Ми, українці, маємо пройти всі випробування як одна родина, — Олександр Павлік

“У першу чергу, нам треба працювати над собою. Це стосується не тільки життєвої позиції. Потрібно працювати, коли їдеш за кермом, стоїш у заторі, коли заходиш у магазин і купуєш щось чи натикаєшся на нервову людину”, — Олександр Павлік.

 

Олена Бадюк: Як ви зазвичай святкуєте Новий Рік? Що для вас важливіше, свято Нового Року чи Різдва?

Олександр Павлік: Пам’ятаю, коли молодшому синові Давидові виповнився рік, я прилетів з концерту чи зйомки, посадив його собі на коліна, зустрів з ним Новий Рік і поїхав далі. Це було раз в житті. В Новий Рік я постійно працюю.

Ми збираємось родиною 6 січня у бабусі в Теребовлі. У домі, де народився мій тато. Але збиратися так ми почали тільки як два роки. Я хвилююсь за цей рік, бо 6-го числа в мене робота, і я не знаю, як зробити, щоб і традицію зберегти, і не відмовлятися від роботи.

Олена Бадюк: Чи співаєте вдома, навчаєте дітей колядок і щедрівок?

Олександр Павлік: Давид в мене співає постійно, хоч я і хочу, щоб він був стоматологом. Йому тільки б бути зі мною, ходити поруч, слухати в машині ту музику, яку слухаю я. Він може слухати і мої пісні — дуже полюбляє пісню «Час летить», слухає і мою улюблену пісню Linkin Park «Numb». Коли я їжджу Києвом, вчу нові пісні — от зараз вчу чотири нові пісні, які виконуватиму в новорічну ніч. І йому теж постійно доводиться слухати ці пісні.

Олена Бадюк: У країні стається і багато прикрих подій. Розкажіть, до яких заходів стосовно цього долучаєтесь ви?

Олександр Павлік: Я не відслідковую, кому треба допомога, кому не треба. Я маю багато благодійних концертів, багато спілкуюся з волонтерами, які тільки цим і живуть, спілкуюся з дитячими організаціями. На все мене не вистачає, але я постійно десь беру участь. Мені часто дзвонять, десь я встигаю поїхати, десь не встигаю.

Олена Бадюк: Розкажіть, які заходи вам запам’яталися за рік, що минув?

Олександр Павлік: Цей рік у мене дуже насичений, хоч він і високосний. Я працював, робив свою роботу. Було дуже багато подій, благодійних заходів, того, що стосується АТО. Коли було тепло, ми дуже багато їздили з концертами.

Я є гравцем команди ФК «Маестро» — команда артистів шоу-бізнесу та кіно. У нас було багато благодійних заходів з цією командою. Ми їздили в Краматорськ, давали там концерти, грали з бійцями АТО.

Було багато всього — не перерахуєш. І в окопах співав, і під гітару десь співав, і Горлівка була, і маленькі міста.

Олена Бадюк: А що співали в окопах?

Олександр Павлік: У мене є пісня «Гра на виживання». Думаю, на Донбасі кожен хлопець знає її — вони дуже її люблять. Я можу заспівати її чотири рази за концерт, і пацани кайфують від цього.

Олена Бадюк: Ви, мабуть, спілкуєтеся з хлопцями і поза концертами. А які історії вам розповідають?

Олександр Павлік: Різні. Ми не балакаємо про війну. Це може бути якась життєва ситуація. У мене от  вдома є фотки: я зранку прокидаюся на розкладушці в маленькій казармі весь завалений касками, бронежилетами, автоматами — хлопці прикольнулись.

Олена Бадюк: Чи важливо і далі так підтримувати хлопців?

Олександр Павлік: Я не хочу це робити. Мені не хочеться їздити до хлопців на Донбас і співати для них, бо мені хочеться, щоб це вже закінчилося. Але я буду їздити до них, поки це все триває.

Олена Бадюк: Чого не вистачає нашому суспільству, аби рости?

Олександр Павлік: У першу чергу, треба працювати над собою. Це стосується не тільки життєвої позиції. Потрібно працювати, коли їдеш за кермом, стоїш у заторі, коли заходиш у магазин, купуєш щось, натикаєшся на нервову людину.

Якби ми працювали над собою, тримались командою один за одного, це було б круто.

Зараз випробування для України, і ми маємо його пройти. І пройти ми це маємо як одна родина.

Олена Бадюк: Щоб ви хотіли побажати слухачам?

Олександр Павлік: Мені б хотілось, щоб ми поважали один одного. Ми українці. Мені б хотілось, щоб люди почали поважати українську музику. Я теж люблю слухати AC/DC, але я знаю, що в нашій країні багато талановитих людей, які можуть робити таку ж музику. І ми маємо пишатися своєю музикою та культурою. Кожен українець має знати свої традицію, історію, письменників.

Олена Бадюк: Українська музика для вас — обов’язково україномовна?

Олександр Павлік: Чому б і ні. У мене є багато російських пісень. Але я знаю, що українська музика може звучати так само круто, як, наприклад, американська чи європейська.

Ще мені хочеться прокинутися і знати, що дитина хоче вчитися тут. Багато моїх друзів кажуть: «Моя дитина закінчує 11 клас і їде вчитися в Польщу чи в Америку». А мені хочеться, щоб моя дитина сказала мені: «Я хочу вчитися в Україні».

Олена Бадюк: Розкажіть про пісню, яку ми зараз будемо слухати? Я так розумію, це прем’єра.

Олександр Павлік: Так, ви перша радіостанція, яка транслює її. Це дуже крута пісня «Твої очі». Трошки схожа на більш східний стиль — якось так лягла на серце і я саме так її побачив.