Моя книга — це противага офіційній позиції влади щодо війни на Донбасі, — воїн АТО

АТОшник Петро Солтис під час воєнних дій писав воєнний щоденник «370 днів у камуфляжі (записки артилериста)» про перебіг свого життя під час війни, який потім видав у книгу

Ведучi

Олександр Близнюк,

Тетяна Курманова

Гостi

Петро Солтис

Моя книга — це противага офіційній позиції влади щодо війни на Донбасі, — воїн АТО
https://static.hromadske.radio/2016/11/hr_kyivdonbass-16-11-12_soltis.mp3
https://static.hromadske.radio/2016/11/hr_kyivdonbass-16-11-12_soltis.mp3
Моя книга — це противага офіційній позиції влади щодо війни на Донбасі, — воїн АТО
0:00
/
0:00

Петро Солтис: Книга названа «370 днів у камуфляжі» — саме стільки днів і ночей я перебував у лавах Збройних сил України.

Тетяна Курманова: Як ви попали на війну?

Петро Солтис: На війну я пішов після подій весни-літа 2014 року добровольцем. Неприйнятна ситуація, коли на окупацію Криму та війну на Донбасі наша влада не змогла дати гідної відповіді, а наші Збройні сили на той момент часу виявили свою повну небоєздатність. І після того, як по закінченню подій на Майдані пішли перші добробати боронити нашу країну, на цей крок зважився і я.

Тетяна Курманова: Ви казали що свій щоденник почали писати одразу. Коли ви зрозуміли, що він стане книгою?

Петро Солтис: Я зрозумів, що щоденник мусить стати книгою вже після того, як був демобілізований. Почав я писати його, тому що два моїх діди брали участь у Другій світовій війні, один зник безвісти, інший не встиг розповісти про свій бойовий шлях так, як би мені хотілося почути в широкому плані. Усвідомлюючи те, що залишитися живим на війні в мене є шанси 50/50, я хотів залишити для своїх дітей та своєї дружини опис мого шляху на цій війні: як я себе поводив, що я там побачив та хто і що мене оточувало.

Отже, після демобілізації я вирішив відредагувати текст та видати книгу.

В книзі описана тільки гола правда, жодного надуманого епізоду не тільки на війні, але й в Збройних Силах України, зокрема

Тетяна Курманова: Де її можна придбати?

Петро Солтис: На сьогоднішній день ми пропонуємо придбати книгу через сторінку у Facebook, цим займається моя дружина Солтис Раїса, там її просто знайти, і в Рівному через мережу магазинів «Рівне книга».

Тетяна Курманова: В чому цінність вашої книги, чому вона важлива для українців?

Петро Солтис: Вона важлива не як художній, літературний твір, а як сторінки історії визвольної боротьби нашого народу за свою справжню Незалежність. На сьогоднішній день є чимало подібних книг, в тому числі написані безпосередньо учасниками бойових дій, які мені більше цінні, тому що люди це все бачили, пережили та змогли донести до сучасників і, я сподіваюсь, до наступних поколінь.

Чому це важливо? Тому що влада, для того, щоб створити потрібну для себе картинку у суспільстві, замовчує деякі факти, які відбуваються на війні, тому моя книга — це противага офіційні позиції влади. В книзі описана тільки гола правда, жодного надуманого епізоду не тільки на війні, але й в Збройних Силах України, зокрема.

Тетяна Курманова: Ви писали ваш щоденник від руки чи онлайн? В нас у студії був воїн АТО Дмитро Якорнов, який теж написав щоденник добровольця «То АТО», але йому заборонили командири згодом друкувати сьогодення у Фейсбук.

Петро Солтис: Я намагався писати щоденник, відображаючи кожен день. Писав я його на папері, в зошитах, блокнотах, писав за будь-яких умов, і в мене не було ніякого електронного гаджета.

Тетяна Курманова: Яка стилістика вашої книги?

Петро Солтис: Я намагався донести факти, які відбувалися кожен день, тому це більше документальний твір.

Ця війна мені особисто довела, що я є людиною своєї країни, і після того, як я повернувся з війни, я усвідомив що є патріотом України

Тетяна Курманова: Де саме базувалася ваша бригада?

Петро Солтис: Наш дивізіон сформувався у складі 44-ї окремої артилерійської бригади, і першим із бригади пішов у зону бойових дій 11 листопада 2014 року. Взимку ми стояли на позиціях напроти Горлівки, в 14-ти кілометрах від лінії фронту. Влітку ми передислокувались і працювали в напрямку Майорська, а в кінці літа нас перекинули в Луганську область.

Тетяна Курманова: Чи була у вас якась доленосна подія, яку згодом ви описали у своїй книжці?

Петро Солтис: В лютому в 2015 році, коли була контрбатарейная боротьба, коли ми працювали по ворогу, а ворог — по нам, один із снарядів граду прямим попаданням потрапив у бліндаж. Четверо моїх побратимів загинули одразу, ми ж потім цілили по тим установкам «Град» своїми снарядами до тих пір, поки не закінчився весь запас.

Тетяна Курманова: Чи весь щоденник став книгою, чи ви відбирали самі найцікавіші моменти?

Петро Солтис: В процесі редагування 2 редактори радили мені вилучити ряд моментів. Я відмовився, тому що вважаю, що кожне слово, написане на війні, має дійти до читача, для того, щоб він мав повну уяву, що насправді відбувається на сучасній війні з російським агресором.

Тетяна Курманова: Що саме вони хотіли вилучити?

Петро Солтис: Наприклад, невиконання наказів командування. Ці накази були доволі різні, і виконання їх могло призвести до небажаних наслідків, а небажаний наслідок на війні — це смерть. Також була гостра тема вживання алкоголю на війні, що теж призводить до різних наслідків.

Тетяна Курманова: Як особисто на вас вплинула це війна? Які риси, погані чи хороші, вона в вас розкрила?

Петро Солтис: Ця війна мені особисто довела, що я є людиною своєї країни, і після того, як я повернувся з війни, я усвідомив що є патріотом України. Я розумію, що таке на сьогоднішній день бути патріотом своєї країни, можливо ця думка суб’єктивна, але вона має право на існування.