Історія кохання італійки та донецького добровольця, який загинув під Іловайськом

У 2013 році італійка Франческа приїхала в Донецьк, щоб підтягнути свою російську мову і викладати італійську. Несподівано для себе вона зустрічає на заняттях Юрія, який відкрив їй український Донецьк

Ведучі

Вікторія Єрмолаєва,

Сергій Стуканов

Гостi

Олександра Іванюк

Історія кохання італійки та донецького добровольця, який загинув під Іловайськом
https://static.hromadske.radio/2017/03/hr_kyivdonbass-17-03-14_ivanuk.mp3
https://static.hromadske.radio/2017/03/hr_kyivdonbass-17-03-14_ivanuk.mp3
Історія кохання італійки та донецького добровольця, який загинув під Іловайськом
0:00
/
0:00

Зворушлива і драматична історія кохання добровольця батальйону «Дніпро 1» Юрія Матущака, який загинув під Іловайськом, лягла в основу роману «Amor[t]e», написаного Олександрою Іванюк, яка знаходиться в нашій студії.

Сергій Стуканов: Наскільки я знаю, ви прямого відношення до Донецька не маєте, але ви знаєте і Юрія, і Франческу. Звідки?

Олександра Іванюк: Так, я не маю безпосереднього відношення до Донецька, але для мене це особиста історія, тому що Юра був моїм приятелем, ми познайомилися в Любліні в 2014-му році, коли Юра приїхав волонтером. Одразу стало зрозуміло, що ця людина незвичайна, з мільйоном ідей, з океаном ентузіазму.

І я завжди ставила собі питання, яка дівчина витримає такого чоловіка, за яким треба бігати та реалізовувати різні проекти, який не має ні хвилини спокою, це ж просто неможливо!

В лютому 2013-го року Франческа приїхала в Донецьк та познайомилась з Юрком на заняттях італійської мови.

Вікторія Єрмолаєва: Вона стала свідком подій Революції Гідності, війни на сході України. Яке ставлення було до цих подій у іноземки?

Олександра Іванюк: Франческа дуже хотіла їхати на Майдан разом із Юрком. Коли вона приїхала, всі зміни були ще в повітрі. Людина, яка не знала ані ситуації в Україні, ані схід України, не відчувала, що насувається. І вона не дуже розуміла різницю між російськомовними та україномовними містами, не розуміла конфліктів та проблем. Можливо, про Україну в цілому вона знала більше, ніж про Донецьк, адже в неї були друзі з України, але не було нікого знайомого зі сходу.

Натомість з Юрком, вчителем історії, вона слухала лекції про Україну постійно, історія України була присутня в їхньому житті нон стоп.

Сергій Стуканов: Чия була ідея написати книгу? Франческа мені писала, що вона хотіла би, щоб якомога більше людей дізналися про Юрія. Це була її ідея? Чи ваша?

Олександра Іванюк: Важко сказати. Коли ми з нею розмовляли, в неї були очікування, що все ж таки це не кінець, що він повернеться живий. І вона постійно повторювала, що він був надзвичайною людиною, а більшість українців про нього абсолютно нічого не знають і не чули про такого Юрка. Треба про нього говорити. Так ми розмовляли місяцями, і весь цей смуток і страждання виливалося в наших розмовах. Франческа згадувала багато речей, я намагалася їх якось зафіксувати та записати, ставила багато питань. І було очевидно, що про нього треба написати, що ця історія має вийти за межі кола тих людей, які знали Юрка.

Вікторія Єрмолаєва: Як склалася доля Франчески після цих подій?

Олександра Іванюк: Мені здається що вона повертається до нормального життя, адже це був такий землетрус для неї, вона пережила таку психологічну травму, і все, що відбулося в її житті, важко передати словами.

Натомість зараз вона починає нову сторінку в своєму житті, я сподіваюсь, що вона буде щасливою.

Сергій Стуканов: Презентація цієї книжки відбулася в кількох польських містах, а сьогодні у 18:30 буде презентація книги на в книгарні «Є» на Контрактовій площі в Києві.

Ми не будемо повністю розкривати сюжет книги, яка вражає не тільки самою історією, але й літературною якістю викладення. Отже, коли Франческа приїхала в Донецьк, то спершу вона була не дуже приємно вражена цим містом, але з рештою, її ставлення до міста міняється, правда?

Олександра Іванюк: Так, коли вона говорила своїм друзям, що їде в Україну, а саме в Донецьк, то їй вони казали, що Донецьк — це не Україна. Тобто вона абсолютно не уявляла, куди вона, насправді, їде.

Коли вона приїхала, був лютий, було зимно, люди на вулицях були холодні, і для італійки, яка звикла до моря, сонця, тепла і відкритих посмішок на вулицях, до розслабленого стану життя, було дивно, що тут все таке серйозне, напружене, суворі обличчя, нові погляди на життя і світ, дивні питання. Вона часто згадувала, що її питали про те, скільки вона заробляє, чого в неї немає дітей, чому вона незаміжня. Це був культурний шок.

Але згодом Юрко їй почав пояснювати із історичної точки зору, наскільки складне є життя в Україні, наскільки важко щодня нести цей тягар відповідальності, як це відчувати незадоволення, що твоя країна розвивається не так, як хочеться.

Сергій Стуканов: Франческа приїхала в Донецьк на 9 місяців, тобто в кінці 2013-го року її місія мала б закінчитися. Але в них з Юрком як раз був в розпалі роман. Яким чином вони продовжували своє спілкування в Донецьку?

Олександра Іванюк: Франческа залишалася до останнього, вона поїхала з міста разом з Юрком, коли залишатися в Донецьку було небезпечно фізично, коли вони опинилися в чорних списках, до них приходила міліція, деякі друзі Юрка пропадали, їх били, тобто ситуація була складною.

Сергій Стуканов: Ми знаємо, що в неї закінчувався термін перебування в Україні, і вона шукала можливості повернутися в Україну. І влітку 2014-го року вона поїхала за кордон.

Олександра Іванюк: Коли стало зрозуміло, що залишатися в місті небезпечно до життя, вони мусили поїхати, і Франческа повернулася до Італії на якийсь час, щоб знайти роботу в Промислово-торговій палаті Італії в Україні.

В цей час, коли вона шукала роботу і можливості повернутися в Україну, Юрко шукав добровольчий батальйон. Для неї це було надзвичайно важко, так само, як і для родини, яка знала менше, ніж знала Франческа. Це був один з найбільш складних періодів в їхній історії.

Сергій Стуканов: Драматизм історії полягає в тому, що Франческа все таки знайшла роботу, але, на жаль, на той момент вже надійшли погані новини з України.

Олександра Іванюк: Драматизм настільки великий, що Юрій загинув в той самий день, коли вона знайшла роботу. Це був такий ляпас долі, тому що ці двоє людей робили все від них залежне, щоб бути разом.

Мене в цій історії захоплює сила Франчески, яка, не маючи тих сентиментів до України, які маємо ми, приїхала в зовсім інше, незнайоме, холодне, сіре місто, в незрозумілу країну, і стала частиною її суспільства. Іноді мені здається, що вона є більшою українкою, ніж частина моїх знайомих.