«Громадське радіо»
Іван Заєць, народний депутат багатьох скликань, політик, розповідає про 24 серпня 1991 року і про ситуацію на Донбасі до окупації.
Андрій Куликов: Чому Іван Заєць заніс би український прапор до зали Верховної Ради і сьогодні?
Іван Заєць: Тому що я люблю Україну, тому що я боровся за незалежність України, я належу українському народові. А прагнення українського народу завжди було до волі, щоб стати господарем на своїй землі. Кожна держава, кожний народ прагне мати свою державу. Це вершинна перемога для будь-якого народу.
25 років тому ми, українці, здобули свою державу, ми гарантували майбутнє для своєї нації.
Андрій Куликов: Нагадайте, хто вносив тоді прапор?
Іван Заєць: Дехто питає, чому ви не думали про прапор, коли ви приймали Акт проголошення незалежності України. Це неправда. Упродовж всього засідання 24 серпня кілька депутатів говорили про те, що поява української держави має бути ознаменована саме національним символом, який має стати державним. Про це говорили народний депутат Дмитро Захарук, Василь Червоній, Роман Лубківський, В’ячеслав Чорновіл, про це говорив і я. Це не було таке спонтанне рішення.
Найхарактерніше те, що у Верховній Раді не було такого проекту акту, підготовленого президією, тобто усіма політичними силами. Проект писався в надрах «Народної Ради» і доопрацьовувався в процесі засідання.
Десятки або й навіть сотні тисяч людей стояли під стінами Верховної Ради і з самого ранку тримали в руках величезний синьо-жовтий прапор. Вони очікували тієї миті, коли депутати виконають свою місію — проголосують незалежність. І цей прапор буде піднятий над ВР. Тому внесли два прапори: один — цей великий синьо-жовтий, спереду був я і Чорновіл; другий означили як «той, хто був на танку в Москві під час ГКЧП».
Оцей величезний прапор перший заступник голови Верховної Ради Іван Степанович Плющ узяв і поклав на парапет президії, а цей маленький прапор голова Верховної Ради Леонід Макарович Кравчук поставив у куточок за фігуру Леніна. Народний депутат Дмитро Чобіт заносив маленький прапор. Великий прапор несли людей 8. Може, й 10.
Ольга Веснянка: У 1990 році ви ініціювали створення громадського об’єднання допомоги тоді ще Литовській Республіці. Нині ми чуємо, бачимо, як литовська президентка вітає Україну. Що нам заважає стати членом об’єднаної Європи?
Іван Заєць: Оці зв’язки не тільки я ініціював. Одразу, як литовські парламентарі проголосили відновлення литовської держави, відбувалися мітинги в Україні. Наші місцеві органи влади посилали в Литву пальне, пальне, збирали гроші, тому що ми боролися під єдиним гаслом — «За нашу і вашу свободу».
Литовці і латиші допомагали творенню «Народного руху» в Україні. Вони друкували нам газети.
Чому Литва так попереду? По-перше, це історична спадщина. Литовці на той час ще мали покоління людей, які були у незалежній державі, яка проіснувала до 40-го року. По-друге, вони були більш рішучими. Там була інша еліта. Було дуже мало людей, які розуміли прагматичний радикалізм, мало так званих романтиків. Мені часто дорікають, що ми не були прагматиками. Я вважаю, що романтик — вища форма прагматизму. Це людина, яка вірить у те, що робить.
Тільки романтик може здійснити великі справи.
Андрій Куликов: Є така легенда, що той синьо-жовтий прапор під ВР принесли із заходу України? Наскільки «Народний рух» та інші організації об’єднували людей з різних регіонів України, зокрема з Донбасу?
Іван Заєць: Дуже сильно об’єднували Україну. Узяти «Народну раду» — опозицію в ВР, яка протистояла комуністичній більшості. «Народну раду» тоді очолював академік Ігор Юхновський. Нас було десь 121 людина. В подальшому ця цифра звелася до 100. Дуже велике представництво було з Харкова і області, Донеччини. Думаю, зі Сходу було не менше 5-ї частини людей.
Ольга Веснянка: Ми говорили з професором Ігорем Паськом, який очолював Народний Рух у Донецьку, коли Україна здобувала незалежність. Він свідчив, що було мало підтримки. Як ви вважаєте, що заважало мешканцям і мешканкам Донеччини і Луганщини підтримувати ідеї самостійності України?
Іван Заєць: Ми жили у Радянському Союзі, в тоталітарній імперії, політика Москви була спрямована на те, щоб денаціоналізувати українців. Левко Лук’яненко тільки за те, що він створив партію, у програмі якої мало стояти досягнення незалежності легальним мирним шляхом, одержав розстріл.
Москва робила все, щоб розколоти Україну. Найлегше розколоти, запустивши дві мови. Мова — це найбільший фактор ідентифікації, тому вони запустили шалений механізм русифікації.
Я пам’ятаю, що 1983 року ЦК КПСС довелося приймати спеціальну постанову для того, щоб доплачувати вчителям російської мови. Влада робила все, щоб «оселити» людей з Донеччини в «русский мир».
Сьогодні ми пожинаємо плоди недержавної політики.
Ольга Веснянка: Пане Іване, як ви ставитесь до ідеї кримськотатарської автономії, як оцінюєте те, що коїть окупаційна влада з кримськотатарськими активістами?
Іван Заєць: Це продовження того геноциду, який був після війни. Відразу, коли прийшла російська влада у Крим, вона знищила всі українські школи, всі українські класи, закрила всі ЗМІ, все, що дихало українським. Кримські татари в більш критичній ситуації. Але Росія чинить геноцид відносно і українців, і кримських татар. Що стосується статусу, то треба його підвищувати.
Андрій Куликов: Досі снує певне непорозуміння щодо позиції В’ячеслава Чорновола щодо федералізації України.
Іван Заєць: Ці його висловлювання про федералізацію не були домінуючими в «Русі», вони навіть не обговорювалися, тому що з самого початку «Народний рух» сповідував, що Україна має бути унітарною державою.
Що стосується ідей федералізації щодо окупованих територій Донбасу. Ви чули хоч одну політичну партію на Донбасі, яка мала б підтримку і говорила про державність Донбасу? Не було. Навіть «Партія регіонів» не ставила такого питання, тільки ляп-ляп язиком. Ідея федералізації була привезена на російських танках, на «Градах». Росія хоче, щоб ми її прийняли як внутрішню потребу Донбасу. Я дуже часто був у Донецьку. Я вас скачу, що донеччани нічим не відрізняються від галичан.
Вони відділили частину Донбасу? Людям стало легше? Навпаки.
Позитивна енергія Майдану пішла на те, щоб зупинити агресора.
Андрій Куликов: З ким би ви зараз вносили прапор?
Іван Заєць: Взяв би всіх. Доля розпорядилася так, що усі прапороносці залишилися вірними українським ідеалам до кінця. Бути прапороносцем — привілей, але я розумію, що за цим прапором стояла воля українського народу до незалежності.