Андрій Куликов: Наскільки, на вашу думку, українці розуміють, що Донеччина є пріоритетом для України?
Павло Жебрівський: Дуже невелика кількість людей розуміє, що перемоги і невдачі побудови європейської України знаходяться на Донеччині і Луганщині. Одні вважають, що на Донеччині всі сепаратисти, інші — взагалі не розуміють, що тут відбувається.
Андрій Куликов: Що тут відбувається?
Павло Жебрівський: З однієї сторони — трансформація, а з іншої — розруха в головах. Донеччину розрізали по живому. Частина людей переїхала, а рідні залишились там, і люди розриваються між тим життям, в якому їм було комфортно, у якому вони зросли як особистості, і між теперішнім. Вони втратили пріоритети, не розуміють перспектив, у них важка психологічна нерівновага.
Ті українці, що лишились, у страшному вже сні не можуть подумати, що вони будуть жити в «ДНР». І залишилось мало тих, хто хоче жити в Росії. Але й немає розуміння того, що відбувається в Україні. Люди не бачать свого майбутнього. Вони хочуть зараз хоча б дивитись українську телевізію. І те, що її нема — це антиреклама України.
Андрій Куликов: Деякі люди на Донеччині в захваті від ваших раптових візитів до маленьких містечок і сіл, але лунають думки, що перші ваші візити чесніші, а при повторному приїзді місцева влада збирає тих, хто цій владі вигідний. Що ви скажете?
Павло Жебрівський: Я намагаюсь не повідомляти свою приймальню, що я виїжджаю. І в перший раз люди справді не очікують мого візиту, а вже далі — взнають по номерам та повідомляють у місцеві органи самоврядування. Ми будемо шукати інші методи для того, щоб намагатися заставати людей зненацька, щоб вони не приховували свої проблеми.
Наприклад, у сірій зоні не готуються до зустрічей. І там крик душі. Люди живуть у підвалах, виходять з них тільки вдень, бо вночі стріляють, у них немає їжі. І вони вже не говорять про відновлення житла, а тільки про припинення обстрілів. Там немає підставних, тому що там тільки крик і біль.
Андрій Куликов: До якого ступеню ваша адміністрація контролює контрольовані райони Донецької області, і до якого ступеню вас і ці райони контролює українська влада?
Павло Жебрівський: Є правоохоронні органи, є СБУ, і контроль через ті органи за нами є.
Ми, у свою чергу, контролюємо ці райони завдяки правоохоронним органам, а також новому порядку, який ми запроваджуємо, і ми задаємо темпоритм. Але є деякі міські голови, яких достатньо важко контролювати. Наприклад, два міських голови у Красноармійську і Димитрові взагалі відмовляються виконувати Закон України «Про перейменування місць». Я пораджусь з людьми, і мені доведеться своїм розпорядження перейменовувати ці міста самому. У мене є враження, що вони чекають, що повернеться «ДНР», і вважають, що якщо вони перейменують якось місця по-інакшому, то відріжуть собі шлях до комунікацій.