«Громадське радіо»
В студії працюють ведучі Олена Терещенко та Михайло Кукін.
Загалом в етномайстерні 5 учасниць — Наталя Сtнтtмон, Вікторія Ніколаєва, Анастасія Філінська, Інна Єрмакова та Юлія Васюк.
Але зараз ми поговоримо з двома участницами, одна з них Юлія Васюк — викладач народного вокалу, керівник фольклорної групи «Макоши» і майстриня по виготовленню ляльки-мотанки.
Друга — Інна Єрмакова з Луганська, старший викладач Донецького національного університету, фотохудожник.
Олена Терещенко: Як ви поєднались?
Юлія Васюк: Абсолютно закономірно і природньо дівчатf зібрались поспілкуватися в нашої подруги, яка колекціонує музичні інструменти.
Потім приєдналася до нас Інна, яка змусила нас піти колядувати і щедрувати.
Михайло Кукін: Ви ходили по домівках чи yа якийсь фестиваль?
Юлія Васюк: Спочатку ми планували походити по родичах у Вінниці, я взяла зі свого колективу костюми, ми нарядилися та пішли колядувати. Але люди стали зупинятися, всі з нами фотографувалися, трамваї нам сигналили, тобто всі були вражені.
Інна Єрмакова: Це була задумка зробити свято у свої рідних, а переросла вона у якесь дійство, і знайшло відгук у тих людей, з якими ми зустрічалися.
Ми просто 5 подруг, з яких тільки Юля професіонал, а ми не дуже голосисті, та дуже хотіли співати.
Наша задумка переросла в потужну справу, і на це є запит, люди щиро реагують.
Михайло Кукін: Ви вже примудрились отримати в якомусь фестивалі нагороду?
Юлія Васюк: Це Всеукраїнський фестиваль-конкурс автентичних колективів на приз Гната Танцюри.
Олена Терещенко: А що сказали журі на ваш спів? Я, наприклад, не чую, що у вас є брак у вокалі.
Юлія Васюк: Справа в тому, що професійні колективи досить вирафіновані, а мої чотири кумоньки-голубоньки природні і щирі. Я вважаю, що співати може кожен.
Олена Терещенко: Я знаю, що вас запрошено на міжнародний фестиваль «Рудянінєс». Тобто все переростає в серйозний проект.
Юлія Васюк: Ми це нещодавно почали усвідомлювати. Більше того, нещодавно ми були на всеукраїнському фестивалі конкурсу «Животоки», на якому нас запросили на ефір, на запис програми. І ми подумали, що жарти вже закінчились і почалась серйозна робота.
Михайло Кукін: Інно, ви родом з Донецька і більшу частину свого життя прожили на Донбасі. Як ви здружилися з цими дівчатами так швидко і так результативно?
Інна Єрмакова: Коли ми їздимо з етноекспедиціями по Вінниччині, ми спілкуємось з жінками, які говорять «Боженька вправив». Так, напевно, і тут сталося.
Юлія Васюк: Ми знайомі вже десь півтора року, але серйозно зібрались в етномайстерню 3 місяці тому.
Олена Терещенко: Звідки ви берете свої пісні?
Юлія Васюк: Це всі наші подільські пісні, ми їх записуємо в старих бабусь. І ці пісні ніколи не звучали ще в жодному ефірі, це ті скарби, які ми хочемо відроджувати. Ми хочемо, щоб всі знали, що наше Поділля багате на прекрасні пісні, просто вони мало відомі та мало поширені.
Більше того, інколи в окремих селах деякі пісні знає лише одна бабуся, і якщо вона помре, їх вже ніхто не почує.
Ми хочемо, щоб всі в Україні знали: не бійтеся співати та пропагувати піснею нашу країну, адже співати може кожен.