Громадське радіо
Взагалі мені дуже подобається етніка світова і такий стиль як world music. В першу чергу, це грецький фольклор, тому що я частково є гречанкою. Мені дуже подобається східний фольклор, індійська, татарська, турецька музика, ірландська.
Я присвятила українському фольклору платівку «Тринадцять місяців». Тринадцять – тому що в обрядовому календарі українському саме не 12, а 13 місяців, був такий місяць – молодик. Маленький, але важливий. Він був між лютим і березнем. Я дослідила, що це явище є не лише в українському фольклорі.
Є така думка, що український фольклор – це щось старе, законсервоване, шаровари, сало, горілка. Це все те, що я не вважаю фольклором, це пізні явища, лише частина традицій. Український фольклор і українська народна пісня – це дуже глибока річ, справді генетичний код, який зашифрований в ритмах, музиці, обрядах. Він дуже сильний. Навіть у містах ми постійно стикаємося з фольклором, традиціями, святами. Мені було цікаво створити не лише музичний продукт, а й культурний, де я б показала своє сучасне ставлення до українського фольклору: і русальні, і ліричні, і весільні, і колискові пісні – такі, які властиві певній порі року, які дуже тісно увійшли в життя українського народу.
Мені приємно себе не обмежувати жанром, цікаво працювати в стилі етно. Навіть, якщо пісня авторська – я завжди з великим задоволенням експериментую і з джазом, і з роком, і електронною музикою. В моєму доробку дуже багато пісень власних, я постійно їх народжую. Але я також пісні, які я лише виконую. Власне, це пісні Олександра Демського, та інших авторів.
Я ніколи не відшукую пісні, як правило, вони приходять до мене самі. Так само сталося з піснею Thank You For My Way. Вона потрапила до фіналу відбору на «Євробачення-2017». Я раптово прийняла участь у відборі. В мене не було свіжих думок, я щойно випустила платівку «Я жива», прийшла до студії одного саунд-продюсера Івана Розіна і почула в нього дуже красиву мелодію, яка одразу мене полонила. Народилася одразу строчка, яку я запропонувала, запропонувала свою історію, і Іван разом зі своєю дружиною, Анною Розіною, авторкою слів, зробили таку неймовірну пісню. Тепер я не уявляю себе без цього треку.
Я розумію, що показати Україну без української мови – це теж не зовсім повна картина. Мені б дуже хотілося включити до пісні на «Євробачення» українську мову і передати дух України: такий сильний, давній і вічний.
Мене не розчарував національний відбір до «Євробачення», тому що я розумію, що таке конкурс: це річ суб’єктивна. Тут такий проект, в якому намагаються знайти об’єктивне рішення, бо є рішення журі, глядачів, тим не менш, все одно залежить все від багатьох чинників. Від постановки, від того, як тебе представлять, який зроблять піар, образ. Попри те, що я не стала представницею України, мене запросили до складу національного журі і я ставила оцінки вже на міжнародному рівні, на самому «Євробаченні», яке відбулося в Києві.
Я вже розумію, що варто показувати на міжнародній арені. Я чітко розумію, яку країну я хочу представити. Я хочу представити Україну дуже сильну, дуже впевнену, таку, яку хочуть побачити самі українці, таку, яка буде задавати настрій і тон у всьому світі.
Пісні – як птахи, ти їх випускаєш на свободу і вони летять, вони живуть абсолютно своїм життям. Це для автора найприємніше. «Світ належить мені» – це не лише пісня, це ще й саундтрек. Я іноді виконувала цю пісню в абсолютно іншому аранжуванні, з іншим текстом. Вона собі лежала тихенько, чекала свого часу. Потім до мене постукали в двері режисер і продюсер найдовшого україномовного серіалу «Обручка з рубіном». Вони захотіли, щоб саме я написала саундтрек – пісню, яка буде кожного разу відкривати нову серію. Ця пісня їм дуже сподобалася, підійшла до естетики кіно, настрою серіалу. Я змінила текст, трішечки мелодію, зробила нове аранжування і пісня отримала нове життя. Днями запустився цей серіал. Для мене це дуже приємна новина, тому що від сьогодні будуть звучати мої пісні не лише в радіоприймачах, а просто будуть приходити в дім до кожного українця, який буде дивитися це кіно. Пісня «Я жива» також стала саундтреком до серіалу «Катерина». Часто беруть мої пісні в кіно, рекламу, навіть в дитячі мультики. Це дуже приємно.
Я жодного дня собі не зраджувала. Це головне, що відбулося за ці 10 років, попри те, що я писала диски, робила сольні концерти – не лише по Україні, а й по світу. Тому що я абсолютно вільний художник, я музикант, ніхто наді мною не стоїть, не говорить, що робити. Ні продюсери, ні лейбли, ні меценати, ні спонсори. Я все роблю сама.
Я хочу показати, що я не просто ніжна і лагідна, як багато хто мене сприймає. Я хочу показати, що в українській жінці є величезна сила духу, яка може заряджати всіх. Я дуже вдячна тим людям, які мене підтримують, приходять на мої концерти. Вдячна всі проектам, в яких я брала участь. Це все робило мене сильнішою, професійнішою. Все для того, щоб якомога краще передавати слухачам свої думки, свою музику.
Робити світ трішечки кращим. От така моя мета. Також мета – закохати українців у своє, і закохати весь світ в українське.
Повну версію розмови з Ілларією, а також її пісні, слухайте у звуковому файлі