«Громадське радіо»
Виставка «Іноземні інвестиції в Україну. Кінець ХІХ ст. — початок ХХ ст. Частина перша: Бельгія» руйнує міф про індустріалізацію східної України Радянським Союзом. Детальніше про це розповідає фундатор виставки Дмитро Піркл.
Лариса Денисенко: Про що виставка? Яким чином ви руйнували міфи стосовно індустріалізації сходу України?
Дмитро Піркл: Історія виставки почалась з того, що під час подорожей Європою я знайшов документи, які стосуються бельгійських підприємств, побудованих в XIX столітті в Катеринославській губернії — сучасні Донецька, Луганська і частина Запорізької області.
Ці документи я передав в музей Яворницького.
Робота над проектом розпочалась ще 7 років тому На сьогодні в колекції музею вже близько двохсот документів, які засвідчують інвестиції європейців в Донбас і Криворізький басейн.
Бельгійський бізнес вичерпав свої можливості на батьківщині і переніс свої капітали в благодатний для них індустріальний край.
На виставці можна дізнатись, що європейцями була побудована величезна кількість міст на Донбасі — це і Костянтинівка, і Дружківка, і Донецьк.
Анастасія Багаліка: Що сталось, коли на територію України прийшла радянська влада?
Дмитро Піркл: Історія переслідування бізнесу почалась трохи раніше, коли царський уряд почав націоналізуватися і підтримувати «Чорну сотню».
В центрі, на сході та півдні України було безліч бельгійських консульств, які захищали своїх громадян і свої підприємства, та з часом агресивна поведінка російського уряду вийшла за межі дозволеного.
Під час Першої світової війни, наприклад, коли Бельгія була вже окупована німцями, «Чорна сотня» вимагала ліквідації бельгійських підприємств.
Лариса Денисенко: Дуже нагадує сучасні події на Донбасі.
Дмитро Піркл: Так, я думаю, що це складові однієї великої Московської терористичної сутності.
Анастасія Багаліка: Тоді це явище називали індустріалізацією, а як було насправді?
Дмитро Піркл: Цей регіон вже був побудований, розвіданий і підготовлений для вдосконалення.
Європа втратила в цьому регіоні шалені гроші, Україна втратила 100 років розвитку і, фактично, сьогодні ми тільки повертаємось до того, де зупинились тоді.
Під час наступу червоних більшовиків у 1918 році бельгійці роз’їхались, щоб врятувати своє життя. Майстри і підприємці поїхали останніми. В 120 вагонах для рогатої худоби вони вивезли частину майна в Мурманськ, а звідти — додому. Це були останні бельгійці.
Більшовики ж поділили і розікрали все, що залишилось.
Лариса Денисенко: Чи цінна ця історія в контексті історії Бельгії?
Дмитро Піркл: Довгий час це замовчувалось. В радянські часи цю тему заборонили, а частину документів винищили.
На основі зібраних нами документів була написана книга про іноземні інвестиції і революційні та воєнні жахіття. Бельгійський посол був в захваті від кількості зібраних матеріалів і у нас склалися дружні стосунки.
Анастасія Багаліка: Перша частина виставки присвячена інвестиціям бельгійців. Чи будуть виставки присвячені інвестиціям з боку інших держав?
Дмитро Піркл: До Дня Європи буде відкрита виставка «Україна — Франція».
Французи, насправді, вклали більше грошей в розвиток Донбасу, проте бельгійці відрізнялись високим рівнем творчості, адміністрування, менеджменту і втіленнями різноманітних ноу-хау.
Лариса Денисенко: Ходять міфи про допомогу США підприємствам Донбасу.
Дмитро Піркл: Це не було допомогою, це було зароблянням грошей, бо з продажу, вкраденого в українських селян зерна під час Голодомору, купувались американські інженери, що будували 60 містоутворюючих підприємств, в Україні ж їх було лише 2.
До революції американці дійсно побудували підприємство на Донбасі, правда, швидко продали.
Наступні частини виставки будуть присвячені таким інвесторам, як Голландія, Німеччина, Швейцарія, Великобританія, а також — роботі тогочасних литовських і польських менеджерів.
Анастасія Багаліка: Як жителі Донбасу можуть побачити цю виставку?
Дмитро Піркл: Одразу з Українського кризового медіа центру виставка помандрує вільним Донбасом.