Гумор — ефективний захисник національного інформаційного простору, — Кияк
Про дослідження гумористичних програм в РФ та Україні під час збройного конфлікту з урахуванням ментальності, елементів пропаганди розповідає один з авторів та упорядників
Ірина Славінська: Що це за дослідження?
Максим Кияк: Це дослідження Центру стратегічних комунікацій НАТО. Одним із напрямків дослідження обрали емоції, і вирішили дослідити гумор як механізм стратегічних комунікацій. Це не є дослідження суто російських вечірніх комедійних шоу чи КВН. Я подаю там частину про те, як в Україні використовується гумор після Криму і після Донбасу. Це дослідження також має теоретичну частину.
Це перше комплексне дослідження гумору. Над ним працювали 6 дослідників з різним бек-граундом. Наприклад, частину про КВН готувала дівчина, яка довго була у вищій лізі КВН, тобто знає всю кухню зсередини.
У дослідження цікава методологія. Вона найперше бере до уваги соціокультурні і ментальні особливості людей, тому що гумор одного народу відрізняється від іншого. З ментальних розумінь робиться перехід на аудиторію, а після цього йде мова про певні месиджі, функції гумору, а також рекомендації.
Ірина Славінська: Які програми потрапили до дослідження?
Максим Кияк: З російських ― комедійне ток-шоу «Вечерний Ургант», яке повністю «злизане» з американського формату; «Прожекторперисхилтон», КВН.
Збираючи матеріал для дослідження, я зрозумів, що Україна має величезний досвід використання гумору у 2014-2016 рр.: це і комедійні ток-шоу, і youtube-канали ― Антін Мухарський, Мірко Сабліч тощо.
Лариса Денисенко: Наскільки гострий і в’їдливий російський гумор, наскільки він спрямований на висміювання збройного конфлікту?
Максим Кияк: Російський гумор, особливо після 2014 р., став більш агресивним. Гумор став сатиричним, у ньому використовують певні етнічні кліше щодо українців ― що це хитрі, підступні люди. Вони висміюють українську владу і найбільше українських військових. Через гумор російська влада намагається просувати зручні месиджі.
Українським медіа вдалося дуже гарно висміяти усі абсурдні звинувачення і кліше щодо українців. Спрацювала техніка доведення до абсурду месиджів Кремля. Гумор ― мабуть, один з найкращих механізмів захисту національного інформаційного простору.
Ірина Славінська: Чи є якісь видимі ознаки існування «темників» на російському телебаченні?
Максим Кияк: Я не настільки інфільтрований в кремлівську політику, але можна прослідковувати тенденції. Наприклад, поки Трамп був «хорошим», жарти щодо нього були нейтральними чи позитивними. Як тільки він став «поганим», жарти відразу стали агресивними.
Ми згадували КВН ― не всяка передача існує 40 років, не на всякій передачі у першому ряду сидить президент, і ведучий будь-якої передачі не отримує медаль за підняття бойового духу.
Ірина Славінська: Чи можна говорити про цензуру?
Максим Кияк: Над чим сміятися, а над чим ні ― це більше самоцензура і самоорганізація. Наприклад, коли 95 квартал у Ризі порівняв Україну з дівчиною легкої поведінки, відбулася цензура Інтернет-спільнотою.
Лариса Денисенко: Росіяни заперечують присутність їх армії в Україні. Є щось у їх програмах, що показує, що насправді вони раді, що їх військові тут присутні?
Максим Кияк: Ні, але я стикався з передачею Mount Show. Більше половини передачі присвячено Україні з агресивним спрямуванням. В кінці передачі вони зачіпають якогось дрібного чиновника чи максимум губернатора, а Україну висміюють по повній.
Військової тематики у їх передачах небагато, пускати у свій інформаційний простір інформацію про обстріли і те, що працює артилерія, їм невигідно, їм вигідніше думати, що сепаратисти захищаються палицями і ножами.
Лариса Денисенко: Що обирається як сюжети? Загальна інформація чи щось, що кочує і нашими ЗМІ?
Максим Кияк: Дуже часто бувають події, про які я навіть не знав тут. Береться невідомий фрагмент і піддається висміюванню, і після того він перетворюється на зовсім інший сюжет ― це також техніка гумору, що створює альтернативну реальність.
За підтримки
Цю публікацію створено за допомогою Європейського Фонду Підтримки Демократії (EED). Зміст публікації не обов'язково віддзеркалює позицію EED і є предметом виключної відповідальності автора(ів).