Якими правилами керуватися, аби вчасно розповісти свою історію – про це та інше з ватиканським журналістом спілкувалася кореспондент «Громадського радіо» Олена Холоденко.
Професійну кар’єру Шон-Патрік Ловетт, нинішній професор із комунікацій, починав військовим кореспондентом і побував у багатьох гарячих точках по всьому світі. Пізніше був волонтером у Матері Терези, працював із п’ятьма Римськими Папами. Сьогодні модерує сторінки понтифіка у соціальних мережах. Проте своїх не веде.
Мушу зізнатися: спочатку пан Ловетт мені в інтерв’ю відмовив. «Я не зможу відповісти на ваші цікаві і розумні запитання так само цікаво і розумно», – написав він мені у фейсбук. Тим із більшим інтересом слухала виступ досвідченого журналіста «Радіо Ватикан» на Львівському Медіа Форумі – 2018.
У своїй промові Шон-Патрік Ловетт запропонував три речі, які «кожен медіафахівець має знати, аби стати кращим і щасливішим».
Після виступу Шона-Патріка на медіафорумі я вирішила скористатись його порадами невідкладно. Тож, підійшовши, сказала: «Хоча я і не роблю селфі, у журналістських матеріалах не завжди можу втриматись, аби не розповісти про себе чудову. Незважаючи, що я плавчиня, певно, не надто гарно плаваю брасом у професії. Але я «встала і вийшла». Тому обов’язково навчуся». Після моїх слів Шон-Патрік Ловетт змінив своє рішення – і ми записали бліц-інтерв’ю.
– Шоне, ви 40 років працюєте на радіо, яке, зокрема, звертається до душі людини. Ви побували в багатьох країнах з воркшопами. За вашими спостереженнями і відчуваннями, як змінилося радіо у світі?
– Коли ви говорите про професію, то завжди маєте на увазі технологію, яку використовуєте, і контент, який повідомляєте. Обидва змінюються відповідно із культурою, в якій ви опинилися, відповідно до вашого середовища.
– Свого часу мене дуже вразило, що Папа Римський Іван Павло Другий просив вибачення у світової спільноти за певні діяння католицької церкви в далекому минулому. Які вчинки понтифіків, з якими ви працювали, особливо пам’ятні вам?
– Я працював з п’ятьма папами: це Павло Шостий, Іван Павло Перший, Іван Павло Другий, Бенедикт Шістнадцятий і от зараз Франциск. І я не можу сказати, що хтось був кращим, а хтось гіршим. Вони просто-напросто подавали певні уроки, певну мораль відповідно до вимог часу впродовж їхнього головування. Я пригадую Івана Павла Другого – це папа кінця комуністичної епохи і викликів нового міленіуму. Його меседжем були міркування про світ у новому тисячолітті. Інший папа – Бенедикт Шістнадцятий – розумів, наскільки важливо знову згадати, що таке добре і що таке погано. І от наразі Франциск – найліберальніший папа – розуміє, наскільки важливо не засуджувати людей, давати їм можливості розкритися, аби вони були максимально ефективні. Не ставити їм жодних обмежень, приймати людей такими, якими вони є, і служити їм, ким би вони не були і де б не жили.
– У промові на Львівському Медіа Форумі ви сказали, що за рекомендацією саме нинішнього очільника Католицької церкви папи Франциска журналісти мають виходити за межі. Які це можуть бути межі для радіожурналістів?
– Радіожурналісти мають робити те, що ви робите просто зараз. Не сидіти в своїй студії, в своїй редакції, своїй коробці – виходити на вулицю до людей і розповідати їхні історії. Нинішні технології дозволяють нам бути ближче до людей, до первинних джерел інформації. Їх потрібно розпитувати в їхніх середовищах, йти до людей – обличчя до обличчя.
– Чому саме зараз люди потребують розповісти свою історію? Ця потреба – просто у повітрі витає…
– Тому що, якщо я просто зараз не розповім вам цю історію, хтось обов’язково розповість її за мене. І це вже буде не моя історія – а їхня. І вона може аж ніяк не збігатися з тим, що хотів вам розказати я, – говорить Шон-Патрік Ловетт.
Тож замість робити селфі, керівник англомовної редакції «Радіо Ватикан» пропонує стрибати у воду, часто каламутну, і вправлятися у плаванні. Аби повернутися до фаховості – формувати громадську думку, служити широкому загалу. Адже це – найперше завдання журналістів… Тренуватиму свій журналістській брас і я, аби не чути більше від співрозмовника: «Це запитання не до мене».