Мені б дуже хотілося, щоб люди стали більш принциповими, — Дмитро Шуров

«Це інший текст, інший погляд на пісню. Погляд людини, яка живе в місті, в якому справді були бої і яке відбили», — розповідає Дмитро Шуров. 

Лариса Денисенко: Пісня «Вітчизна» абсолютно інакше звучить українською мовою. Як вона з’явилась?

Дмитро Шуров: Це цікава історія. На пошту я отримую чимало листів, особливо, останнім часом. Це листи від різноманітних поетів, митців (або людей, які вважають себе митцями) з різноманітними текстами і варіантами текстів моїх пісень, пишуть мені якісь поради. І це нормально, що люди тепер контактують.

Але цього разу я не міг просто пройти повз це. У лютому я отримав листа від Катерини Гиленко, шкільної вчительки з міста Лисичанськ. В листі взагалі нічого не було, окрім тексту. І наступний лист був: «вибачте, я розумію, що це, можливо, плагіат, але в мене тут сталися різні події в житті, я надихнулася вашою піснею і написала цей текст». Кажу: «чому ж це плагіат, це абсолютно адекватна і ваша версія, яка має право на життя». І я написав, що приїду додому і спробую її поспівати, а там подивимось, що з цього вийде.

Приїхав додому і зрозумів, що вона прекрасно співається і що це абсолютно інший текст, там, наприклад, є рядки: «коли вітчизну ділять, не спитавши дозволу». Я почав розуміти, що людина, яка це написала, не могла таке просто вигадати. Більшості митців досить важко написати прямими словами про те, що вони пережили. Вони більше використовують загальні формулювання і образність. А тут є прямі фрази, які є прямими для цієї людини.

Я подумав, що просто маю донести це людям, як мінімум, оприлюднити текст через пісню. Я розумів, що з цього приводу до мене буде дуже багато питань, бо є пісня, яку багато хто знає, для багатьох вона вже є символом чогось цінного. Але це інший текст, інший погляд на пісню. Погляд людини, яка живе в місті, в якому справді були бої, яке відбили, де є «вікно життя», де можна отримувати їжу. І вони все це бачать і при цьому працюють.

І ми створили цю версію. В результаті аранжувальником Дмитром Саратським спеціально була написана оркестровка. Я вирішив, що маю оприлюднити це так, щоб багато людей побачило одночасно. Якось так сталось, що ми вирішили це зробити на одній дуже гламурній премії, це теж було невипадково. Я думаю, що це дуже круто, коли ти з таким номером потрапляєш в контекст, де всі очікують, що їх будуть розважати, а тут їм раз — і «Вітчизна». Мені було дуже приємно, що цей номер справді спричинив своє враження на людей, потім ми її записали і зараз вона існує в Інтернеті, на радіо.

Ірина Славінська: Мені здається, з часу початку Євромайдану в листопаді в 2013 року в частини людей «навелася різкість» на низку серйозніших тем для розмов, війна додала багато драматичних вимірів. Ви в цьому контексті як себе відчуваєте з піснею «Родина», «Вітчизна»?

Дмитро Шуров: «Родину» я написав влітку 2013 року, я тоді був дуже далекий від всього цього драматизму. Мені важко пояснити, звідки вона взагалі з’явилася. У мене часто трапляється, коли я закінчую одну велику роботу, одразу відкривається внутрішній простір і створюються нові рядки. У мене вийшов перший альбом, я одразу сів писати другий.

І першою піснею, яка створилася, була «Родина». Я пам’ятаю якийсь свій стан, але я не пам’ятаю, чому в той момент її написав. А потім все якось почало візуалізуватись. Із самого початку це була пісня про щось найважливіше, про стрижень, який є всередині людини, про те, що його створює, чому він існує.

А зараз часи змінились. Ми все побачили на власні очі, у нас був 2014 рік, коли навіть не можна було концерти грати, бо люди не могли на них ходити, країна практично зупинилась, почала все спочатку. Був 2015 рік, все почало потроху ворушитись, але, як мені здається, було велике розчарування після 2014, коли всі жили однією надією, паралельно із цим всім існує війна, мені дуже хочеться писати веселі та позитивні радіо-френдлі пісні, але виходить, як виходить.

Ірина Славінська: Думаєте, люди хочуть саме розваг?

Дмитро Шуров: Думаю, глобально люди не змінились. Мені важко оцінювати, я бачу лише за своїми концертами. Я будую програму досить динамічно: там є і коли поплакати, і коли посміятись, і потанцювати.

Але я відчуваю, що в багатьох містах ліричні моменти спрацювали краще, коли людям просто потрібно було слухати та зануритись в атмосферу. Можливо, так, щось змінилось. Раніше, коли ми починали, люди взагалі не реагували на те, що ми виступаємо, поки ми не починали їх просто «вбивати».

Ірина Славінська: Сергій Жадан часто виступає у зоні АТО, і я запитувала його, які тексти краще сприймають солдати на передовій, він говорить, за його спостереженнями, війни «наїлися» навіть на фронті хочеться слухати про любов і про красу?

Дмитро Шуров: Знаєте, я не знаю. Мені здається, люди не змінилися, але мені б дуже хотілося, щоб люди стали принциповішими в цілому. Щоб вони якось відвертіше давали волю емоціям і потім мали сміливість відповідати за свої слова. Якось, щоб стало більш відверто жити в цій країні і було менше подвійних стандартів. Якби принциповість стала модною, було б супер.

Лариса Денисенко: У тебе часто виникають моральні дилеми, і що для тебе є межею?

Дмитро Шуров: Часто. В такі моменти я намагаюся просто думати, в першу чергу, про свої пріоритети. Мені 35 років, якісь пріоритетами мали час скластись. Я розумію, якщо, наприклад, мені пропонують витратити час на соціальний проект (який було б дуже круто зробити), наприклад, про відносини батька із сином. І проект класний, і я буду класним прикладом для багатьох людей. Але через це мені потрібно бути тут, тут і тут, тому зі своїм власним сином я проведу набагато менше часу. Я просто намагаюся все тримати в балансі. Це складно, але доводиться це робити. Межа вирішується дуже легко, якщо в тебе є пріоритети і вони вірно розставлені.