Ми на початку тривалого шляху до справжньої незалежності, - філософ Тарас Лютий

Гість ефіру – філософ Тарас Лютий.

Тарас Лютий: Часто нам здається, що незалежність часто означає дискретний режим, який переводить нас з одного стану в інший. Ми до якогось часу були залежні, були частиною великої радянської імперії. Достатньо ухвалити акт незалежності, ухвалити Конституцію в парламенті, і одразу ми автоматично переходимо в інший режим існування. Від багатьох людей впродовж 20 років, навіть більше, я чув фразу, що українцям незалежність дісталася просто так, вона мало не впала з неба, їм так поталанило, що вони нічого не виборювали. Останні кілька років ми розуміємо, що це зовсім не так. Можливо, навіть не мали рації ті, хто казав, що нам все так легко впало. Навіть якби Україна боронила свої кордони, починаючи з 1991 року, то це б теж не означало, що ми в такій ситуації вже починаємо докладатися до цього. Незалежність – це процес постійного виборювання свого особливого стану, стану свободи. В свободу не можна переключитися, в свободу не можна потрапити, вона не дається від Бога, вона не спадає волею долі.

Сергій Стуканов: Як тоді розуміти 1991 рік чи 1990-й? Це ми тоді заявили, що плануємо рухатися до цієї мети?

Тарас Лютий: Тоді здавалося, що це така загальна ейфорія. Маркером цього часу було падіння Берлінської стіни. Від цього моменту почалася ейфорія. Нарешті ця хвиля у 1991 році докочується до нас. Нам залишається тільки відповідати цій хвилі, на цій хвилі просто вийти на якийсь інший режим життя. Так не сталося.

Потрібно розуміти, що ми всі, які народилися за Радянського Союзу, теж якоюсь мірою трансформовані тим способом життя, тією країною.

Сергій Стуканов: Якщо ми хочемо позбутися «совка», якщо ми хочемо видозмінювати інституції, які створювалися впродовж 70-х років за Радянського Союзу, ми потребуємо нових взірців. Є низка громадських організацій, які одержують гранти і намагаються прищеплювати європейський спосіб формування тих чи інших речей, але цього, ймовірно, недостатньо.

Тарас Лютий: Ми бачимо, що ці нові ініціативи виходять саме від молодих людей. Вони менш «травмовані» і готові пропонувати зміни.

Про яку незалежність ми можемо говорити, якщо у нас на рівні школи ледь не базовою цінністю є покора?

Мені нещодавно трапилася статистика про те, що вважається цінностями в суспільстві стосовно батьків та їхніх дітей. Багато батьків вважають, що їхні діти мають вчитися покорі. Про яку незалежність ми можемо говорити, якщо у нас на рівні школи ледь не базовою цінністю є покора? Дитина має коритися батькам, вчителям. Ці стосунки мають будуватися не на якихось партнерських засадах, а  мало не на чиновницьких «я начальник, ты дурак».

Сергій Стуканов: Якою мірою ми доросли до незалежності сьогодні?

Тарас Лютий: Коли виникає потреба робити якісь висновки, то це меми. Як на мене, це завжди передчасно. Ці висновки мають говорити самі за себе. Я б сказав, що ми на самому початку, нам ще рано проводити якісь ревізії.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.