Глондар, Пантюшенко, Іванчук: історії тих, хто залишився в полоні ОРДЛО

Кого не виявилося серед обміняних з ОРДЛО? Історії полонених розповідає журналістка Тетяна Катриченко, яка спілкується з родичами полонених, зокрема з родичами тих, хто перебуває у Макіївській колонії. 

Анастасія Багаліка: Не всі опинилися в списках звільнених, ми зараз знаємо, чому так сталося? Чому відпустили Герасименка, а не відпустили кіровоградських військових?

Тетяна Катриченко: Офіційна версія, яка, була озвучена президентом трьом родичам на зустрічі напередодні обміну, що та сторона не відпустила цих хлопців. Та сторона їх не захотіла звільняти.

Анастасія Багаліка: Та сторона часто аргументує, коли це стосується мирних людей, що у них терористи, або в них «їхні громадяни», люди, які мають прописку донецьку і луганську, і це у них вважається аргументом, чому «ми їх не віддамо». У питаннях з військовими виникають інші аргументи, ви про таке чули?

Тетяна Катриченко: Ну я часто читаю сепаратистські сайти, тому що там можна знайти якесь зерно правди, якщо порівняти інформацію, яку дає українська сторона і сторона терористів – можна знайти якусь середину. Цікавими були заяви сепаратистів про те, що в місцях позбавлення волі знаходяться люди, які вбивали мирне населення, жінок і дітей. Мені здалося певний час, що це відповідь на заяви української сторони про те, що є список людей, яких ми не можемо віддати, тому що вони вчинили або тяжкі злочини, або ці злочини не пов’язані з подіями на Донбасі, чи подіями, що відбулися після листопада 2013 року.

Здається, що цей обмін був саме зараз політично вигідним.

Анастасія Багаліка: Ми вже знаємо, що в списку немає Глондаря, Корінькова, це кіровоградський спецназ, який потрапив у полон після Дебальцевого у 2015 році. Ми знаємо, що там немає журналіста Станіслава Асєєва, кого ще немає?

Тетяна Катриченко: Якщо говорити про Глондаря та Корінькова – це двоє з шести, які залишилися в Макіївській колонії. Ще там залишився Бондан Пантюшенко. Він потрапив у полон в січні 2015 року, це був важливий бій під Спартаком, ще до падіння ДАП (Спартак поряд з ним). В екіпаж танку влучили, і троє людей потрапили в полон. Одного звільнили за певний час, інший Іван Ляса – звільнений був вчора, сподіваюсь, бо ми його фізично не бачили в аеропорту, в мене є певний сумнів. В списках він є. Ще один військовий, на ім’я Роман, і двоє ще, як вчора сказав звільнений з Макіївської колонії снайпер Олійник, що двоє незрозуміло яких.  

Мало того, що вони майже три роки перебувають в колонії, в кожного з них важка історія. Глондар – в нього є двоє дітей. Він не знає, як виглядає молодша дочка, вони не бачили один одного, старша дуже болісно це переживає. Навіть я інколи дивуюсь, коли мама Катерина розповідає, як дочка це все розуміє, як вона чекає батька. Це велика трагедія сім’ї.

Щодо Богдана Пантюшенко – зовні здається, що в нього така активна незламна дружина Вікторія, яка активна на всіх акціях, нещодавно була в Парижі, мала там дуже високі зустрічі щодо обміну. Але в нього є ще в Білій Церкві батьки. За ці два роки батько дуже «здав», і мама. За цей час сестра Богдана померла.

Ну і Корінькова також дуже емоційно чекає на свого чоловіка.

Вчора я мала розмову з дружиною спецназівця, який перебуває в Луганську.  Там, виявляється, було всього 19 полонених, підтверджених, на всю так звану «ЛНР». 16 з них було звільнено. Троє залишилося. Одного ми не знаємо, але двоє – це спецназ Хмельницького. Вони потрапили в полон взимку цього року. Я спілкувалася з дружиною одного з них, Сергія Іванчука. В мене було таке враження, що я чую цю історію – про відносини держави України, про стосунки між родичами полонених, ніби мене якась машина часу віднесла десь на 2 роки тому. Вони не бачили своїх рідних, не чули ніколи по телефону. Вони спілкуються інколи, телефонують Кобцевій на той бік, і знають від неї, що хлопці знаходяться не в СІЗО, а в «МГБ», сидять в одиночних камерах.

З того відео, яке сепаратисти записують і викладають в мережу інтернет, видно, що ці хлопці знаходяться перед великим тиском, і на початку були тортури. На цьому відео Іванчук розповідає про те, яким чином українські військові діяли. Може здатися, що він ніби пішов на співпрацю. Але якщо дивитися на цю людину, під яким тиском він перебуває… У дружини є довідка, що чоловік при виконанні бойового завдання потрапив у полон. Вона жодного разу не чула, що його можуть в чомусь звинуватити, навпаки командир казав: «ми бачимо, це під пресом».

Чи не могло бути причиною того, що їх не забрали цього разу саме оце відео, розповсюджене в інтернеті? Не хотілося б в це вірити. З іншого боку, знаю зі слів дружини, що та сторона повідомляла по телефону, що так, чоловіка українська сторона запитувала, чи є він у них, але про обмін мови не йшло.

Останні дані СБУ, які оприлюднила Геращенко 25 грудня було про те, що в полоні перебувало 170 людей, 97 з них було підтверджено, а 74 звільнені. Залишається 23. Але сьогодні мова йде про те, що обмін наступний може відбутися, Медведчук сказав, 74 на 29. Тобто 6 людей мінімум знайшлися.

Анастасія Багаліка: Шляхів спілкування, як ви вже згадували, окрім телефонних дзвінків так званим омбудсменам самопроголошених республік – немає?

Тетяна Катриченко: Родичі військових, які були в Донецьку, вони не спілкувалися з тією стороною. Вони спілкувалися з офіційними українськими органами. Так, в них є інсайдерська інформація від волонтерів. А щодо Луганська – там просто складніша ситуація. Зустріч була президента з родичами тих, кого звільняють, а потім була зустріч з родичами тих, кого не звільняють. На цю зустріч, Геращенко і Президент самі про це казали, запросили три особи: родичів Корінькова, Глондар, Пантюшенко. Насторожує те, що інші родичі не були запрошені.

Анастасія Багаліка: Щодо того, як підтверджується місце розташування полонених, є у вас якась інформація?

Тетяна Катриченко: Складне запитання, тому що якщо так просто логічно думати, то виходить, що лиш останнім часом так держава взялась за це питання. Вчора такі щемливі слова лунали з уст Президента і Ірини Геращенко. В мене виникала гордість за країну, що Україна так бореться за кожного військового. Але раніше, навіть тиждень тому чи два в мене не виникало такого відчуття.  Особливо після розмови з Вікторією Іванчук з Луганська, мене знову повернуло до сприйняття, що Україна бореться за декого, хто більш активні, озвучує своє прізвище в ЗМІ. Вікторія намагається зустрітися з Іриною Геращенко, їй дають контакти помічниці, але не вдається домовитися про зустріч.

Немає відчуття того, що кожна людина, яка потрапляє в полон – вона важлива. Вчора лунали фрази про те, що треба виділити гроші на лікування хлопців, на підтримку – так, це безперечно треба. Але що заважало створити певний центр психологічної допомоги родичам – раніше, куди б вони могли звернутися, щоб отримати цю допомогу. Якщо б виникали якісь проблеми зі здоров’ям оцих родичів – держава б взяла на себе клопоти… ми ж розуміємо, що є важкі хвороби в родичів.

Важко говорити, хочеться вірити в державу, в людей, хочеться не наврочити, не зіпсувати своїм словом нічого. Здається, що цей обмін був саме зараз політично вигідним.

Анастасія Багаліка: Обом сторонам.

Тетяна Катриченко: Не те, що обом, він був і терористам вигідний, і Росії, і конкретно Віктору Медведчуку, і конкретно це було вигідно Петру Порошенку. 

 

Повну версію розмови слухайте у звуковому файлі або у відеотрансляції.

 

Читайте також: «Вітаємо вдома»: як Київ зустрічав звільнених полонених (Фоторепортаж)

Найбільше хочеться людського спілкування, – Ігор Козловський.