Ленін впав - і Київ перестав бути радянським містом, - Оксана Форостина

Про події чотирирічної давнини поговоримо з видавчинею «Yakaboо Publishing», представницею Нестерівської групи Оксаною Форостиною.

Ірина Славінська: Як для вас пройшла новина про падіння Леніна і чи була вона несподіваною?

Оксана Форостина:  Вона була приємною несподіванкою. Я про це дізналася, сидячі на Майдані в кафе з друзями. І я дуже добре пам’ятаю фізичне відчуття полегшення. Я думаю, що це не в останню чергу було пов’язане із напруженням, яке тоді було, і зрозуміло, що кудись це напруження має дітися.

Ірина Славінська: Це напруження на Майдані, яке тривало з 1 грудня і те, що воно знайшло свій прояв у тому, що звалили Леніна, що дало потім?

Оксана Форостина: Мені здається, що це тоді був переламний момент. Тому що тоді було велике ідеологічне навантаження, і це стало радикальною відмовою від радянського минулого. Тому що буквально в цю годину Київ припинив бути радянським містом, відбулося звільнення.

І падіння цього київського Леніна, і «ленінопад», який відбувся в Україні, – це знак такого ціннісного зламу, що це ерзац деокупації.

Ірина Славінська: Але те, що це відбулося без офіційних постанов, лише силою натовпу, чи не підважило трохи втрату радянського обличчя?

Оксана Форостина: Тоді ми ж розуміли, що вся система права вже посипалася в країні, і вона посипалася ще задовго до Майдану. Тому система, коли це відбувається офіційно, з бульдозером і подальшим перенесенням у музей, була неможливою. Крім того, це була Революція, і відбулася кульмінація переходу зі звичайного історичного часу в певний міфічний час.

Я не думаю, що ми можемо проводити паралелі з радянським вандалізмом, тому що це було щось стихійне і спонтанне, що називається голосом вулиці.

Ірина Славінська: Чи станом на 8 грудня відчувалася та напруга, яка потім відчувалася під час 11 грудня, коли була нічна спроба штурмувати Майдан?

Оксана Форостина: Безперечно. З початку цієї стадії нового Майдану з барикадами, з вартою це вже відчувалося.

Ірина Славінська: Що з досвіду Майдану можна виділити сьогодні на кінець 2017-го року, таке, чим можна пишатися?

Оксана Форостина: Напевно важко буде сказати щось нове, бо вже багато було сказано: і про здатність до організації, і про волонтерство, і спроможність будувати горизонтальні зв’язки. Я думаю, що ми не завжди мусимо щось зберігати за собою те, що було добрим, що ми завжди мусимо цю цінність проносити і далі. Я, звісно, і тоді пишалася, і далі пишаюся оцією безрозсудною сміливістю, цією ірраціональністю. Якби щось подібне відбувалося в Німеччині, Швейцарії, Бельгії, то не було б оцього героїчного зрушення, того безрозсудства, адже люди б дбали про свою безпеку. Ми з одного боку є країною, де люди в авто не користуються ременями безпеки, ми є країною несправних вогнегасників та закритих запасних виходів, але з іншого боку, той запах шин, яким ми всі надихалися, та дерев’яні щити, з якими люди йшли під кулі – і є вияв того безрозсудства. Тому тут така амбівалентна річ. І те, чого ми могли б соромитися, свого часу нас і врятувало. Тому я думаю, що всі ці речі, якими б ми мали пишатися, весь час потрібно переоцінювати, весь час розуміти, наскільки ми адекватні.

Громадське радіо зберегло записи ефірів того дня, 8 грудня, коли був повалений пам’ятник Леніну в Києві. Тоді до студії завітали Євген Глебовицький та Юрій Андрухович, які висловили різні думки з приводу цієї події.