд?

Єгор Перелигін: Абсолютно. Ми, люди, які працювали над цією концепцією, одразу побачили, що такий ризик може бути. Ми бачили, як працює інструмент спецфонду, і вирішили йти саме такою конструкцією. Спецфонд, у який іде це підвищення на 1 відсотковий пункт. Спецфонд, для якого прописана конкретна діяльність і сфера, яку він може компенсувати. І все. Не більше, не менше. А ЕКА як інституція є оператором дуже конкретної вузької програми, яка фіксується виходячи з лімітів цього спецфонду. Все. Не більше, не менше.

Ангеліна Завадецька: Як зробити так, щоб після отримання компенсації бізнес справді відновлював роботу в Україні, а не, наприклад, забрав ці гроші, вийшов з ринку і побудувався десь у Європі?

Єгор Перелигін: Дуже гарне питання. Ми насправді ще моделюємо цю проблематику. Ми повністю усвідомлюємо, що такий ризик є. Але це питання того, як ми побудуємо систему компенсації і під які умови, тобто як розробимо методологію самої компенсації. Проблем тут не буде: якщо ми розуміємо ризик, треба просто правильно прописати, що, наприклад, ці гроші можуть бути інвестовані тільки на території України. Тільки, наприклад, у капітальні активи. Я зараз фантазую, але в нас є кілька варіантів, як це прописати.

Ідея в тому, щоб не просто стимулювати бізнес взяти участь у програмі, а й показати суб’єктам економічної діяльності, що вони можуть додатково взяти, як я казав про №594, кредит за адекватнішою вартістю. Якщо це середній бізнес, можна прийти по кредит «5–7–9%». Якщо все дуже скоро зрушиться з мертвої точки, ми зможемо відкрити за постановою №28, яка регулює «5–7–9%», кредитування на обігові кошти для великого бізнесу в деяких конкретних секторах. Якщо ми покажемо бізнесу цю палітру, він зможе, як конструктор Lego, сформувати для себе план відновлення. І ми не будемо казати бізнесу: вас зруйнували — будуйте щось нове саме тут. Ні. Якщо вони хочуть релокуватися на захід, це їхнє право. Але ми точно робитимемо все і прописуватимемо програму так, щоб бізнес був зацікавлений будуватися чи відновлюватися на території України і точно не виводив ці гроші за кордон.

Максим Самойлюк: До речі, а чи потрібно прив’язувати компенсацію до конкретного плану відновлення бізнесу чи інвестиційного проєкту? Тобто не просто давати гроші, а коли бізнес приходить із конкретним планом. Ви згадали, що точно не буде вимоги відбудовувати той самий об’єкт у тому самому місці або навпаки деінде. Але може бути ситуація, що підприємство отримує компенсацію, відбудовується в тому самому місці, і туди прилітає знову, бо це ризикове місце. Як тут збалансувати, як ви це бачите?

Єгор Перелигін: Ми точно не хочемо прив’язувати. У нас усе ж таки функція, яку я називаю каталітичною. Коли береться принцип першого збитку — на ринку інвестування, в інвестбанкінгу, — first loss завжди є каталітичним принципом. І тут так само. Тому ми не можемо прив’язувати це до інвестпланів, інвестпроєктів, бізнес-планів. Це було б некоректно з боку держави, бо бізнес має розуміти: він сплатив 2% і отримав покриття.

Те, що ми маємо бути захищені від виведення цих грошей, — це факт. Але ми точно не маємо змушувати бізнес, який уже постраждав, щось робити в такому деталізованому плані — наприклад, приходити з бізнес-планом. І є інша проблема: а хто це оцінюватиме, хто візьме на себе відповідальність сказати, що один бізнес-план підходить, а інший — ні? Тоді ми створюємо величезний простір для некоректних дій і для корупції, і ми цього не хочемо.

Більше того, коли нас питають, чому не зробити державну компанію чи державного перестрахувальника: державний оператор перестрахування — це величезна інституційна проблематика. Інституцію, яка могла б розглядати велику кількість інвестпроєктів і ухвалювати такі рішення, треба будувати роками. І навіть якщо будувати її роками, не факт, що вона працюватиме з максимальною ефективністю. Ми всі бачили світову фінансову кризу 2008–2009 років: та сама проблема moral hazard, та сама проблема системних ризиків, коли все виходить з-під контролю. Тому, на нашу думку, тут краще не ускладнювати.

Максим Самойлюк: А чи потрібна тоді в програмі франшиза — частина збитків, яку підприємство має покрити самостійно? Чи не виникне без франшизи ризик, що ЕКА завалять великою кількістю дрібних заявок і воно не зможе їх адмініструвати суто через їхню кількість?

Єгор Перелигін: Дуже гарне питання — інституційна спроможність ЕКА. Абсолютно правильне запитання. Я не хотів би зараз давати конкретну відповідь, бо ми ще дебатуємо у внутрішньому апараті. Якщо франшиза, то яка? Яка ставка, які правила? А якщо без франшизи? Ці дебати ще тривають. Ми розуміємо, що з точки зору логіки така проблематика абсолютно є. Але, на мою думку, нам потрібно ще кілька тижнів, щоб прийти до остаточної відповіді: яка буде франшиза і на яких умовах.

Бо ви правильно сказали про інституційну спроможність ЕКА — я повертаюся до своєї тези, що ЕКА не може бути, наприклад, державним перестрахувальником, бо це не його функція. Функція ЕКА — підтримувати експорт і надавати фінансові інструменти. Класичне ЕКА. Те, що вони роблять зараз, те, що держава їх просить робити, — це вже велике навантаження на інституцію. А коли запрацює універсальна програма, буде велика необхідність збільшити інституційну спроможність ЕКА. Я, наприклад, ніколи не зміг би уявити, що ЕКА сьогодні могло б стати перестрахувальником. Це було б некоректно і неправильно, і з точки зору розбудови фінансової системи України ми б дуже багато втратили в ефективності.

Максим Самойлюк: Щодо ліміту: яка ідея на цьому етапі? Ліміт $10 млн діятиме на окрему юрособу чи, наприклад, на групу пов’язаних компаній? На один об’єкт, чи юрособа зможе застрахувати декілька об’єктів? Це на один удар чи на сукупні втрати? Які саме обмеження ліміту $10 млн?

Єгор Перелигін: Поки модель передбачає юридичну групу пов’язаних компаній. І це точно не ліміт на конкретний географічний об’єкт. Якщо у вас прилетіло на сім об’єктів — наприклад, у вас компанія, умовно, United International, а потім United International 2, і це одна група, — то на вашу групу $10 млн. І це покриє сім об’єктів, на які прилетіло.

Ангеліна Завадецька: Ви згадували на початку подкасту, що для великих компаній програма працюватиме лише в межах ліміту. А чи не вийде так, що через підвищений ПДВ вони сплатять більше, ніж потенційно зможуть отримати?

Єгор Перелигін: Давайте глянемо на це дуже відверто і прагматично. Сплатять же не компанії — вони перекладуть це на споживачів. У фінальному результаті конкретний вплив буде на споживачах. Чи відчують це компанії? Непрямим шляхом — звісно, відчують. Але ми маємо зрозуміти один дуже важливий момент: сьогодні просто немає срібної кулі, немає універсального рішення, яке могло б вирішити всі проблеми. Я хочу підкреслити — відсутність страхових продуктів і страхового покриття воєнних ризиків. Тому, на нашу думку, і з того, що ми чули від більшості бізнесів і профільних асоціацій, це сприймається як необхідність — важка, але необхідність.

Тому ми не думаємо, що це буде проблемою. Я думаю, 1% — це помірне навантаження, яке можуть витримати і населення, і бізнес. Існують дебати, що свого часу ми вже підвищили військовий збір і як економіка зробили свою контрибуцію. Ну, не знаю. Наш ворог спокійно підвищив свій ПДВ, а недооцінювати ворога — завжди дуже велика проблема. Нам важливо розуміти: якщо вони зараз ідуть на підвищення ПДВ, то роблять це як last resort. А ми країна менша, у нас менше ресурсу, і ми більш залежні від зовнішнього фінансування. Тому для нас ще важливіше іноді піднімати ці фіскальні ліміти, систему збору грошей, щоб протриматися. Бо ми зараз у дуже непростій ситуації. На мою думку, логіка є, і вона досить адекватна.

Максим Самойлюк: Давайте ще проговоримо, що в програмі вже фіналізовано і не змінюватиметься, а що ще на етапі розробки. І головне — таймінг. Коли, за вашими оцінками, програма запрацює? І що буде, якщо, наприклад, не проголосують підвищення ПДВ?

Єгор Перелигін: Давайте так. Позитивний сценарій: проголосують підвищення ПДВ і все, що потрібно, щоб програма пішла в роботу. Тоді ми очікуємо, що все запрацює на початку наступного року і фонд почне наповнюватися вже після першого місяця 2027 року. Тобто поїхали — нам ніщо не заважатиме вже в січні почати приймати заявки.

Друге: якщо Верховна Рада не ухвалить відповідних законопроєктів і не буде ухвалено підвищення ПДВ, то, звісно, нам треба шукати інші варіанти. Це дуже повільне масштабування №1541, масштабування №594 по кредитуванню і залучення в ці програми більше донорських коштів, зміна фокусу наших донорів на ці програми. Але, як ви правильно сказали, якщо цього не зробити — це все одно не варіант. Ми матимемо, на нашу думку, достатньо проблем.

Подивіться на «5–7–9%»: вона мала свої ефекти, зокрема збільшення кредитного портфеля на ринку України. Тому, на нашу думку, якщо цього не зробити, у нас просто буде недостатньо інструментів і ресурсів для підтримки бізнесу. А ворог намагається знищити не тільки нашу інфраструктуру і наш бізнес — він намагається знищити саму можливість економічного розвитку, економічного життя країни і можливість держави наповнювати свій бюджет. Тому для нас дуже важливо підтримати бізнес і економічну активність, дуже важливо, щоб це все пройшло.

Якщо не пройде — будемо шукати, конструювати щось інше, але це будуть секторальні, специфічні, дуже точкові інструменти, які не матимуть універсального впливу. А я хочу наголосити: якщо немає універсального впливу, системного характеру програми, ми не зможемо прийти до наших партнерів, наприклад, через 12 чи 18 місяців із зібраною статистикою, з підготовленим аудитом і сказати: давайте на цій базі формувати конкурентні умови для зовнішнього перестрахування. Тільки універсальні програми можуть дати достатньо статистики і кейсів, щоб потім прийти в синдикати для дорослої розмови.

Максим Самойлюк: Бо, знову ж таки, повертаючись до початку, ідея не просто зробити систему компенсації, а збудувати фундамент, на якому зможе надбудовуватися приватний ринок.

Єгор Перелигін: Абсолютно, ви правильно резюмували: ідея — побудувати фундамент. При цьому хочу наголосити, що ми не збираємося зобов’язувати приватний ринок до якихось конкретних дій. Бо приватний ринок наразі настільки маленький, що його майже фізично немає, і це величезна проблема. Скажу такий момент. Скажуть: у нас майже 17 компаній на ринку України мають якусь палітру продуктів страхування воєнних ризиків. Окей, так і є. Але якщо реально подивитися на картину, то повноцінно зі страхуванням воєнних ризиків майнового комплексу і fixed assets працюють тільки 5 компаній. Це дуже мало.

Більше того: за даними профільної асоціації, НАСУ, за перше півріччя 2026 року вони зібрали, якщо не помиляюся, майже ₴900 млн премій, а резервів на збитки за перше півріччя в них уже, здається, понад ₴900 млн. Із них ₴800 млн з чимось — це fixed assets. І це лише перше півріччя, ще до цих руйнівних ударів по «Епіцентру», по «Розетці» тощо. Ми просто ще не бачили цифр за перші 9 місяців, але коли побачимо, вони будуть уже зовсім інші.

Тому держава не може прив’язати приватний страховий ринок до якихось конкретних дій — він і так у величезній проблемі. І ще додам: якщо подивитися на синдикати Lloyd’s of London, то абсолютна більшість із них зараз збиткові. Усі отримали величезні збитки. Тому, на нашу думку, саме держава має зробити цей перший шар, прогарантувати його, і, наприклад, за 12 — я надаю перевагу 18 — місяців зібрати статистику. От тоді ми зможемо прийти і сказати: дивіться, ось так працює перший шар, ось така статистика збитків, така статистика руйнувань, така географічна дистрибуція. Давайте тепер із цим працювати і щось робити з ціноутворенням.