Путін уже почав розвивати сценарій «зелених чоловічків» в країнах Балтії — Лариса Волошина

«Ми знову живемо в режимі двох-трьох тижнів»

Вікторія Єрмолаєва: Кияни вже на психологічній межі, тому що сьогодні росіяни паралізували рух між правим і лівим берегами. Ми готуємося до того, що такі удари триватимуть. І єдине питання, яке зараз дуже активно шириться соцмережами: чому ж ми до цього не готувалися?

Що ви думаєте про це все?

Лариса Волошина: Тут одразу хочеться спитати: як до цього можна підготуватися? Київ розділений на два береги, з’єднані мостами. Об’єктивно, з одного берега на інший, крім як через мости, перебратися неможливо. І якщо по них завдають ударів, то є колапс.

Так само можна поставити питання: «А чому не готувалися до обстрілів Сум?» Бо вони за 20 кілометрів від кордону. Зараз Київ переживає те, що протягом п’яти років переживають Одеса, по якій б’ють КАБами, Херсон, Суми, Харків. Це незручності в пересуванні й постійні тривоги. Наприклад, у Харкові найдовша зафіксована тривога тривала 19 діб. Почалася — і тривала 19 діб. Так сталося з нами. Це могло статися.

Інше питання, що, на відміну від Харкова, ми не маємо, наприклад, підземних шкіл. У нас зараз діти ховаються в укриттях. Добре, що вони є. Але ж діти не вчаться. Так минають місяці. І скільки це ще триватиме?

Говорити про те, що дистанційне навчання може це змінити, — ні, не може. Ти йдеш на роботу й залишаєш дитину в школі. Школа, садочок — це ще й місце, де ти можеш залишити дитину в безпеці. Якщо ти не можеш залишити її в безпеці, то залишаєш удома сидіти біля екрана й учитися. Пробачте, а що це вирішує? Це питання безпеки людини справді не пропрацьоване.

Ще один важливий момент: ми знову живемо в режимі «двох-трьох тижнів». Чуємо: «Ось-ось і усе зміниться. Зараз ми знайдемо, у нас будуть засоби проти реактивних дронів та проти балістики — і все буде добре». Воно буде добре, просто уламки сипатимуться нам на голову. Хіба це буде безпечніше? Тривоги все одно лунатимуть.

Ми збиваємо пристойну кількість реактивних «шахедів» — близько 60%. Я нагадаю, як США чотирма ракетами Patriot намагалися збити «шахед», але так і не збили. Він усе одно влучив у їхню базу. У нас нормальні показники збиття, але це не змінює ситуації: триває тривога, над містом збивають цілі, падають уламки. Це все одно небезпечно й паралізує місто.

Тож збільшення кількості збитих цілей не розв’яже питання безпеки міста. Нам треба зараз пристосуватися, жити так, як живуть Херсон, Харків або Одеса. Шукати алгоритми виживання. Ми в кращому становищі, бо до нас КАБи не летять. Але маємо розуміти, що рано чи пізно й це може статися. Просто ці КАБи можуть мати більшу дальність.

Тому, коли на тлі цих тривог ми не ставимо собі питань, як можна було підготуватися, що можна було зробити, а просто кидаємо в простір претензію, далі йде психологічний висновок: «Усі вони негідники, а народ страждає». Усе, можна загортатися в простирадло й повзти на кладовище.

Ми не можемо залишатися в цьому порожньому обуренні, спрямованому в нікуди, без розуміння, що можна було зробити, що треба робити й що треба продумати надалі. Ми як суспільство не формуємо запиту: «Працюйте, нарешті!» Ми просто продукуємо негативні емоції, які тільки виснажують нас.

«Усі, хто сподівається здати країну й утекти, мають згадати 24 лютого»

Вікторія Єрмолаєва: Ми перебуваємо під впливом російської пропаганди та власного психологічного стану. На жаль, через безсонні ночі в киян, через постійні жахливі новини, які цілими днями з’являються в наших стрічках, психіка мимоволі починає вірити цій пропаганді, піддаватися їй. Чи ні? Скажіть мені з погляду психології, як це працює. Тому що я бачу в соціальних мережах ці настрої, і вони дуже небезпечні.

Лариса Волошина: Є вторинна вигода. Коли жінка живе з аб’юзером, який її щодня б’є, вона теж пояснює собі, чому не може піти. Або чоловік, який живе з жінкою вже п’ять років і має двох дітей, пояснює собі, чому він «вільний вовк» і не хоче одружуватися та брати на себе зобов’язання.

Ухилянти пояснюють собі, що вони не народжені для війни й не хочуть захищати Зеленського. Людина знаходить собі пояснення. Це називається вторинною вигодою.

Питання: що ми хочемо собі пояснити думками про те, що Росія не розвалюється, що вона сильна й зараз знищить нам увесь інтернет? І жодні запевнення спеціалістів, що це неможливо в Україні, нас не переконують. Вона знищить нам енергетику. За п’ять років не знищила, а зараз знищить. Чомусь.

Що ми намагаємося виправдати? Капітуляцію? А для чого? Напевно, люди, які це говорять, як ви правильно кажете, виснажені. Але на що вони розраховують? Вони ж не збираються жити в Росії. Вони збираються здати країну, а самі думають, що зможуть виїхати за кордон.

Не зможуть. Польща будує свої лінії укріплень на кордоні з Україною. Не буде країни — вас, як єзидів, розстрілюватимуть. Ми бачили афганських біженців, які намагалися через Білорусь вибратися до Польщі. Вийшло? Країни немає — ви не потрібні.

Повторення тих хвиль, коли вам раптом відкрили кордони, не треба форсувати Тису й ви всі біжите через Польщу у вільний світ, щоб жити собі, бо ви «не народжені для війни», — цього не буде. Щойно Україна впаде, кордони будуть закриті, як вони були закриті для всіх, хто відмовлявся відбивати армію Муравйова в 1920 році. Нікого не випустять. Єдиною, хто вийшов, була армія УНР. Усі інші тут мучилися, будували «совєти».

Тому, якщо копнути глибше, люди, які пояснюють собі, що це беззмістовно, нічого не буде, Росія не впаде, просто хочуть утекти. І їм байдуже, якою ціною. Вони, як щури, думають, що врятуються.

А не врятуються. Ми бачимо, що європейці запроваджують законодавчі заборони: вони, наприклад, не збираються приймати військовозобов’язаних. Насправді для хорватів і боснійців вони такого не робили. Ми ж не перші в такому становищі.

Ми знаємо, що цей 24-й параграф у Європі 12 років застосовували до косоварів, дев’ять років — до боснійців і хорватів. Вони жили за 24-м параграфом, як ми. І жодній із цих країн Європа не висувала умови: «Військовозобов’язаних не беремо». А нам уже висунули. Може, подумаємо, чому так? Цікаво, правда?

Тому в цьому випадку ніхто нікого не прийме. Усі, хто сподівається здати країну й утекти, мають згадати 24 лютого. Дороги були заблоковані: щоб доїхати з Києва до Львова, потрібно було п’ять діб. І за те, що туди не увірвалися російські танки, хтось поклав життя. Щоб ця дорога життя існувала.

Люди стояли в заторі й рухалися, щоб покинути країну. Ви справді думаєте, що зараз затор буде меншим? Чи більшим? Тому всі, хто думає, що треба здатися, втекти, а там хоч трава не рости, — просто дурні.

«Українці хочуть корупційного скандалу»

Вікторія Єрмолаєва: Росія б’є не лише по інфраструктурі, а й по психологічних і соціальних тріщинах. Використовує ненависть, конспірологію, внутрішні конфлікти й намагається поглиблювати ці тріщини в нашому суспільстві. Одна з найбільших таких — це недовіра до влади, що ґрунтується на корупційних скандалах.

Верховна Рада чомусь іде у відпустку на місяць, коли треба ухвалювати важливі законопроєкти, щоб ми отримали допомогу від партнерів і загалом гроші до українського бюджету. Але, можливо, депутати вийдуть на один день раніше. Плюс корупційні скандали, недовіра до Офісу Президента та його оточення. Усе це нашаровується, накопичується, а попереду така важка зима. Що далі?

Лариса Волошина: Тут теж треба розуміти, як це працює. Є якась влада. Вони окремо, а ми такі няшні, наче нам їх марсіани підкинули. Це ж неправда.

Ми говоримо, що з корупцією треба боротися. Але не вимагаємо ухвалення антикорупційних законів, про які просить, наприклад, НАБУ. Пан Кривонос пояснював це в одному з інтерв’ю.

Журналістка запитує його, хто такий Вова. А він їй каже: «Слухайте, слідство триває, не морочте мені голову. У нас є питання: ми не можемо провести експертизу. Щойно заходимо в реєстр — нас видно».

Тобто, коли НАБУ заходить перевірити відкриті реєстри щодо ФОПів або надсилає запити до банку, щоб побачити рух коштів на їхніх рахунках, — проводить слідчу експертизу, — про це одразу стає відомо корупціонерам.

І сидить голова НАБУ та пояснює журналістці: «У нас лежить законопроєкт. Нам потрібна власна експертиза, треба посилювати незалежність». Їй байдуже, їй цікаво, хто такий Вова. Ні, чекайте. Наша влада — це ми. Чого ми від неї хочемо, те вона й робить.

Українці хочуть корупційного скандалу. Але чи заглиблюються вони в те, як треба боротися з корупцією? Вони навіть не хочуть слухати голову антикорупційного органу, який каже: «Нам потрібно це, це й це». Ні, це неважливо. Дайте ще один скандал. А потім ще один. А потім ще один. А потім ми переконаємося, що влада краде, а ми білі й пухнасті.

У нас лежить пакет законопроєктів, він дуже цікавий. Він зачіпає, з одного боку, антикорупціонерів. І, до речі, там не тільки влада. Там 70 кримінальних справ на всіх. Там і опозиція фігурує в кримінальних справах НАБУ. Вони всі цього не хочуть.

Але поруч, у цьому пакеті, — оподаткування посилок із Китаю і запровадження ПДВ для українських підприємців. А тут уже ми не хочемо. Ви не помітили, як ми всі не хочемо ухвалювати цей пакет? Кожен зі своїх причин. Хтось не хоче конкурсних процедур для ДБР і Генпрокуратури. Хтось не хоче посилення НАБУ. Хтось не хоче посилення оподаткування. Ми всі чогось не хочемо. Тому ми не відрізняємося.

Тому, коли ти говориш, наприклад, що хочеш антикорупційної боротьби, май у собі сміливість поставити питання не журналісту, не президенту на уявній пресконференції, а голові САП: «Хто такий Кирило? У вас на плівках є якийсь Кирило. У вас на плівках є якийсь Шеф. У вас на плівках фігурує якийсь Алі-Баба. Хто це?»

Тому що, коли ви ставите питання президенту, він відповість те, що я вам зараз можу зобразити: «Ой, слідство розбереться. Я не веду слідство, ми не втручаємося в слідство». Путін так відповідає.

А ми справді хочемо знати відповідь? Якщо хочемо знати, хто такий Алі-Баба, хто такий Шеф, хто такий Вова і хто такий Кирило, треба ставити ці питання слідчим органам.

Андрій Куликов: А слідчі органи скажуть: «До закінчення слідства ми не маємо права оприлюднювати цю інформацію».

Лариса Волошина: Вони не мають права, так. А тоді виникає питання: чому на плівках з’явилися якісь Кирили? Розумієте, у чому суть? Ви показуєте його — і ось він сидить. Ви показуєте його як голову цього злочинного осередку.

Нам же щоразу дають натяк, коли показують злочинну групу: десь там є якийсь Алі-Баба, десь там є якийсь Шеф. Але він чомусь не тут. Тому ви або показуєте всіх і саджаєте всіх, або спочатку посадили їх — і показуєте. Чому ви натякаєте? Чому доводите нас до сказу? А потім бігають і кажуть: «Ой, це треба спитати президента, хто такий Шеф». А може, зрештою, спитати слідчих, хто такий Шеф?

Андрій Куликов: Показують нам Алі-Бабу, щоб ми за ним не помітили сорока розбійників.

Сценарій Криму

Вікторія Єрмолаєва: Цього тижня очільник Кремля Путін почав прямо погрожувати країнам Європи, зокрема країнам Балтії. Навіть заявив, що там уже порушують права російськомовних. Чесно, звучить як мем. Я думала, що тема «прав російськомовних» уже не повернеться в публічний простір. Але виходить, що цей аргумент спрацьовує, оскільки він знову звучить. Фактично це пряма погроза, що може повторитися сценарій Криму.

Лариса Волошина: Західні розвідки говорять про сценарій нападу на країни Балтії. Найімовірнішим вони вважають саме кримський сценарій. Щобільше, ми бачимо відлуння цього, наприклад, у заявах фінів, шведів, скандинавів про те, щоб не пускати російських «туристів». Мовляв, їдуть «туристи» — молоді, кремезні, однаково вдягнені, у цивільному, з рюкзачками, дехто з дронами. На риболовлю, тільки вудочок немає.

Ми в Криму бачили цих «туристів». Я особисто спостерігала їх у Сімферополі під час подій під Верховною Радою Криму, за день до її захоплення. Молоді, військового вигляду, коротко стрижені, в однакових болоньєвих курточках, військових штанях, з однаковими рюкзачками. Я бачила, як ці «туристи» виходили. А наступного ранку — захоплена Верховна Рада Криму. Тому цей сценарій уже розвивається.

«Захист російськомовних» — найімовірніший привід, і саме до нього апелює Путін. Ми кажемо, що він погрожує через Калінінград: «Якщо заблокуєте Калінінград, ударю ядерною бомбою». Але я нагадаю, звідки взялася тема Калінінграда. Британія заявила, по-перше, що ініціювала ядерний щит для дев’яти країн. Це поза межами НАТО, загальноєвропейська ініціатива для країн, які межують із Росією.

А по-друге, на питання, чи можлива агресія, була відповідь: «Якщо буде спроба нападу або якогось захоплення в країнах Балтії чи в Польщі, то ми здатні самостійно заблокувати Калінінград». І після цього пролунала відповідь Путіна.

Тобто мої «зелені чоловічки» з «російськомовною щелепою» зображатимуть обурену громадськість у Нарві й Латгалії, а ви не смієте на це відповідати? І дрони вони знайшли, звісно, у шахтах, а як же інакше? А ви не смієте втручатися, бо буде ядерна бомба.

Я думаю, що Путін уже почав розвивати цей сценарій, і саме тому прозвучала заява про «захист російськомовних».