«Місцева влада має засвоїти оновлений закон про ВПО», — Ж. Лук’яненко

Ольга Веснянка: Нещодавно був моніторинговий візит офісу Уповноваженого ВР з прав людини на Донбас. Що вдалося побачити? Як облаштоване життя переселенців в тих районах?

Жанна Лук’яненко: По-перше, мене завжди цікавить, чи задовольняють проекти, які розробляються органами влади і громадськими організаціями, потреби внутрішньо переміщених осіб. По-друге, мене цікавить правозастосовча практика. Як реалізуються на місцях законодавчі акти, які розробляються в Києві. Візит був у Слов’янськ, Рубіжне, Краматорськ, Сєвєродонецьк.

Наш візит було присвячено вступу в дію змін до базового закону «Про дотримання прав і свобод внутрішньо преміщених осіб». Закон приніс новшество щодо взяття на облік внутрішньо переміщених осіб. Зрозуміло, що у Кабміну є три місяці, щоб привести свої акти у відповідність із законом, але закон набуває чинності із 13 січня. Я питала у керівника профільного департаменту Донецької області і питала, чи готов він вже до того, що у нього буде стояти в черзі іноземець або особа без громадянства і питатиме, як їй стати на облік.

Ольга Веснянка: Це важлива річ, я знаю про випадки, коли в Донецькій області роми, які були без документів, питали, як їм стати на облік. Але Ви кажете, що місцеві чиновники не розуміють, які категорії осіб можуть стати на облік?

Жанна Лук’яненко: Має бути напрацьована практика, кожен керівник структурного підрозділу має вирішувати питання зараз, коли постанов Кабміну немає.

Андрій Куликов: А навіщо ставати на облік?

Жанна Лук’яненко: Багато людей розмірковує так: «А раптом держава зможе допомогти?». Є сильні люди, які не розуміють, навіщо їм ця тяганина. Є грошові виплати, але вони зовсім не такого розміру, щоб ними хизуватися. Так, для багатьох людей це реальна допомога, але ми вивчали досвід інших країн, і в багатьох країнах ця допомога, на жаль, невисока.

Андрій Куликов: Назвіть із закордонного досвіду одну річ, що можна взяти, і одну, що нам не підійде.

Жанна Лук’яненко: З досвіду балканських країн. Ми питали у фахівців, як у них відбувається інтеграція. А інтеграції не було. Бо там люди прив’язані до землі, прагнули повернутися. Держава надавала їм підтримку, але протягом конфлікту. У нас конфліктом охоплено міське населення, яке не тяжіє до землі.

З позитивного досвіду — з тих саме балканських країн. Країни, з тим питанням зіткнулися, дуже добре підіймали питання допомоги переселенцям перед міжнародними донорами. У Боснії і Герцеговині все відновлення відбулося за рахунок міжнародних коштів.

Ольга Веснянка: Які є у Вас повноваженння, що Ви можете зробити, якщо права порушуються?

Жанна Лук’яненко: Ми частіше за все працюємо за скаргами громадян або за інформацією з будь-яких джерел про можливе порушення прав людини. Ми заслуховуємо обидві сторони. І встановлюємо: або це хибна практика і просимо орган, що порушив права, розглянути питання ще раз. Або іноді ми бачимо, що є прогалина в законодавстві, і просимо змінити цю ситуацію, зазвичай у Кабінету Міністрів.

Є два акти реагування — конституційне подання та подання до органу, який порущив. Відповісти на це подання треба протягом 30 днів. Зазвичай, авторитету нашої установи достатньо для того, щоб ситуація виправилася.

Ольга Веснянка: З чим зазвичай до вас звертаються переселенці?

Жанна Лук’яненко: Характер скарг за більше, ніж півтора року, змінюється. Спочатку звернення стосувалися того, як переїхати, де переночувати, як перевести виплати.

Ольга Веснянка: Як з вразливами групами серед переселенців — будинками сімейного типу, інтернатами?

Жанна Лук’яненко: Зазвичай, будинки сімейного типу починали нове життя за рахунок неурядових організацій — релігійних, громадських. Було кілька скарг, і вони були вирішені. Зараз звертаються із питаннями, як стати на облік, з індивідуальними ситуаціями. Певний відсоток вирішується в судовому порядку, якщо люди не можуть самі представляти себе в суді: недієздатні, люди похилого віку.

Андрій Куликов: У нас є репортаж про те, що на блокпостах біля Горлівки посилено контроль з боку непідконтрольних територій. Тепер паспортну інформацію заносять у базу даних так званої «ДНР». Через це термін проїзду збільшився приблизно на годину. Скаржаться люди і на корупцію на українській стороні. Як ви можете прокоментувати матеріал?

Жанна Лук’яненко: Є певна інформація про певну поведінку представників України на блокпостах — і першого рубежу, і КПВВ. За рік існування системи перевірки ми не можемо сказати, що вона є досконалою.Проводилися моніторинги. Поки стоять монітори — мінімальна кількість скарг. Таємно перебувати на КПВВ ми не можемо, потрібно спочатку отримати дозволи.

Андрій Куликов: Чи вдається Вам впливати на тих, хто контролює ситуацію з того боку лінії розмежування, через ваших колег з Росії?

Жанна Лук’яненко: Є комунікація, але це зазвичай стосується політичних в’язнів, але … вона є на такому рівні, на якому є.

Ольга Веснянка: Чи є гострі прогалини, які Ви бачите в контексті дотримання прав внутрішньо переміщених осіб?

Жанна Лук’яненко: Процедура, яка є запроваджується законом, дає можливість органу, який проводить облік, вирішувати, коли є докази, що людина проживала на певній території. Але практики поки немає. Ми плануємо запустити школу громадських моніторів, тому що ми з моїм колективом не можемо перебувати на всіх місцях одночасно.

.find_in_page{background-color:#ffff00 !important;padding:0px;margin:0px;overflow:visible !important;}.findysel{background-color:#ff9632 !important;padding:0px;margin:0px;overflow:visible !important;}