Історія кохання анархістки та націоналіста. Чи справді почуття змінили їхні погляди?

Гості ефіру – ветеран АТО, керівник громадської організації «Новий вогонь» Дмитро Різниченко та співзасновниця анархістської організації, прибічниця лівих ідей Тетяна Павленко.

Тетяна Павленко: Ми з Дімою познайомилися рік тому. Я була в анархістській організації, яку заснувала. Мій друг, який є художником, організовував виставку. Я разом зі своїми друзями була на відкритті, сфотографувала картину і виклала у себе в Фейсбуці. Я забула, що, окрім моїх друзів, до того я додала в друзі Дмитра. Він побачив цю картину. Вона йому дуже не сподобалася.

Дмитро Різниченко: Я був розлючений. На картині зображено українського солдата зі свастикою і російського солдата зі свастикою, там переплітаються прапорці – російський і український. Контекст був такий, що якісь фашисти між собою воюють, а нормальні люди мають або засуджувати, або дивитися на це. Як я тепер розумію, автор намагався вкласти геть інший сенс в цю картину. Одразу після війни вона була сприйняти мною дуже гостро.

Михайло Кукін: Зараз ви себе позиціонуєте як націоналіста?

Дмитро Різниченко: Якщо брати політологічні терміни, то мене можна називати націонал-лібералом. Я непримиримо ставлюся до ворогів моєї держави, моєї нації. Якщо говорити про те, як ці вороги виглядають, то війна мені вклала трошки розуму. Коли ти багато років живеш у вузькій тусовці, де є певні принципи, певні цінності, певна стилістика, глянути ширше не виходить. Коли я зустрівся з Танею, нарешті можна було побачити, що все значно ширше.

Михайло Кукін: Тетяно, ви полишили анархістську організацію, яку заснували. Чи полишили ви ліві погляди? Чи вони залишилися, але стали не такими радикальними?

Тетяна Павленко: Чи можу я полишити те, що люди мають бути рівні в своїх правах? Мені здається, що не можна це скасувати. Але так, можливо, я стала менш радикальна. Я б сказала, що полишила радикалізм. 

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.