Лікарка і громадська діячка в ефірі «Громадського радіо» розповідає про навчання українських військових лікарів та різницю, між домедичною та медичною допомогою.
Валентина Троян: Розкажіть про програму навчання лікарів?
Уляна Супрун: Ця програма називається «Курс надання допомоги підтримки життя під час травми. Українська програма». Він розпочався минулого року у травні. Ми запросили канадських лікарів приїхати в Україну, щоб надати триденний курс медикам, які працювали в Першому добровільному мобільному шпиталі імені Пирогова. Це волонтери, лікарі, які чергували, виїжджали на один місяць в зону АТО і надавали допомогу пораненим бійцям.
Перший курс був для тих лікарів, що виїжджали в наступному місяці на чергування. Після того ми довідалися, що такі курси не відбуваються в Україні. Хоча в США вони проводяться кожного тижня для всіх лікарів, які працюють у департаментах невідкладних станів, для хірургів, для анестезіологів. Тоді ми запросили лікарів і парамедиків, щоб написати специфічну програму для українських фахівців. Ми отримали фінансування через Канадсько-українську фундацію, через канадський уряд, щоб провести чотири такі курси для військових лікарів.
Перший курс був для лікарів ЗСУ, другий — для МВС і Нацгвардії, третій — для СБУ, а четвертий — для лікарів-прикордонників і частково для Нацгвардії.
Це був шестиденний курс. Перший день лікарі вивчають «Курс бійця-рятувальника», бо вони мають розуміти, як надавати допомогу на полі бою і в перші моменти після поранення. І 5 днів — лікарський курс, як підтримати життя від моменту поранення до доставки пацієнта до операційної чи реанімації.
Валентина Троян: Наскільки у нас все було «запущено» у військовій медицині?
Уляна Супрун: Лікарі мають багато теоретичних знань, але мало навичок, яким можемо їх навчити. Найважливіше — це алгоритми дій — що робити першим, другим, третім, щоб людина вижила. На жаль, в Україні невідкладна домедична допомога не є дуже розвинена.
У швидких працюють лікарі, які повинні надавати допомогу вже у лікарнях, їх не навчають надавати допомогу в домедичному періоді в інституті.
В інших країнах світу, в США, в Канаді, в Англії домедичну допомогу надають парамедики — не лікарі, але фахівці в медицині, які навчаються 2 або 3 роки, як швиденько врятувати життя і перевезти пораненого в лікарню.
Олексій Бурлаков: Ви розповідаєте про військових лікарів чи цивільних?
Уляна Супрун: Військові лікарі мусять подумати про інше поранення, іншу травму — проникаючі поранення, обстріли, осколки, вибухи. Вони мусять також подумати про допомогу під обстрілами. А вже у лікарні допомога надається однаково.
Алексей Бурлаков: Але все одно час, який витрачається на надання першої допомоги важливий і у військовій медицині і у цивільній?
Уляна Супрун: Так, дуже важливий. Кожен боєць повинен мати знання, як врятувати своє життя або життя побратима. У військові медицині це зветься «тактична медицина». Два роки тому це словосполучення навіть не існувало в Україні. Бійці не знали як надавати першу медичну допомогу, не мали аптечок, не розуміли, як рятувати життя. За два роки наша організація й інші провели багато роботи, щоб довести до силових структур, що треба забезпечити аптечками кожного військового.
В цивільному житті перші моменти теж дуже важливі. Поліцейські, пожежники, вони так само, як кожен боєць, мають це знати.
Також важливо, що парамедики, які приїжджають на швидких, мають якнайшвидше привезти пацієнта до лікарні.
Олексій Бурлаков: Як ви взагалі оцінюєте кваліфікацію українських лікарів до навчання?
Уляна Супрун: Це залежить від лікаря, бо є такі, що були в зоні АТО і мають дуже високий рівень підготовки. Ми навчаємо їх тією апаратурою, що є в їх лікарнях. Головне — це алгоритм дій, а не якась апаратура чи машина. Їхній розум — найважливіша частина усього цього.
Олексій Бурлаков: Може, вони вже готові когось навчати?
Уляна Супрун: Вони були б готові, але в Україні навчання відрізняється від західного. Наш курс містить багато практичних годин.
Валентина Троян: Розкажіть про інструкторів.
Уляна Супрун: Інструкторами є лікарі і парамедики, які приїжджають із-за кордону, та українські лікарі. Закордонні фахівці є колишніми військовими медиками британської, американської чи канадської армії і мають від 5-ти до 20-ти років досвіду у зонах конфліктів. Частина з них уже на пенсії.
Олексій Бурлаков: В чому головна різниця між умовами, в яких працювали українські та, наприклад, американські військові?
Уляна Супрун: Американські військові переважно воюють не на своїй, а на чужій землі. В Україні, це можливо, трохи краще для нас, бо ми знаємо, що є лікарні, лікарі на Донбасі, які могли б допомогти нашим бійцям і пораненим цивільним людям. Не дуже відрізняються протоколи, як навчатися та надавати допомогу. Як є кровотеча, то треба зупинити її.
Валентина Троян: Моя знайома, волонтер, каже, що в Україні немає парамедицини, немає необхідних аптечок.
Уляна Супрун: Ми вже передали більше 21 тисяч аптечок, американці – близько 3 тисяч. Канадці також передавали. Ці аптечки десь знаходяться, не знаю де, але є.
Міністерство оборони вже ухвалило склад своєї аптечки. Там немає лише оклюзійних наклейок та декомпресійних голок, бо вони в Україні не зареєстровані. Не знаю, чи вони вже роздали ті аптечки, але закупили дуже багато.
Важливо усвідомлювати, що аптечка не рятує життя, життя рятує людина. Найважливіше — правильне навчання. Наш курс має особливості: повинно бути не більше від 15 до 20 курсантів на одного інструктора. Це повинно бути два або три дні. Щоб кожен боєць міг спробувати, як накласти джгут. Мають бути симуляції, щоб вони на практиці це бачили.
Ми навчаємо навіть тому, як надавати допомогу без аптечки, бо кожен боєць має рятувати життя в перші хвилини. За 3 хвилини можна вмерти від кровотечі, за 5-6 хвилин від блокування шляхів дихання.
Ми можемо врятувати до 15 % життів на полі бою. Найбільше вмирають від кровотечі кінцівок. Знання, як правильно накласти джгут, це дуже важлива річ.
Олексій Бурлаков: Чи досить підготовлена медична служба матеріально?
Уляна Супрун: Думаю, спочатку не була. З того часу ситуація покращилася. Було передано багато допомоги через НАТО, через поляків, канадців, американців. В бюджеті вже виділено набагато більше грошей для війська. Кожен боєць повинен мати аптечку до кінця цієї мобілізації.
В України є перевага в тому, що військові лікарі мають змогу користуватися районними лікарнями. Вони надають допомогу і цивільним.
В американському війську прогрес тактичної медицини забрав майже 16 років, в Україні це було зроблено за 2 роки. Ми навчаємося на досвіді інших країн.