Кухня конкурсів на державні посади словами фіналістів

В нас в гостях кандидат на посаду Держсекретаря МЗС Вадим Трюхан і кандидат на посаду голови Нацполіції Андрій Вишневський. Обидва за результатами конкурсу зайняли друге місце.

Нагадаємо, що за результатами конкурсу Держсекретарем МЗС став Андрій Заяць, а головою Національної поліції — Сергій Князєв.

Лариса Денисенко: Я згадую наш ефір з Миколою Виговським, який говорив про те, що навіть за наявністю двох потужних кандидатів з рівними здібностями та дуже якісною підготовкою, все одно так чи інакше перемагає внутрішній кандидат. Адже відстежується вплив адміністрації президента або прем’єр-міністра України. Чи відчули ви це на собі як зовнішні кандидати, і як виглядає конкурс зсередини?

Вадим Трюхан: Сама ідея проведення конкурсного відбору на найвищі посади на державну службу давно назріла і перезріла. На мою думку, після того, як пройшли конкурси на посади держсекретарів, в МЗС, МВС, на посади губернаторів, треба підвести риску, і прописати чітку процедуру, яка би позбавила кандидатів підтримки ззовні. Щоб на державні посади приходили найбільш кваліфіковані, патріотичні, авторитетні спеціалісти, які зможуть провести реформи на державній службі.

Андрій Вишневський: Слід чітко розрізняти процедуру відбору і процедуру призначення. В нас, на жаль, часто ці поняття змішуються. Процедура відбору — це професійна частина, де повинні бути чітко сформульовані кваліфікаційні вимоги, повинна бути чітко описана процедура та сформована кваліфікаційна незаангажована комісія. Тоді можна говорити про справжній професійний відбір.

Призначення — це інше. Воно в собі містить політичну складову, оскільки той суб’єкт, який призначає на ту чи іншу посаду, бере на себе частину відповідальності за майбутню діяльність того, кого він призначає.

Що стосується мого власного досвіду участі в конкурсу на голову Нацполіції, то на етапі відбору жодних політичних впливів я не помітив. І з точки зору чітких вимог, і з точки зору процедури і комісії, на мою думку, все було організовано правильно, що і дозволило мені пройти в трійку.

Що стосується впливу на друге застереження, то я вважаю, що обов’язково потрібно зовнішнім кандидатам брати участь в цих конкурсах, тому що, чим більше професійних і підготованих кандидатів будуть брати участь, тим менше буде можливості призначати непрофесійних людей та людей з поганою репутацією.

На державній службі завжди буде інвестиція інтелекту заради публічного інтересу. Адже державна служба – це те місто, де ти ніколи не зробиш капітал, там ти завжди будеш віддавати більше, ніж отримувати від цього

Ірина Славінська: Навіщо тоді ці зовнішні кандидати, якщо є так багато ризиків? Адже ніщо не заважає комісії, відбираючи фіналістів, віддавати перевагу кандидатам зсередини.

Вадим Трюхан: Розкажу про свій досвід. На посаду Держсекретаря конкурс відбувався у три етапи: тест, ситуативне завдання і співбесіда.

На стадії тесту абсолютно нереально щось сфальсифікувати або допомогти будь-якому з кандидатів. Це повністю прозора процедура — всі сидять в одній кімнаті за комп’ютером, і одразу після закінчення тесту ти отримуєш роздруківку результатів.

Друге — ситуативні завдання. В тебе є доступ виключно до одного інтернет ресурсу — rada gov.ua. І тут потрібно за 2 години показати себе в усій красі. Якщо кандидат провалить це завдання, то в нього не буде жодних шансів, навіть якщо цей кандидат чийсь ставленик.

Але от на третьому етапі співбесіди виникають питання. Тому що співбесіда — це завжди суб’єктивізм. Уявіть собі, що відбирається людина, яка буде працювати на дипломатичній службі, а в конкурсній комісії жодного фахівця з питань зовнішньої політики. Це ж ненормально.

Тому в комісії мають бути фахівці по тому напрямку, по якому відбирається відповідний працівник, які принаймні зможуть зорієнтувати членів комісії про ті чи інші особливості відповідної ділянки роботи.

Інше питання — сама форма співбесіди. Кандидати мають отримати однакові запитання, однаковий проміжок часу для відповіді, і члени комісії мають порівняти, хто з них краще знає ту чи іншу тему. В моєму випадку цього не було.

Але я, наприклад, привітав переможця і дуже радий тому, що переміг саме Андрій Заяць. Тому що це людина професійна, порядна, людина з системи, я знаю, що він буде робити все від нього залежне для того, щоб дипломатична служба працювала краще.

Та, якщо б усунуть оцю суб’єктивність під час співбесіди, то в будь-яких інших конкурсах були би більші шанси на відбір більш кваліфікованого кандидата.

Лариса Денисенко: Пане Андрію, як відбувалася процедура конкурсу на посаду голови Нацполіції?

Андрій Вишневський: З моєї точки зору процедура була організована добре. Можливо, вона була недостатньо чітко доведена до громадськості, але стосовно її змісту і якості я не маю зауважень. Тобто були чітко сформульовані кваліфікаційні вимоги до претендентів та до тих документів, які були подані на першому етапі — це мотиваційний лист і резюме.

На другому етапі також було комп’ютерне тестування за тією самою методикою, за якою відбирали патрульних поліцейських — 60 запитань на логіку, на які потрібно було відповісти за 60 хвилин. І тут не було можливостей для впливу і фальсифікацій.

Третій етап — співбесіда. Я не можу сказати, що вона була надміру суб’єктивною, тому що всім кандидатам ставилися одні і ті самі питання, в складі комісії були три фахівці з предметної сфери. І це були іноземці з Канади, Данії та США — люди з великим досвідом. Тому до процедури в мене жодних зауважень немає, і це важливий досвід. Після цього конкурсу я вийшов набагато професійнішим, ніж був до цього.

Перебування на державній службі – це інвестиція в майбутнє країни, в майбутнє власної сім’ї та власне майбутнє

Ірина Славінська: Які тонкі моменти у конкурсах ви помітили?

Вадим Трюхан: Окрім суб’єктивізму на співбесіді, жодних тонких моментів я не помітив. Сама процедура — дуже добра основа. Залишилося прибрати суб’єктивізм на співбесідах, також у конкурсній комісії мають бути присутні фахівці — спеціалісти, які знають цю сферу, які знають іноземний досвід і т. і.

Лариса Денисенко: Андрію, чи були питання, котрі просто вас заскочили, тому що ви не маєте досвіду ані слідчої, ані прокурорської роботи?

Андрій Вишневський: В тестах таких питань не було, тобто там не було питань на знання законодавства, це був тест на формальну логіку. А от на співбесіді були запитання суто професійні: що ви буде робити, щоб долати організовану злочинність, як ви буде реформувати карний розшук чи оперативну службу. І для того, щоб відповісти на ці питання, потрібно мати професійні знання.

Деякі експерти говорять, що на посаді голови Національної поліції має бути людина, в якої є юридична освіта. Я вважаю, що мати юридичну освіту непогано, але навряд чи це може бути категоричною вимогою. З моєї точки зору правоохоронна діяльність і юридична освіта за спеціальністю правознавство — це різні речі, і їх не можна ототожнювати. Але з іншого боку, вимоги до освіти слідчого, оперативника та керівника центрального органу виконавчої влади повинні бути різними. Адже керівник органу виконавчої влади не займається досудовим розслідуванням чи оперативною роботою.

Лариса Денисенко: Якого нового досвіду вам додала участь у конкурсі? І чи маєте ви намір подаватися на іншу посаду і долучатися до державотворення у державній службі?

Вадим Трюхан: На сайті агентства з державної служби був величезний перелік тих законів, по яких будуть сформульовані тести та ситуативні завдання. Одне прочитання цих законів освіжає пам’ять. Вийшовши з цього конкурсу, я відчув себе більш підготовленим до роботи на дипломатичній службі, ніж був до того.

В мене немає жодного розчарування, і як тільки буде перша нагода повернутися на дипломатичну службу, я із задоволенням це зроблю. Тому що вважаю, що в Україні є серйозний кадровий голод в усіх сферах.

Ті люди, які пройшли державну службу, більш підготовлені для роботи в будь-яких умовах

Лариса Денисенко: Державна служба — це виклики та завантаженість. Чи потрібно йти на державну службу людині, яка має до неї упередження?

Андрій Вишневський: Я думаю, що необхідно йти на державну службу. Та частина людей, яка хоче жити в Україні, не від кого не повинна очікувати, що життя саме буде змінюватися, для цього потрібно йти в політику і на державну службу.

На державній службі завжди буде інвестиція інтелекту заради публічного інтересу. Адже державна служба — це те місто, де ти ніколи не зробиш капітал, там ти завжди будеш віддавати більше, ніж отримувати від цього. Тому це має бути свідомий вибір.

Вадим Трюхан: Перебування на державній службі — це інвестиція в майбутнє країни, в майбутнє власної сім’ї та власне майбутнє. Адже тих людей, які пропрацювали на державній службі, забирають з руками і ногами великі корпорації та ті ж самі громадські організації. Ті люди, які пройшли державну службу, більш підготовлені для роботи в будь-яких умовах.

Я вважаю, що кожна людина, які відчуває в собі сили, має знання та жагу до новизни і самореалізації, побачивши оголошення про чергову вакансію, зваживши всі «за» і «проти», повинна насмілюватися йти і пробувати.