Громада Криворівні виділила ветеранам АТО землю для реабілітаційного центру

Чому ветерани АТО вирішили стали волонтерами проекту «Творча криївка»?

Ведучi

Валентина Троян,

Наталя Соколенко

Гостi

Валентин Гонтар

Громада Криворівні виділила ветеранам АТО землю для реабілітаційного центру
https://static.hromadske.radio/2017/03/hr_kyivdonbass-17-03-04_gontar.mp3
https://static.hromadske.radio/2017/03/hr_kyivdonbass-17-03-04_gontar.mp3
Громада Криворівні виділила ветеранам АТО землю для реабілітаційного центру
0:00
/
0:00

У студії «Громадського радіо» — ветеран АТО Валентин Гонтар та демобілізований боєць Максим Мушинський.

Наталка Соколенко: Що це за проект?

Валентин Гонтар: Спочатку це було унікальним волонтерським проектом «Творча криївка». Зараз це міжнародний благодійний фонд, що займається реабілітацією бійців. З минулого року ми займаємось реабілітацією не тільки бійців, а й волонтерів. Вже проведено 35 заїздів творчої реабілітації. Творча реабілітація — це авторський метод Віталіни Маслової.

Наталка Соколенко: У чому він полягає?

Валентин Гонтар: Це комплексна психологічна реабілітація. Хлопці перебувають у захищеному просторі. Вони малюють, ходять на екскурсії. Це гори або море. Більшість заїздів проходить в Карпатах. 6 заїздів було проведено на морі. Це Арабатська стрілка.

Валентина Троян: Хто з ними працює?

Валентин Гонтар: Команда фахівців. Зокрема це кваліфіковані психологи. За 3 роки в нас склалася міцна команда. Я сам приїхав туди на реабілітацію після поранення. Мене поранили під час першого штурму Іловайська в серпні 2014 року.

Валентина Троян: Як ви дізнались про «Творчу криївку»?

Валентин Гонтар: У госпіталі. Мої побратими запропонували поїхати у Карпати, щоб трохи переключитися.

Валентина Троян: На що ви переключилися?

Валентин Гонтар: Це сама природа. Коли потрапляєш в Карпати, це справляє сильне враження. А я тоді вперше потрапив в Карпати.

Наталка Соколенко: Звідки ви?

Валентин Гонтар: З Криму.

Наталка Соколенко: Деякі «Творчі криївки» відбуваються у селі Криворівня. Для Івана Франка це було особливе місце. А вам як там? Відчувається дух Франка?

Валентин Гонтар: Так. Верховина — це столиця Гуцульщини. А Криворівня — це культурний центр. Село ще називають українськими Афінами. Це унікальне село, яке вже прийняло десь 200 хлопців.

 

 

Наталка Соколенко: Як місцеві ставляться до учасників «Творчої криївки»?

Валентин Гонтар: Там влада — це люди. Громада так вирішила, а селищна рада підтримала це рішення. Нам виділили будинок високо в горах, в селі Бережниця, і ділянку — близько гектара землі. Землю і будинок нам виділили безкоштовно на 49 років під будівництво стаціонарно-реабілітаційного центру.

Наталка Соколенко: Хто прийняв рішення про виділення земельної ділянки?

Валентин Гонтар: Громада села Криворівня.

Валентина Троян: Максиме, а ви звідки?

Максим Мушинський: З міста Боярки.

Наталка Соколенко: В якому стані бійці або волонтери приїжджають у «Творчу криївку»?

Максим Мушинський: Я приїхав туди диким. Думав, що навколо всі вороги. Але там трошки інакше. Ти приїжджаєш і розумієш, що ти робив серйозну справу. Тебе поважають, тебе люблять. Це захищений простір. Коли в перший день я пішов у гори, я мучився. Я думав: «Ну коли ми нарешті прийдемо?». Але це кайф. Ти отримуєш масу задоволення. Вже наприкінці все було зовсім інакше. Такі проекти мусять бути. Є багато покидьків, які хочуть, щоб цього не було. Але є ще більше людей, які тягнуть це вперед на своїх плечах.

Якось ми виходимо, а якийсь незнайомий хлопчик йде і каже: «Слава Ісусу Христу». Для мене це було так дико. А він просто з нами вітався. Там прекрасні люди. Там ти бачиш, для кого ти це робиш. Мені дуже сумно, що таких місць не так багато.

Валентина Троян: Скільки людей там може знаходитися?

Валентин Гонтар: За один заїзд ми приймаємо 10-15 чоловік.

Валентина Троян: Як люди потрапляють до вас?

Валентин Гонтар: Майже в кожному місті України у нас є волонтери.

Я залишився в цьому проекті. Наразі я є членом правління благодійного фонду «Творча криївка». Також я керую проектом створення стаціонарно-реабілітаційного центру. На цих заїздах я вирішую організаційні питання. Хлопці приїжджають, бачать, що це працює, що це дійсно потрібно, і долучаються до нашого проекту.