У студії «Громадського радіо» — ветеран АТО Валентин Гонтар та демобілізований боєць Максим Мушинський.
Наталка Соколенко: Що це за проект?
Валентин Гонтар: Спочатку це було унікальним волонтерським проектом «Творча криївка». Зараз це міжнародний благодійний фонд, що займається реабілітацією бійців. З минулого року ми займаємось реабілітацією не тільки бійців, а й волонтерів. Вже проведено 35 заїздів творчої реабілітації. Творча реабілітація — це авторський метод Віталіни Маслової.
Наталка Соколенко: У чому він полягає?
Валентин Гонтар: Це комплексна психологічна реабілітація. Хлопці перебувають у захищеному просторі. Вони малюють, ходять на екскурсії. Це гори або море. Більшість заїздів проходить в Карпатах. 6 заїздів було проведено на морі. Це Арабатська стрілка.
Валентина Троян: Хто з ними працює?
Валентин Гонтар: Команда фахівців. Зокрема це кваліфіковані психологи. За 3 роки в нас склалася міцна команда. Я сам приїхав туди на реабілітацію після поранення. Мене поранили під час першого штурму Іловайська в серпні 2014 року.
Валентина Троян: Як ви дізнались про «Творчу криївку»?
Валентин Гонтар: У госпіталі. Мої побратими запропонували поїхати у Карпати, щоб трохи переключитися.
Валентина Троян: На що ви переключилися?
Валентин Гонтар: Це сама природа. Коли потрапляєш в Карпати, це справляє сильне враження. А я тоді вперше потрапив в Карпати.
Наталка Соколенко: Звідки ви?
Валентин Гонтар: З Криму.
Наталка Соколенко: Деякі «Творчі криївки» відбуваються у селі Криворівня. Для Івана Франка це було особливе місце. А вам як там? Відчувається дух Франка?
Валентин Гонтар: Так. Верховина — це столиця Гуцульщини. А Криворівня — це культурний центр. Село ще називають українськими Афінами. Це унікальне село, яке вже прийняло десь 200 хлопців.
Наталка Соколенко: Як місцеві ставляться до учасників «Творчої криївки»?
Валентин Гонтар: Там влада — це люди. Громада так вирішила, а селищна рада підтримала це рішення. Нам виділили будинок високо в горах, в селі Бережниця, і ділянку — близько гектара землі. Землю і будинок нам виділили безкоштовно на 49 років під будівництво стаціонарно-реабілітаційного центру.
Наталка Соколенко: Хто прийняв рішення про виділення земельної ділянки?
Валентин Гонтар: Громада села Криворівня.
Валентина Троян: Максиме, а ви звідки?
Максим Мушинський: З міста Боярки.
Наталка Соколенко: В якому стані бійці або волонтери приїжджають у «Творчу криївку»?
Максим Мушинський: Я приїхав туди диким. Думав, що навколо всі вороги. Але там трошки інакше. Ти приїжджаєш і розумієш, що ти робив серйозну справу. Тебе поважають, тебе люблять. Це захищений простір. Коли в перший день я пішов у гори, я мучився. Я думав: «Ну коли ми нарешті прийдемо?». Але це кайф. Ти отримуєш масу задоволення. Вже наприкінці все було зовсім інакше. Такі проекти мусять бути. Є багато покидьків, які хочуть, щоб цього не було. Але є ще більше людей, які тягнуть це вперед на своїх плечах.
Якось ми виходимо, а якийсь незнайомий хлопчик йде і каже: «Слава Ісусу Христу». Для мене це було так дико. А він просто з нами вітався. Там прекрасні люди. Там ти бачиш, для кого ти це робиш. Мені дуже сумно, що таких місць не так багато.
Валентина Троян: Скільки людей там може знаходитися?
Валентин Гонтар: За один заїзд ми приймаємо 10-15 чоловік.
Валентина Троян: Як люди потрапляють до вас?
Валентин Гонтар: Майже в кожному місті України у нас є волонтери.
Я залишився в цьому проекті. Наразі я є членом правління благодійного фонду «Творча криївка». Також я керую проектом створення стаціонарно-реабілітаційного центру. На цих заїздах я вирішую організаційні питання. Хлопці приїжджають, бачать, що це працює, що це дійсно потрібно, і долучаються до нашого проекту.