Кому належить голова Леніна?

Гостя ефіру – мистецтвознавиця Євгенія Моляр.

Євгенія Моляр: Спочатку пам’ятник належав всьому українському народові, оскільки він був національною пам’яткою. Потім цей статус з нього зняли, він став комунальною власністю. Коли він втратив цілісність як монументальній об’єкт, то хто що вхопив.

Спочатку я дивилася на цей об’єкт з ніжками досить критично, але зараз я розумію, що це надзвичайно важливий художній об’єкт. Цікава ситуація та контекст, як він з’явився. На думку спадають магічні культи, коли ми слухаємо цього депутата і бачимо цю голову.  Він брав участь у поваленні пам’ятника, взяв трофей, возить його з собою.

Читайте також: Як голову Леніна з Бесарабки перетворили на арт-об’єкт

Ірина Славінська: Наскільки злочином є мати руку, голову чи ніс пам’ятника Леніну? Після руйнування пам’ятник нічий?

Євгенія Моляр: Це величезна проблема. Сьогодні це український лайфхак. Як отримати шматок землі, на якому стоїть якийсь об’єкт культурної спадщини? Позбавити його цілісності і зняти з нього статус.

Андрій Куликов: На мою думку, пошкоджений об’єкт набуває нової цінності.

Євгенія Моляр: Ми якось говорили про пам’ятник дивізії Будьонного на Львівщині, де був величезний кінний монумент. Він був зроблений з тонких листків міді за унікальною технологією. Залишився тільки каркас. Ця металічна рама виглядає значно сучасніше. Пам’ятник розвивається з часом.

Ірина Славінська: Після того, як голову від пам’ятника відділено, її можна тримати вдома, не порушуючи кодекс?

Євгенія Моляр: Зараз вона не є власністю громади міста Києва, тому що немає самого цього об’єкту.

Андрій Куликов: Я не виключаю, що може вигулькнути друга голова пам’ятника Леніну.

Євгенія Моляр: Позаминулого року був проект двох художників, які приїхали до Києва, щоб знайти пам’ятник Леніну, з’ясувати, куди діваються Леніни, яких руйнують. Вони не знайшли тулуб.

Андрій Куликов: Вам більше шкода того, що ми втрачаємо, чи ви готові з цим змиритися, бо це в інтересах перевиховання українського народу?

Євгенія Моляр: Мені шкода, що ми втрачаємо конкретні об’єкти, бо є унікальні скульптури. Але більше мені шкода, що ми втрачаємо можливість критичної рефлексії. Зараз відбувається стигматизація всього радянського.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.