Люди з обох сторін нехай дивляться матчі чемпіонату з футболу вдома, - сестра полоненого

У студії Громадського радіо — сестра полоненого Сергія Глондаря Людмила Глондар, дружина полоненого Сергія Іванчука Вікторія Іванчук та звільнений з полону Олексій Кодьман.

Михайло Кукін: Наскільки масштабним був марш?

Людмила Глондар: Як на мене, марш був масштабним. Було понад 250 людей. Це настільки колосальна підтримка! Я думаю, що наші хлопці, перебуваючи там, обов’язково про неї почують, і це додасть їм сили.

Михайло Кукін: Як на мене, сенс таких акцій не в тому, щоб вони почули. Ви зверталися до української влади і до західних посольств, вимагаючи від них сприяння процесу продовження обмінів.

Вікторія Іванчук: Так, ми сподіваємося, що нас почують не лише наші хлопці, а й усе суспільство світу — і наше, і закордонне.

Михайло Кукін: Який був маршрут?

Людмила Глондар: Стартували ми з Майдану Незалежності, потім був офіс Червоного Хреста.

Михайло Кукін: Сьогодні непросто стартувати з Майдану Незалежності, бо перед чемпіонатом уже все перекрито, буде фан-зона.

Людмила Глондар: Тому саме сьогодні ми провели цей марш, щоб привернути увагу до цієї величезної проблеми, яку нам без підтримки наших європейських партнерів не вирішити. Сьогодні одним із закликів було те, що європейська спільнота повинна говорити про полонених. На сьогоднішній день зробили все, що могли. Окрім підтримки європейських партнерів і тиску на РФ, розраховувати немає на що.

Михайло Кукін: Практика показує, що, на жаль, тиск на РФ не дуже впливовий.

Людмила Глондар: Питання звільнення полонених зараз перебуває у найвищій політичній площині. Якби це гуманітарне питання розв’язувалося або вживалися б заходи для його розв’язання поза політикою, не було б так страшно.

Якби це гуманітарне питання розв’язувалося поза політикою, не було б так страшно

Михайло Кукін: Скільки звільнених прийшли на акцію?

Олексій Кодьман: Прийшли ті люди, які були звільнені раніше, прийшли ті, які були звільнені зі мною. Дехто не зміг бути присутнім через сімейні обставини.

Михайло Кукін: Як ви потрапили до полону і скільки там пробули?

Олексій Кодьман: До полону я потрапив 12 листопада 2015 року при виконанні бойового завдання. 27 грудня 2017 року мене звільнили, тобто я пробув у полоні 2 роки.

Михайло Кукін: Наскільки несподіваним для вас було звільнення?

Олексій Кодьман: Почали ходити чутки, що буде великий обмін.

Михайло Кукін: Людмило, Вікторіє, розкажіть про ваших рідних. Як давно вони в полоні?

Людмила Глондар: Сергій потрапив у полон 16 лютого 2015 року. Уже майже три з половиною роки минуло. Зараз він там перебуває з побратимом Олександром Коріньковим. На даний момент їх утримують в Донецьку, за словами звільнених хлопців.

Вікторія Іванчук: Мій чоловік Сергій Іванчук є військовослужбовцем 8 полку спецпризначення. Він потрапив у полон 5 лютого 2017 року під час виконання одного з бойових завдань. Зі слів звільнених хлопців, він весь час знаходиться в одиночній камері. На початку був у тяжкому стані, зараз трошки краще. У нас не було і немає жодного зв’язку — ні листів, ні телефонного зв’язку.

Михайло Кукін: Наскільки я знаю, ви бачилися зі спецпредставником адміністрації США Куртом Волкером. Про що говорили?

Людмила Глондар: На зустрічі з Куртом Волкером була і я, і Вікторія Іванчук, були матері тих хлопців, місце перебування яких невідоме на сьогоднішній день, були родичі політв’язнів, які перебувають в РФ. У нас було дуже обмаль часу. Ми за ці декілька хвилин розповіли йому про всі свої намагання прискорити процес, вивести це питання з політичної площини. Ми наголошували, що порушуються всі норми і права людини, адже для Європи є головними права і свободи людини. Звісно, ми говорили про Чемпіонат світу з футболу, наголошували на тому, що Європа має допомогти нам до футболу повернути цих хлопців додому. Люди з обох сторін нехай дивляться цей футбол вдома.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.