«Громадське радіо»
Михаил Кукин: Вы из тех, кто учил делать это издание. Оно специально для переселенцев и о переселенцах?
Романія Горбач: Так. Це була спільна українсько-німецька ініціатива. Організатори цієї програми — це громадська журналістська організація, що знаходиться в Берліні. Саме завдяки їй ми змогли втілити в життя такий гарний проект.
Ірина Славінська: Варто розказати про це детальніше. Газета називається «Ми є». Вона зроблена руками переселенців, для переселенців. Як це відбувалося?
Романія Горбач: Газета «Ми є» — це газета про переселенців. Всі тексти і фотографії з неї зроблені нашими учасниками. Все починалося з того, що була ідея зібрати 36 людей, що дотичні до переселенців, або є ними. Впродовж 4 місяців у нас була низка тренінгів, на яких ми навчали їх основам журналістики. Ми відбирали людей зацікавлених у цій темі, таких як Анастасія.
Михаил Кукин: Анастасия, расскажите о себе.
Анастасия Турпетко: Я переселенка из Крыма. Переехала в июне прошлого года. Мне тема переселенцев близка, я стараюсь им помогать, освещать эту тему в СМИ.
Ірина Славінська: Особистий досвід вам допомагає чи заважає?
Анастасия Турпетко: Я стремлюсь получать новые для меня навыки. В Крыму я работала преподавателем в университете. Когда начались события, я приобщилась к журналистской деятельности. Переселенцы из Крыма отличаются от переселенцев с Донбасса. Мне это помогает держать определенную дистанцию.
Ірина Славінська: Хочеться це ж питання задати Романії. Як вам вдалося дати собі раду з цією наближеність до предмету писання?
Романія Горбач: Мені важливо було вислухати людей. Кожна стаття, кожна фотографія — це реальна історія, реальних людей. Неможливо навчити когось писати. Можна підказати, підправити.
Михайло Кукін: Хто цю газету редагував?
Романія Горбач: В нас була ціла команда, всі люди мають значний досвід у медіа. Наші німецькі колеги займалися тематичною стороною.
Загалом, учасники придумували макет газети самостійно. Це експеримент, як непрофесійні журналісти можуть створювати продукт. Наші дизайнери вислухали їх ідеї, і втілили їх графічно.
Михаил Кукин: А чиїм коштом газета видавалася?
Романія Горбач: Німецької організації.
Ірина Славінська: Анастасія, а яким чином ви долучилися до створення газети?
Анастасия Турпетко: Мне повезло, мое интервью попало в газету. Многие участники переживали, что их материалы не попали в газету. Я сделала интервью с девушкой-переселенкой, она крымская татарка, учится в университете Шевченко. Я сделала с ней интервью о ее мечтах. Она очень открытый человек. Она ведет курсы крымскотатарского языка для молодежи и передачу на радио. Она мечтает жить в домике у моря с детьми, и открыть кофейню, в которой будет уютно людям. Я люблю истории о мечтах, и для меня, как для переселенки, очень важны истории успеха.
Михаил Кукин: У вас тепер есть опыт. Вы идете в журналистику?
Анастасия Турпетко: Я сейчас работаю в онлайн-издании «Четвертая власть». Это только начало. Я стараюсь, пишу, читаю.
Михаил Кукин: А вы, Романия, довольны своими выпускниками?
Романія Горбач: Вони для мене рідні люди, ми тісно співпрацювали. Їх історії стали моїми історіями. Я рада, що вони змогли об’єднатися на цій платформі.
Ірина Славінська: Наскільки ця історія про отримання нової професії?
Романія Горбач: Звісно, це дуже ефективна річ. У людей є час зупинитися і подумати, чого вони хочуть. Після таких тренінгів люди по-новому дивляться на своє життя, змінюють роботу, пробують себе у іншій царині.
Михаил Кукин: Це єдиний номер? Газета — це кінцевий продукт проекту?
Романія Горбач: Нажаль, так. Ми роздали певну кількість примірників учасникам, і вони мають самі їх розповсюдити.
Ірина Славінська: А де можна взяти примірник людям, які не знають учасників проекту?
Романія Горбач: Вона є в PDF версії. Можна написати учасникам, і ми надішлемо електронний варіант.
Михаил Кукин: Плануються ще подібні заходи?
Романія Горбач: Так, ми плануємо тренінги. Нам важливо об’єднати і залучити якомога більше людей.