«Громадське радіо»
Дмитро Тузов: З 20 тисяч хімічно небезпечних підприємств України на Донбасі знаходиться 6,5 тисяч. За даними екологів 4,5 тисячі з цих підприємств зруйновані. Що потрібно робити для локалізації екологічної біди?
Тетяна Тимочко: І до воєнних дій Донецька та Луганська області були техногенно навантажені. На одного мешканця цих областей випадало в 19 разів більше шкідливих речовин, ніж на інших українців. В значній мірі це пов’язано з тим, що виробництва і технології застарілі. Монополія олігархічних кланів на все призвела до того, що підприємства були поза межами державного контролю. Шкідливі викиди теж важко піддавалися контролю.
Дмитро Тузов: І зараз така ситуація? Нещодавно ми отримали інформацію про те, що підприємства скидали токсичні речовини в Сіверський Донець.
Тетяна Тимочко: Так, це продовжується, бо нічого не змінилося на краще, не з’явилось якихось нових підходів і модернізацій виробництва, а підприємства, які скидали неочищені або недостатньо очищені стоки, продовжують це робити.
Така ж ситуація і по всій Україні. За минулий рік у поверхневі водойми було скинуто 3,5 мільярди забруднених вод. Підприємства платять штрафи, але вони є настільки неадекватними тій шкоді, що їм краще заплатити штраф, ніж модернізувати виробництво.
На Донбасі трохи інша ситуація — значна частина підприємств зруйнована, частина замінована. І тепер постало пряме питання — що робити з промисловим потенціалом Донбасу. Ми маємо визнати що, відбулась деіндустріалізація Донбасу.
Дмитро Тузов: От, наприклад, содовий завод фактично порізаний на метал?
Тетяна Тимочко: Це фактично мародерство російських окупаційних військ. Бо, наприклад, Луганський патронний завод та інші наші важливі підприємства були не просто зруйновані, а просто вивезені, порізані на метал або сучасніше обладнання вже більш цінне зараз там, у Росії.
Дмитро Тузов: Міністр екології Остап Семерак говорить про те, що в результаті війни на Донбасі Україна дістала збитків не на десятки, а сотні мільярдів гривень. І це може бути підставою для позову проти Росії до міжнародних судових інстанцій?
Тетяна Тимочко: Збитки, насправді, є грандіозними. Дуже шкода, що міністр Семерак ні разу не був на Донбасі і не подивився на власні очі. Бо якби він там був, то зрозумів би, що треба помножити на десять і на сто разів. Зараз збитки чомусь оцінюють по факту самих зруйнованих потужностей. Але якщо ми говоримо про ті самі зруйновані ґрунти, то окрім вартості самої землі маємо враховувати і не отримані врожаї протягом наступних 10-15 років, поки відновиться родючість ґрунту. Або про ліс — ми маємо говорити про зруйновану екосистему.
Ірина Сампан: Чи з цими аргументами можна подавати до суду і чи буде це входити в загальну справу позову до Росії?
Тетяна Тимочко: Безперечно, це дуже важлива складова. Взагалі, буде три основних блоки позову. Економічний — вартість зруйнованих підприємств, всіх матеріальних цінностей. Чи не найважливіший соціальний блок — це не просто втрачені помешкання людей, це загублені життя, втрачені і розірвані сім’ї, знищений соціальний і психологічний клімат у суспільстві. Та екологічний блок — Україна вперше стикнулася з такою загрозою для себе. Всі ці збитки мають бути обраховані.
Дмитро Тузов: Судові процеси можуть тривати роками, а Україні зараз треба рятувати ситуацію. Зокрема дуже тяжке питання з підтопленими шахтами — вже отруєна, токсична вода проникає у ґрунтові води? Які нагальні заходи зараз має зробити країна, щоб стабілізувати ситуацію?
Тетяна Тимочко: Питання підтоплених шахт пов’язане не тільки з війною. В 90-х роках, коли розпався Радянський Союз і був страшенний спад економіки, частина шахт призупинила свою діяльність. І тоді, уже за часів незалежної України, урядом було ухвалене рішення про призупинення відкачки шахтних вод, що якраз і спричиняє підтоплення. Це так звана «мокра консервація». Це страшенна біда. Цілі населені пункти в Донецькій і Луганській областях стали по коліна у воді, там припинилося життя.
Уже потім зрозуміли, яку шкоду наносить такий спосіб закриття шахт. І тільки-тільки ми вийшли з цієї ситуації знову починається закриття шахт, і знову Міністерство енергетики видало наказ про закриття кількох державних шахт також шляхом припинення відкачування води. Це означає, що кілька населених пунктів, які на нашій території, які не потерпають від воєнних дій, будуть потерпати від страшенного техногенного, природнього лиха.
Припинення роботи шахт, окрім екологічних збитків — це диверсія проти української влади на Донбасі. Закривати шахти на нашій території — це просто злочин. Там може бути складна ситуація, можуть бути збіднілі пласти, може не вистачати грошей. Але, вибачте, коли ми побачили оприлюднені декларації наших чиновників, в тому числі міністра енергетики, то стає сумно і страшно. Можливо, воєнні дії нам не приносять такої шкоди, як непрофесійні рішення.
Ірина Сампан: Військовослужбовцям на Донбасі треба будувати бліндажі, вони вирубують величезні колоди і це невідворотний процес.
Тетяна Тимочко: Мій чоловік минулого року був на війні, їхня військова частина була розміщена в прекрасному дубовому гаю. Він благав своїх колег, стояв і закривав ці столітні дуби, але починалися холоди, морози, а служба технічного, матеріального постачання працює дуже погано. І тоді мені довелось звертатись до колег з різних регіонів з тим, щоб посилити перевезення туди технічної деревини.
Хоча я знаю людей, які пропонували уряду, замість отої міфічної стіни, трансформери — великі, пересувні будівлі на колесах, де можна повністю цивілізовано облаштувати наших військовослужбовців, без знищення природного середовища.
Дзвінок в студію: Я сама еколог. Чому скасовано посаду екологічного прокурора і наскільки це потрібно?
Тетяна Тимочко: Це стосується не тільки екологічної прокуратури. Останніми роками взагалі відбувається зниження рівня державного контролю щодо бізнес діяльності. І це серйозна проблема, бо на угоду бізнесу в законодавстві відкриваються шляхи для безконтрольності. Ми маємо посилити державний контроль у сфері поводження з небезпечними відходами, охорони довкілля, екологічної безпеки.