«Громадське радіо»
Про джаз на бандурі, поїздки на схід і улюблені квартирники розповідають музиканти Анастасія і Анна Войтюк та Станіслав Кириллов. Також в студії «Громадського радіо» гурт наживо виконує кращі композиції.
Михайло Кукін: Розкажіть про історію гурту?
Анастасія Войтюк: Зійшлись недавно, але граємо давно, кожен на своєму інструменті вже понад 10 років. «Троє Зілля» два роки тому стартувало і минулого року проїхали свій перший тур по Україні, Польші і також були в Молдові.
Михайло Кукін: Ви зараз збираєтесь на Схід у міні-тур?
Анастасія Войтюк: Так, 9 квітня нас чекають у Запоріжжі і 10 квітня у Дніпропетровську. А потім в Польшу. Там буде кілька благодійних концертів і два виступи в клубах.
Тетяна Трощинська: Що таке малі інструменти?
Станіслав Кириллов: Ми використовуємо дуже багато цікавих малих перкусійних інструментів — шейкери, дзвіночки, тамбурини. Різні так інструменти, які можна роздати людям в залі і вони разом з нами музикують, таке живе й активне спілкування. Ми робимо маленькі перкусійні майстер-класи під час наших концертів. Це все імпровізовано і наживо.
Тетяна Трощинська: Коли ви збираєте велику залу, як вдається зберігати оцей камерний настрій?
Анастасія Войтюк: Якщо є контакт, то він може бути і з тисячею людей. Ми грали і на фестивалях під відкритим небом і на приватних концертах для десяти людей. Насправді, все залежить не тільки від музикантів, а й слухачів, які готові слухати і дають свою лепту енергії.
Михайло Кукін: Хто ініціатор такого поєднання інструментів?
Анастасія Войтюк: Коли ми починали ще у рамках іншого проекту, на полі української музики вже був Bandurband, який використовував бандуру, вже починав бути Ярослав Джусь і десь вже був Георгій Матвіїв. Ми тоді починали ще з одним гуртом Cherry Band, який складався повністю з бандур, і додавали перкусію. Я робила обробки і пропонувала своє аранжування. Ми ще тоді не думали що щось вийде, але нас почали кликати виступати.
«Троє Зілля» народилось з того, що ми хотіли бути мобільні. Нас троє, ми можемо грати на різних інструментах. От нас кличуть поїхати завтра у Варшаву, ми втрьох можемо мобілізуватися і чкурнути.
Михайло Кукін: Я стикався з думкою, що бандура штучний інструмент, вигаданий в минулому столітті, а український інструмент кобза?
Анастасія Войтюк: Ви праві — це сучасний інструмент і йому більше пасують різні джазові твори. А якщо хочеться грати автентику, то треба їхати в Крячківку до Юрка Фединського і робити автентичну кобзу чи бандуру. Я це пробую, з минулого літа почала робити свою власну старосвітську бандуру власноруч.
Михайло Кукін: Чи багато сучасної музики ви переспівуєте?
Анастасія Войтюк: Ми взагалі спочатку не планували грати кавери. Але наш гурт виконував замовлення для підручників з української мови католицького університету. Перший диск, який ми випустили — 10 народних і авторських пісень, серед них і «Розслабся, не парся» Mad Heads і «Журавлі» Квітки Цісик.
А коли сталася трагедія з Андрієм Кузьменком, у нас виникла ідея записати його «Дельфінів». Ми виклали відео в інтернет і одна студія звукозапису запропонували записати безкоштовно.