Із Шевченка почався український пейзаж, — мистецтвознавиця

9 березня на 203-річчя з Дня народження Тараса Шевченка розпочинає роботу нова виставка в Національному музеї Тараса Шевченка.

“На виставці ми хотіли показати якнайбільше. У нас представлено біля 85 художників, яких ми об’єднали за концепціями. Для нас було важливо показати обшири України, її культурний контекст у пейзажі”, — говорить Марина Юр.

 

Наталя Соколенко: Чому така дата і локація виставки?

Марина Юр: Як всі знають, із Шевченка почався український пейзаж. По закінченню Академії мистецтв у Петербурзі він повернувся в Україну, його взяли на роботу в Київську археографічну комісію.

Шевченко перший вийшов на пленер і малював з натури. Тому те, що він малював, — без європейського ідеалістичного підходу. Це те, що він бачив. А це було світло, рефлекси, іконографія середовища і природи, яку бачив. Він малював з натури і це було вперше започатковано у пейзажі.

Своєю творчістю Шевченко випередив багато тенденцій, які потім почнуть розвиватися в європейському мистецтві

Сергій Стуканов: Він навчився цього в Петербурзі чи це його власний внесок у мистецтво?

Марина Юр: Шевченко — багатогранна особистість. Україна ніколи не полишала його ні в думках, ні в творчості. Він планував видати альбом офортів «Живописна Україна». До цього альбому він створював сюжетні композиції і замальовки. Видав тільки шість офортів, серед яких «Видубицький монастир», «У Києві».

Художники, представлені на виставці, дуже різні за стилем і за художньою інтерпретацією

У зв’язку з тим, що він хотів збирати історичний матеріал, пов’язаний з давньою архітектурою, пам’ятками, робота, яку він робив при Київській археографічній комісії, дала йому матеріал. Він планував його також опрацювати і долучити до альбому. Але, на жаль, у зв’язку з браком фінансів не зміг видати альбом.

Для Київської археографічної комісії потрібно було замальовувати історичні місця. Генерал-губернатор Дмитро Бібіков започаткував Київське товариство старожитностей і так сталося, що об’єднав товариство, яке займалося давніми актами із археологічним, і йому потрібен був художник.

А в цей час Шевченко закінчує Академію, приїжджає в Київ. На той час він був людиною відомою, його запрошують до цієї роботи і дають перше завдання — їхати до Полтавщини, робити замальовки, оскільки до цього часу не було художника, який міг би зафіксувати ці історичні пам’ятки. Ця випадковість дала Шевченкові можливість це робити. І роботи збереглися і виставлені в Національному музеї.

Сергій Стуканов: Ми часто згадуємо Тараса Шевченка як поета передусім. Але він розглядав себе як художника не менше. Написання таких пейзажів — щось нове? Чи до того він цікавився портретами більше?

Марина Юр: Для нього це була одна із форм прояву творчості. Він не тільки малював портрети, а й цікавився етнографією. Коли їздив у експедиції, то не тільки замальовував пам’ятки, а й українські типажі. Його цікавили українці в їхньому національному бутті. Також він записував вірші.

Наталя Соколенко: Чи критикували Шевченка за цей новаторський підхід до пейзажу без «європейського ідеалістичного підходу»? І як сучасники ставилися до його творів?

Марина Юр: Він був людиною чесною, його цікавила більше душа народу, справжність людей. Те, що він зображував, відходячи від ідилії, було його натурою, внутрішнім станом. Як я вже сказала, він був новатором, першим ввів акварель у пейзаж.

Для нас було важливо показати обшири України, її культурний контекст у пейзажі

Його акварельні пейзажі дуже високого рівня. Він створював багато акварелей видів Києва. Також мав видаватися альбом «Види Києва» (відома його робота Костел святого Олександра та інші). 

Шевченко багато приніс у розвиток пейзажу і має багато послідовників. У виставці ми хотіли показати, як змінювалася Україна, її особливості, географія, ландшафт і з тими художниками, які були його послідовниками вкінці ХІХ століття – на початку ХХ століття і в сьогоднішній день.

Наталя Соколенко: А є пейзажі, коли одне й те саме місце змальовував Шевченко, а потім і хтось інший?

Марина Юр: Є. Художники намагаються їздити всією Україною і трапляються однакові місця. Найбільш знакове для нас місце — Хрещатик. Звичайно, його змальовували художники ХІХ, ХХ століття і сьогодні. В нас є окремий зал, присвячений Хрещатику і тому, як він змінювався.

Те, що малював Шевченко, малювали і інші художники. Особливо, види Дніпра. Київ з-за Дніпра малював Сажин, Штернберг, Шевченко. Якщо взяти сьогоднішніх художників, які це малюють, це зовсім інший ландшафт, інший Київ, бо змінилася архітектура. Тому завдання художників — зафіксувати час.

 

 

Сергій Стуканов: Чи на виставці будуть пейзажі, присвячені Карпатським чи Кримським горам, степам на півдні чи навіть з териконами на сході України?

Марина Юр: Звичайно. Культурний код України — поняття вироблене українцями протягом століть. Це те, з чим українці себе ідентифікують. А вони, в першу чергу, ідентифікують себе з українською природою. А наша природа різна.

Тому для деяких художників рідними є Карпати, для художників, які живуть в Криму, Крим є культурним кодом. В  когось це реалістичне відтворення, у когось — знакове. Не обов’язково реалістично передавати те, що ми бачимо і відчуваємо, це може бути передано в знаках і символах, які проходять через віки.

Один із таких знаків і символів — українська хата. Сьогодні в Підкарпатті є збережені хати, яким 100-200 років, на Полтавщині білі мазанки, так і на півдні. Хата як культурний код в пейзажі зображувалася і Шевченком, і художниками ХХ століття, і сучасними художниками (наприклад, Анатолієм Криволапом).

На виставці ми хотіли показати якнайбільше. У нас представлено біля 85 художників, яких ми об’єднали за концепціями. Є зал «Романтизм і реалізм», в якому представлений Шевченко, є зал «Ліризм української природи» де представлена Тетяна Яблонська, Василь Гурін, Гаяне Атаян, Михайло Гуйда, Іван Пилипенко, Сергій Шишко. Своєю художньою манерою вони передавали живу матерію природи. Є зал «У полоні віків». Для українців завжди важливою була земля, її архаїчність. Земля — культурний код для українців, без неї нема життя. І в цьому залі представлені художники-концептуалісти: Петро Бевза, Олександр Бабак, Микола Бабак, Петро Антип. Ці художники через своє бачення представляють українську землю.