Шлях до Гааги: фінансування, структура та етапи створення Спецтрибуналу для керівництва РФ

Крок до Спецтрибуналу: чим є Розширена часткова угода Ради Європи та чому вона важлива?

Максим Буткевич: 15 травня у Кишиневі відбулася подія, яку багато хто, зокрема й ви, назвав історичною. Комітет міністрів Ради Європи ухвалив документ із непростою назвою: Розширена часткова угода про Керівний комітет Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України.

Про що ця угода, чим є Керівний комітет і чому цей документ такий важливий?

Антон Кориневич: 15 травня під час міністерського засідання Комітету міністрів Ради Європи в Кишиневі справді відбулася подія, на яку ми дуже чекали і задля якої довго працювали. А саме — затвердження та ухвалення цього документа зі складною назвою.

Розширена часткова угода — це особливий тип документа, який існує лише в системі Ради Європи у Страсбурзі. Фактично це домовленість у межах Ради Європи (найбільшої регіональної організації на континенті), яка дозволяє брати в ній участь тим державам, які висловлять таке бажання. Тобто цей формат дає країнам змогу самостійно визначатися, чи готові вони долучитися.

Це надзвичайно важливо для створення Спеціального трибуналу, оскільки на сьогодні не всі 46 держав — членів Ради Європи готові на цей крок.

Максим Буткевич: А скільки сторін уже долучилися?

Антон Кориневич: Ми сподіваємося, що в найближчому майбутньому до цього кроку будуть готові всі. Проте наразі про свій намір приєднатися до угоди заявили 36 держав та ЄС. Тобто загалом уже є 37 сторін. Процес залишається відкритим, і ми розраховуємо, що кількість учасників зростатиме. Зафіксувати своє бажання стати частиною цієї угоди може будь-яка держава світу на будь-якому етапі.

Що стримує інші держави від приєднання до угоди?

Дарʼя Бура: А що має вплинути на решту країн? Чого їм бракує для приєднання?

Антон Кориневич: Ця розширена часткова угода — третій і фінальний елемент юридичної архітектури установчих документів Спецтрибуналу.

Нагадаю: 25 червня 2025 року Україна та Рада Європи підписали у Страсбурзі угоду про створення Спецтрибуналу. Невіддільним додатком і частиною цієї угоди є Статут Спецтрибуналу — тобто формат «два в одному».

І ось третій елемент — Розширена часткова угода про Керівний комітет. Що це таке? Це така собі асамблея держав-учасниць, яка перетворює Спецтрибунал із двосторонньої історії між Україною та Радою Європи на багатосторонню. Усі держави, які приєднуються до угоди, стають членами Керівного комітету. Через роботу в ньому вони ухвалюватимуть усі ключові рішення щодо функціонування трибуналу: вибори прокурора та суддів, фінансування, розміщення, IT-забезпечення, безпеку тощо.

Чого ж бракує іншим? Сподіваємося, що всього вистачить, адже головне тут — політична воля. Наразі 37 сторін її вже продемонстрували, за що ми дуже вдячні. Щиро кажучи, ми навіть не очікували такої високої цифри — орієнтувалися десь на 25 країн. Коли вранці перед засіданням у Кишиневі побачили цифру 37, це була чудова новина. Наші міжнародні партнери теж щиро раділи.

Тож на сьогодні ситуація така: уся юридична архітектура повністю сформована, затверджена й готова, змінювати її ми не будемо. Тепер усе залежить від політичної волі — запустити ці процеси та залучити до них якомога більше держав.

Шлях до Гааги: якими будуть наступні кроки у фізичному втіленні Спецтрибуналу?

Максим Буткевич: Що відбуватиметься надалі? Якими є наступні кроки у створенні Спецтрибуналу та його фізичному втіленні?

Антон Кориневич: Певні важливі процеси тривали ще до зустрічі в Кишиневі та ухвалення цієї угоди.
З лютого цього року працює передова експертна група, діяльність якої профінансував Європейський Союз. Вона працює в межах «чотирикутника»: Страсбург (Рада Європи), Нідерланди (як держава перебування майбутнього Спецтрибуналу), Європейський Союз та Україна. Ця група вже розв’язує практичні питання функціонування трибуналу — від пошуку будівлі до формування бюджету. Наразі фінанси та приміщення — це два ключові господарські аспекти, які є основоположними.

До речі, дуже важливо, що в Кишиневі Нідерланди оголосили про знайдену будівлю для початкової фази роботи Спецтрибуналу. Вони ще не назвали її офіційно, але згодом це зроблять. Це хороша локація, пов’язана з роботою попередніх міжнародних кримінальних судів та трибуналів.

Тепер, після ухвалення Розширеної часткової угоди, головне — щоб держави якнайшвидше завершили внутрішні процедури приєднання. Це стандартна міжнародна практика: або парламентська ратифікація (що, очевидно, буде і в Україні), або урядове рішення (як, наприклад, у Польщі). Усе залежить від національного законодавства кожної країни.

Отже, зараз ключове завдання — щоб ці 36 держав та ЄС пройшли внутрішні процедури й Керівний комітет розпочав роботу. Щойно він запрацює, усі практичні питання Спеціального трибуналу вирішуватимуться швидше, а офіс у Гаазі, про який ми всі мріємо, стане осяжним і фізично відчутним.

Чому Україні потрібен Спецтрибунал і які обмеження МКС він подолає?

Максим Буткевич: Пропоную повернутися трохи в минуле. Ідею створення Спецтрибуналу висунули чотири роки тому, навесні 2022-го, і відтоді над її втіленням працювали, зокрема, і ви.

Які етапи довелося пройти? Чи був успіх гарантованим? І головне — якими причинами була зумовлена пропозиція створити такий Спецтрибунал?

Антон Кориневич: Насправді для міжнародного права чотири роки — це дуже мало, майже космічна швидкість. Міжнародне право — досить консервативна сфера зі своїми традиціями, підходами та правилами. Звісно, нам завжди хочеться робити все максимально швидко (українській юридичній команді — так точно). Але об’єктивно чотири роки — це чудовий темп. І ми раді, що зараз маємо такі результати й перебуваємо на цьому етапі.

Щодо необхідності створення Спеціального трибуналу: так званий міжнародний суд у Гаазі, який може судити росіян, уже існує. Це Міжнародний кримінальний суд (МКС), який є головним постійно діючим органом міжнародного кримінального правосуддя.

Умовно кажучи, МКС — це вершина міжнародного кримінального права. Україна стала повноправною учасницею Римського статуту з 1 січня 2025 року. Тепер ми повноцінна частина цієї спільноти. Нарешті, після понад 20 років політичних маніпуляцій та спекуляцій окремих діячів, ми опинилися там, де й мали бути. Проте МКС має певні обмеження, на які ми змушені зважати.

Зокрема, він обмежений у розслідуванні та переслідуванні за злочин агресії. А злочин агресії — це планування, розв’язання та ведення війни, яке охоплює всі події, починаючи з 2014 року. Тобто чинний МКС у Гаазі може притягати до відповідальності російських громадян за воєнні злочини, злочини проти людяльності чи геноцид — за конкретні епізоди цієї агресивної війни. Проте він не може судити представників Росії чи інших держав за саму війну як таку.

А ми ж говоримо про найбільшу війну у світі після Другої світової. Якщо згадати Нюрнберзький чи Токійський процеси, то 80% вироків там стосувалися саме злочину агресії, який тоді називали «злочином проти миру».

Тому ми вирішили: МКС — це правильно й добре, ми активно з ним співпрацюємо, але цього замало. Нам потрібен Спецтрибунал під наші конкретні цілі, який працюватиме виключно по одному міжнародному злочину, непідсудному нині МКС, — злочину агресії.

Саме з цієї причини наприкінці лютого 2022 року ми розпочали цей процес і дійшли туди, де є зараз. Ще одна важлива перевага нашого Спецтрибуналу, яку ми завжди підкреслюємо, — він зможе повноцінно працювати in absentia, тобто в заочному провадженні. Наразі жоден інший міжнародний кримінальний судовий орган не може засудити росіян, допоки вони фізично перебувають в РФ.

Максим Буткевич: Зокрема й МКС не може цього зробити?

Антон Кориневич: МКС може лише видати ордер на арешт у заочному режимі. Після цього провадження призупиняється, допоки людину фізично не доставлять до Гааги. Спецтрибунал же зможе повністю судити in absentia.

Тобто воєнний злочинець, сидячи умовно в Ростові, отримає не просто ордер на арешт і статус alleged criminal (підозрюваного), а стане засудженим за вироком суду.

Якими були основні перешкоди на шляху створення Спецтрибуналу?

Антон Кориневич: Безумовно, я брав участь у цьому процесі від самого початку і бачив, як ми проходили кожен етап, проживав їх.

Звісно, стовідсоткової впевненості не було майже ніколи — принаймні до минулого червня у Страсбурзі чи навіть до теперішнього засідання в Кишиневі. Ми чудово розуміли, що запускаємо масштабний проєкт зі створення нового органу в міжнародному праві. Зважали на його консервативність, а також на те, що Росія досі перебуває в Раді Безпеки ООН як її постійний член. Розуміння всіх цих обмежень, специфіки злочину агресії, а також усвідомлення того, що різні держави світу на різних етапах своєї історії можуть мати бажання чи можливість застосовувати збройні сили за кордоном, — усе це складалося в дуже складний пазл. На початкових етапах у цей замисел, щиро кажучи, взагалі мало хто вірив.

Багато хто з партнерів відверто казав нам: «Навіщо ви це робите? Це ні до чого не призведе, використовуйте ті інструменти, які вже маєте». Натомість ми наполягали, що маємо очевидну правову прогалину, яку не можна залишати просто так.

Протягом цих років роботи виникало чимало моментів, коли здавалося, що ми зайшли в дедлок — у глухий кут, виходу з якого просто немає. Але щоразу з’являлися ідеї, які допомагали рухатися далі.

Один із моїх колег якось зазначив, що ми зрештою створили продукт із трьох установчих документів, які раніше вважалися неможливими й виявилися набагато кращими, ніж будь-хто міг уявити наприкінці лютого 2022 року. Інший колега зізнався, що ці три документи — найбільше та найкраще досягнення за всю його професійну кар’єру.

Думаю, ці два зізнання яскраво демонструють, наскільки вагомим є цей результат із погляду юриспруденції. Тепер ми перебуваємо на тому складному, але важливому етапі, коли до чистої юриспруденції має додатися реальний політичний елемент. Сподіваємося, після Кишинева він буде реалізований якнайшвидше.

Хто фінансуватиме Спецтрибунал і чи не забракне коштів?

Максим Буткевич: Ви вже згадали про символічно важливе питання: суд буде розташований у Гаазі, в Нідерландах.

Але є й інше практичне питання, яке обов’язково виникне у багатьох: хто і як покриватиме видатки на його роботу? Чи не станеться так, що юридично все буде готово, а через раптову відсутність фінансування проєкт заморозять?

Антон Кориневич: Зараз ми дійсно перейшли до непростого етапу запуску цієї системи, де потрібні зусилля не лише юристів, а й фахівців із багатьох інших сфер.

Я переконаний, що розміщення трибуналу в Гаазі — це принципово. Гаага — столиця міжнародного правосуддя, місто миру та права (це його офіційне гасло). Якщо Спецільний трибунал базується там, це стає певним маркером його важливості для міжнародних відносин і глобального правосуддя. Ми надзвичайно раді такій співпраці з Нідерландами й сподіваємося на її успішне продовження.

Стосовно видатків — це справді ключове господарське питання, нарівні з приміщенням. Фінансові витрати мають нести члени Керівного комітету, створення якого якраз і передбачає ухвалена в Кишиневі Розширена часткова угода. Керівний комітет стане асамблеєю держав-учасниць, де кожна країна матиме своє представництво і сплачуватиме щорічні внески на діяльність трибуналу.

Саме так працюватиме цей механізм. Ми розраховуємо, що щойно Розширена часткова угода набуде чинності й держави завершать свої внутрішні процедури, цей процес швидко набере обертів. Зараз для Нідерландів, Ради Європи, Європейського Союзу (як одного з головних стейкхолдерів) та згаданої передової групи (Advance Team) дуже важливо напрацювати раціональний та ефективний бюджет. Він не має бути космічним чи нереалістичним, але й не повинен бути замалим — потрібен оптимальний кошторис, здатний забезпечити якісне функціонування Спеціального трибуналу.

Судді та прокурори для агресора: як обиратимуть склад Спецтрибуналу та як працюватиме механізм економії?

Максим Буткевич: Судді та прокурори: яким буде механізм відбору тих, хто працюватиме в Спецтрибуналі? Хто висуватиме звинувачення і судитиме?

Антон Кориневич: Усі ці моменти чітко прописані у Статуті Спецтрибуналу. Його текст є на сайті Верховної Ради України, тож якщо когось із колег цікавлять деталі, з ним можна легко ознайомитися.

Стати суддею Спеціального трибуналу може будь-який юрист чи фахівець із міжнародного або національного кримінального права. Це може бути громадянин будь-якої країни, якого висуне держава — член Керівного комітету.

Наприклад, Україна, Польща чи Литва можуть запропонувати своїх кандидатів на посаду судді. Далі відбудеться голосування в Керівному комітеті, за результатами якого й оберуть суддівський корпус.

Для економії коштів передбачено, що судді працюватимуть на основі принципу ростеру (списку очікування). Тобто в Гаазі у приміщенні Спецтрибуналу постійно перебуватимуть лише президент (очільник суду), головний прокурор та його офіс. Інші судді перебуватимуть у ростері й долучатимуться до роботи безпосередньо тоді, коли виникне реальна процесуальна потреба. Ми заклали такі механізми оптимізації в хорошому сенсі, щоб не утримувати повний штат суддів у Гаазі в періоди, коли немає засідань.

Усі ці процедурні й процесуальні моменти прописані в Статуті, і під час їх розробки ми керувалися найвищими сучасними міжнародними стандартами у цій сфері. Зокрема, базою для нас слугував Римський статут Міжнародного кримінального суду. Тому всі ключові правила функціонування Спеціального трибуналу як окремого органу глобального правосуддя так чи інакше перегукуються з практикою МКС.

Без імунітетів для «трійки»: чи зможе Спецтрибунал притягнути до відповідальності Путіна, Мішустіна та Лаврова?

Максим Буткевич: У одному зі своїх виступів ви зазначали, що Спецтрибунал може стати навіть сильнішим гравцем у міжнародному кримінальному правосудді, ніж чинні інституції. Про одну з причин ви вже згадали — це можливість заочного засудження, тобто in absentia.

Проте часто постає питання імунітету, особливо коли йдеться про так звану трійку: главу держави, главу уряду та міністра закордонних справ. Чи є якісь обмеження, пов’язані з імунітетом, у діяльності Спецтрибуналу щодо цих осіб чи інших представників влади?

Антон Кориневич: Я переконаний, що можливість трибуналу повноцінно працювати й виносити вироки in absentia — це одна з його ключових переваг. Щоб зафіксувати цю норму, українська команда доклала чимало зусиль у перемовинах із партнерами.

Річ у тім, що в різних правових системах свої традиції. Наприклад, для англо-американського права заочне провадження — це щось майже неможливе. Натомість для країн континентального права (civil law) — Франції, Іспанії, зокрема й України — це абсолютно нормальна практика. Те, що нам вдалося внести до Статуту Спецтрибуналу положення про повноцінне заочне судочинство, має колосальне практичне значення. Росіянин, сидячи в Москві, зможе отримати не просто ордер на арешт, а реальний вирок. Його виконають, щойно засуджений потрапить до країни, яка визнає юрисдикцію трибуналу. Зрештою, для історичної справедливості правосуддя статус «міжнародного злочинця з вироком», а не просто з ордером, — це надважливо. Наразі в міжнародному кримінальному праві заочних проваджень практично немає ніде.

Щодо імунітетів: у Статуті чітко закріплено, що Спеціальний трибунал не визнає і не застосовує жодних функціональних імунітетів — тобто імунітетів, пов’язаних із посадою (міністр, депутат тощо). Так само у Статуті немає жодного слова про персональний імунітет так званої чинної «трійки». Це серйозний здобуток України.

Звісно, серед 40 держав-партнерів думок було багато. Деякі країни непохитно стоять на позиції захисту персональних імунітетів керівників держав. Тому ми досягли хорошого результату. Що це означає на практиці? Спецтрибунал може розпочати розслідування дій Путіна, Мішустіна та Лаврова. Прокурор має право підготувати й представити обвинувальний акт щодо цих трьох осіб.

Єдиний процесуальний аспект — після цього провадження тимчасово призупиняється, допоки ці особи обіймають свої посади. Як тільки вони залишають офіс, процес одразу відновлюється. Вони не є недоторканними.

Максим Буткевич: Тобто відповідатимуть усі?

Антон Кориневич: Абсолютно. І ця «трійка» також. Це дуже хороший результат.

Для слухачів, які цікавляться міжнародним правом, зазначу, що питання імунітетів зараз є одним із найгостріших у світі. Наприклад, виникають дискусії, чи має право МКС видавати ордери на арешт чинних глав держав, які не підписували Римський статут. Сьогодні ми маємо вже двох лідерів країн з ордерами від МКС, один із яких — Путін. Навіть серед держав-учасниць МКС немає єдиної позиції щодо цього.

Ми живемо не в ідеальному світі, і мати бездоганну формулу складно. Проте та модель, яку ми зафіксували у Статуті Спецтрибуналу, у поєднанні з процедурою in absentia — це правильна й дієва історія.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».  

Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі