Київська влада говорила з Ахметовим, а не з лідерами мітингів у Донецьку - Олексій Рябчин

Під час цих акцій протесту було вбито «свободівця» Дмитра Чернявського, який невдовзі став Героєм Небесної Сотні.  

Народний депутат Олексій Рябчин був свідком тих подій, був присутній на цих мітингах, і у студії Громадського радіо погодився поділитися своїми спогадами.

Лариса Денисенко: Як вам запам’яталися ці події, і чи можна було в же тоді робити аналітичні висновки?

Олексій Рябчин: Я, по-перше, хочу подякувати всім, хто вийшов на ці мітинги. 13 березня був найкривавіший мітинг, де загинули люди. Ці акції продовжувалися до кінця квітня, на них виходили люди і показували, що Донецьк – це Україна.

Так, ми робили аналітичну роботу, і я тоді отримав запрошення виступити перед Європейським парламентом з аналітикою подій, які відбувалися у Донецьку. Ми аналізували склад протестних груп: хто стояв під російськими прапорами, хто – під українськими. Мені було легко це робити, тому що я працював тоді журналістом і мав доступ до учасників цих подій.

Лариса Денисенко: Я зараз згадую розмову з Діаною Берг 5 березня цього року, і ми говорили про те, що, наскільки раптово люди, які себе ніколи не позиціонували як політичні лідери, стали активістами. Їм вдалося стати лідерами суспільної думки і притягнути до себе людей. Як ви можете пояснити цей феномен?

Олексій Рябчин: Я з вами згоден, що це – феномен. Дійсно, не було б Діани Берг та інших колег, то не було б тих подій, які трапилися. Я пам’ятаю, що коли вперше почалися перші проросійські мітинги, свідомі люди в Донецьку сприймали їх як маргінальні мітинги, організовані незрозуміло ким. І всі чекали, щоб влада відреагувала. Було зрозуміло, що якщо донецька влада може відправляти у Київ потяги на Антимайдан, то розігнати цих людей було дуже легко. Але влада нічого не робила. Тоді почалися збиратися активісти невеликими гуртками. І потім Діана зі своїми подругами організувала перший мітинг, на який прийшла неочікувано велика кількість людей. І та пропаганда, яка лунає, що Донецьк – це проросійське місто, є фейком. Він поширюється, щоб загладити свою провину за те, що Донецьк не був звільнений. Чомусь Харків був звільнений, хоча це не менш проблемне місто, а в Донецьку почали торгуватися. Є відчуття, що нас зарадили.

Та пропаганда, яка лунає, що Донецьк – це проросійське місто, є фейком. Він поширюється, щоб загладити свою провину за те, що Донецьк не був звільнений

Лариса Денисенко: У вас є відчуття, що це пан Ахметов сказав «стоп»?

Олексій Рябчин: Ми на наших мітингах посилали сигнали до всієї країни, адже на Майдан приїжджали зі всіх регіонів, а в Донецьку ми були майже на самоті, не було такої підтримки, як була в Києві. Ми два місяці мітингували, нас били і розганяли, але до нас не доєдналася політичні лідери. І коли нарешті з Києва приїхали Яценюк та інші керманичі країни, то вони зібралися в Торгово-промисловій палаті спілкуватися не з лідерами протестного руху, а з Ахметовим, мером, губернатором тощо. Було враження, що вони домовлялися. І вони до чогось домовилися. Можливо, якісь преференції чи дотації, ми не знаємо. Після цього стало видно, що Ахметов якусь свою протестну діяльність припинив. Однак Росія переграла, і далі почалися захоплення, на які ми не змогли гідним чином відповісти.

Я знаю, що команди на штурм донецької ОДА віддано не було, хоча всі були готові

Лариса Денисенко: Я пам’ятаю свою розмову з правозахисницею Олександрою Дворецькою, яка говорила, що і в Криму люди на мітингах були б набагато сміливіші, якби відчували підтримку центру. Тобто якщо б кияни та мешканці інших регіонів масовіше поїхали в Крим та Донецьк, історія була б іншою?  

Олексій Рябчин: На це питання не можна знайти відповіді, адже воно риторичне. В мене є питання, яке я постійно собі ставлю. На одному з мітингів вийшло 10 тисяч донеччан. А якщо б вийшло 20,30,50 тисяч це було б потужним сигналом для Кремля, місцевих еліт і для Києва? Скільки мало б вийти донеччан, щоб до нас доєдналися? Чи був у влади тоді фокусом схід, чи вона була зайнята дерибанами посад.

Я знаю, що команди на штурм донецької ОДА віддано не було, хоча всі були готові. Там було відфільтровано дуже багато агентів, була і поліція, і СБУ, які доповідали, що коїлося в ОДА. А там на той час сидів Гіркін, який після того, як не пішли на штурм, пішов на Слов’янськ, і загинуло ще більше людей. А потім він зі Слов’янська пішов до Донецька. Тобто є велика кількість запитань – чому  ви домовлялися, а не діяли більш рішуче?

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.