«Мені пощастило — я можу висловлюватись на папері», — Ірен Роздобудько

16 березня відбудеться друга презентація книги «Кіно на папері» Ірен Роздобудько. У студії «Громадського радіо» авторка розповідає про цю книгу, а окрім цього — про книгу, яку вона пише зараз та про враження від подорожі Америкою.

Лариса Денисенко: Давай поговоримо про твої книжки і цей рік для тебе: яким він був?

Ірен Роздобудько: Цей рік був досить насичений для мене. Найголовніше, що кожної хвилини я думаю про те, що у нашій країні йде війна і переживаю за це.

Лариса Денисенко: Як ці емоції, біль, безпорадність ти використовуєш, щоб якось жити з цією ситуацією?

Ірен Роздобудько: Мені пощастило, бо я можу сублімуватись і висловлюватись на папері. Психологи радять проговорювати свої біди, а я щаслива, що можу висловити емоції на папері. Найважливішим за цей рік для мене є вихід другої частини книги «Ґудзик». Вона дала мені змогу висловити ці емоції: вони є в книзі, і я знаю, що люди переживають їх разом зі мною. Таким чином я трохи звільнилась від навали емоцій та напруги.

Лариса Денисенко: Ти передала їх своїм героям та героїням?

Ірен Роздобудько: Я висловила їх на папері і таким чином трохи позбулась напруги. Нам (письменникам) добре, що ми можемо висловитись і мати трибуну: слухачів, читачів і людей, яких ти можеш розрадити. Також величезна подія для мене — ми місяць були в Америці з чоловіком Ігорем Жуком. Це теж був перепочинок. Коли ми прощалися з друзями, я дякувала, що трошки відійшла емоційно і наповнилась іншими темами.

Було дуже цікаво познайомитись з країною зсередини: ми жили в котеджах наших друзів, бачили їхній побут, говорили про політику, освіту. Я писала сценарії, брала участь у створенні різних кіношних проектів. Також у мене народилась онучка. У мене двоє прекрасних онуків, які емоційно збивають з усіх печалей. Така абсолютна любов існує — поки дитинка маленька, вона існує в морі беззаперечної любові.

Лариса Денисенко: А ти зараз пишеш книжку про це абсолютне щастя, вона для дорослих чи для дітей?

Ірен Роздобудько: Я подумала, що після другої частини «Ґудзика» (бо я її дуже переживала — вона на 90% про все, що було зі мною) Роздобудько вже закінчилась. Коли ми були в Америці, перезавантаження пішло. Я подумала, як я хочу написати (на тлі наших подій, побуту, життя) легкий позитивний роман про чотирьох подруг. Тема не нова: про чотирьох подруг з дитинства. Від першого класу і до 35-ти років. Це було для мене подією: зараз пишу навіть на коліні в блокноті.

Лариса Денисенко: А хто тебе спонукав до цього занурення?

Тетяна Трощинська: І чому їх чотири?

Ірен Роздобудько: І вони всі такі цікаві. Одна кримська татарка, яка живе в Києві. Друга — актриса (і це можливість говорити про кіно), третя — досить дивна жінка, яка веде на радіо власну програму. І четверта — Сусанна. Вона живе в Америці. Потім ці подруги вважали її зрадницею, за те, що її відвезли в Америку. Це не просто історія, я вкладаю туди те, що хочу сказати читачам. Там є різні цікаві колізії, подорожі, мандри. І там є те, що існує дружба, існує любов.

Лариса Денисенко: У тебе дуже кінематографічна література і багато складних тем. Ти спочатку бачила це як кіно чи вже потім почала розуміти?

Ірен Роздобудько: Спочатку я не думала, що вони кінематографічні. Про це мені почали говорити у 2008 році продюсери, які взялися екранізувати «Ґудзик», «Зів’ялі квіти викидають». Сказали, що там є все, що потрібно для кіно. Зараз я дійсно пишу так, щоб ще більше візуалізувати.

Лариса Денисенко: Вчора ти презентувала книжку «Кіно на папері». Можеш сказати про неї та ще одну презентацію, яка відбудеться 16 березня?

Ірен Роздобудько: Так, 16 березня є можливість прийти о 19.00 в «Букву» на Хрещатик. Була трохи сумбурна презентація — на першій ти завжди не знаєш, про що говорити. Ця книжка досить дивна. Перша частина складається з белетризованої методички про те, як записувати кіно на папері. Це моя система викладання для студентів. Хоча ця методичка не тільки для студентів. Вона для всіх, хто хоче знати, з чого починати писати сценарій. Друга частина досить дражлива і я вдячна Олесю Саніну, що він дав дозвіл опублікувати найперший варіант літературного синопсису «Садок вишневий…», який було написано у 2008 році. А в 2012 році я вмовила подати його на «Коронацію слова» і ми виграли спецприз. Після трансформацій, до яких долучились і Сашко Ірванець, і Олесь Санін, вийшов фільм «Поводир». Третя частина — сценарій «Я повернусь!», який був написаний для Ахтема Сеїтаблаєва.

Лариса Денисенко: Ти можеш сказати, як називається твоя нова книга?

Ірен Роздобудько: Швидше за все, роман буде називатися «Тут і тепер» — оптимістична назва, з хеппі-ендом. Там багато колізій, пов’язаних з кримсько-татарськими реаліями, але я на цьому не акцентую. Я хочу, щоб люди відпочили. Допишу скоро, але ще хочу «погратися» зі словом і зробити різні вставки та розвинути характери.