Високий замок
Як боротися з цим рудиментом, який має відійти у минуле, або як контролювати вже зібрані гроші, якщо школа ще досі не відмовилася від цієї практики?
Знає виконавчий директор Transparency International Україна Ярослав Юрчишин.
Сергій Стуканов: Батьки кожного місяця добровільно-примусово повинні здавати гроші на ті чи інші потреби. Ця практика склалася ще у 90-х, фінансування державних шкіл тоді було малим і недостатнім, і школи намагалися надолужити це за допомогою батьків.
Сьогодні з кожним роком фінансування збільшується, і постає запитання, чому ця практика не зникла, і чи можна з держави питати, адже ми всі платимо податки. Яка є статистика щодо того, скільки батьків і скільки грошей здають щомісяця в школах?
Ярослав Юрчишин: Доволі складно вивести чітку цифру, адже все залежить від школи, тому що є школи, які перейшли на прозоре фінансування, залучаючи спонсорські кошти. Але водночас наші колеги з «Батьки-SOS» провели опитування, і за їхніми оцінками, 2 мільярди гривень щорічно батьки здають на різноманітні потреби, і переважають потреби ремонтів.
Сергій Стуканов: І це тільки в Києві?
Ярослав Юрчишин: Дійсно, невеличка кількість шкіл була опитана, переважно в Києві. Але можна сказати, що сфери витрат цих коштів справді дивують. Тому що це ремонти, які за законом повністю забезпечує держава, і що дуже дивно, значна частина шкіл не вибирає кошти, які зарезервовані на ремонти, а просто за звичкою «нагинає» батьків, розповідаючи, що держава не дає. Це також технічне оснащення, коли ті ж управління освіти констатують, що школи не вибирають ті ресурси, які для них зарезервовані.
Якщо заради коштів починають психологічно знущатися над дітьми, то таким людям не місце в освітянській сфері. І тут не потрібно говорити про брак педагогів – краще менше, але якісніше
Сергій Стуканов: Якою мірою школи зазвичай звітують перед батьками, куди вони витратили зібрані кошти?
Ярослав Юрчишин: Насправді, лише зараз в законодавстві є дуже чітка вимога про те, що звіти мають бути публічні і батьки мають бути залучені до господарської діяльності шкіл. Але поки що механізми дуже різняться. Десь створені благодійні фонди, куди находять батьківські кошти, кошти спонсорів, тобто всі небюджетні кошти. І переважна більшість шкіл, які створюють такі фонди, переходять на безготівкові відносини, тому що так легше звітувати. Є і велика практика готівкових розрахунків, і так найважче відслідкувати, на що ці кошти витрачаються. І тут є питання залученості батьків – інколи адміністрація втілює в життя якісь свої дитячі мрії, і в актовому залі стелиться білий лінолеум, який страшенно марудиться, але ж це «красіво», і дітей муштрують ходити там лише у білих чешках. Це нікому не потрібно, окрім того, що це страшенно «красіво» і так вважає адміністрація школи.
Тому дуже важливо, вибудовуючи систему звітності, йти найлегшим шляхом: це безготівкові розрахунки, відкрита звітність благодійного фонду, інформація на сторінці школи, на які потреби надійшли кошти.
Вимагати здавати кошти не може ніхто
Сергій Стуканов: Як сьогодні взагалі ставитися до цієї практики зборів грошей з батьків, за умов, що фінансування все-таки з держави є? Це той рудимент, який має відмерти у сучасній Україні? І як поводитися батькам, які з тих чи інших причин не бажають робити такі внески, але дитина може почуватися як «біла ворона», якщо її батьки не захочуть платити?
Ярослав Юрчишин: Якщо є хоч якийсь тиск на дитину через те, що батьки відмовилися здавати кошти, це може дійти аж до кримінальної відповідальності. Це злочин, тому що це насильство над дітьми, і перше, що треба – це не мовчати. Якщо заради коштів починають психологічно знущатися з дітей, то таким людям не місце в освітянській сфері. І тут не потрібно говорити про брак педагогів – краще менше, але якісніше.
Стосовно вимог. Вимагати здавати кошти не може ніхто. Це благодійність, особисте рішення, але 70% батьків кажуть, що це добровільно-примусове. Це психологічний комфорт: я готовий дати, а не готовий домогтися, щоб це було прозоро.
Здавати чи не здавати – це рішення батьків. Але я б рекомендував спочатку перевірити, чи школа використовує всі можливості, які є в державі. Для цього є система DoZorro, де легко відслідкувати, а які закупівлі школа замовила, як ці закупівлі проведено, чи якісний обрано товар.
Сергій Стуканов: І вчора команда проекту DoZorro спільно з Transparency International Україна презентували розроблену покрокову інструкцію для батьків школярів. Ця інструкція називається «Батьківський дозор: як батькам контролювати закупівлі шкіл».
Ярослав Юрчишин: За допомогою цього інструменту можна бачити, що школа замовила, чи замовила те, що потрібно. Чи не ремонтується в третій раз їдальня, а спортзал повністю знищується. Друге – чи закупили хороші послуги, чи замовили в кума за допомогою допорогових закупівель. Якщо ви знайшли порушення, ви можете залишити скаргу, і професійні люди, які відстежують закупівлі, сформують цю скаргу юридично і відправлять до відповідних органів. І можна буде відслідковувати, як ця скарга рухається.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.