Андрій Куликов: Два года назад началась вторая антитеррористическая операция в истории Украины. Насколько вы были готовы снимать тогда? Что не изменилось с тех пор и что запомнилось?
Ірина Славінська: Війни схожі одна на одну? Чи відрізнялась робота в Україні і в інших конфліктах?
Сергій Телятицький: Мені доводилось знімати конфлікти в Косово, Афганістані, Африці, і от в Україні. Війни не схожі, участь в них різна. На чужій війні ти як глядач, виступаєш на нейтральній стороні, показуєш, що відбувається. А на своїй землі ти не можеш бути глядачем, тебе це все рівно зачіпає.
Андрій Куликов: Какой ваш материал первым вышел в эфир?
Сергій Телятицький: Один із найяскравіших — коли українські військові з 95-ї бригади повернули телевежу на горі Карачун. Наша мета була — не скупитись, щоб відео було доступне для всіх, ми його одразу виставляти на youtube. І будь-хто міг використати і поширити наш матеріал. Не зважаючи на технічні труднощі, ми виконували свою роботу, це наш обов’язок.
Ірина Славінська: У мене питання до Андрія Куликова — чому це друга антитерористична операція?
Андрій Куликов: Это не первая, я прекрасно помню, как во время Майдана тогдашний министр внутренних дел Захарченко объявил о начале АТО. Помню, как тогда по Киеву передвигались силовики и техника. Мы часто забываем об этом, но нужно понимать, почему действия новой власти на Донбассе назвали именно АТО.
Ірина Славінська: Два роки тому основним джерелом інформації про АТО були очевидці — журналісти, оператори. Як ситуація виглядає зараз?
Сергій Телятицький: Тоді АТО мало вигляд АТО, а зараз — це повноцінні бойові дії. Змінився сам характер бойових дій. Відповідно, і помінялось розуміння цього всього.
Андрій Куликов: Насколько военному телеоператору легко оставаться телеоператором во время боевых действий?
Сергій Телятицький: Людина це сама для себе визначає. Мої колеги в першу чергу залишаються військовослужбовцями. Далі за важливістю — камера. Вибір, чим скористатись, людина робить сма. Хоча журналістська робота спонукає в першу чергу скористатись камерою. А зброя просто має бути.
Андрій Куликов: В чем слабость военного корреспондента по сравнению с гражданскими?
Сергій Телятицький: Я б не сказав, що це слабкість. Вони, в першу чергу, військовослужбовці. Наказ наказом, а ми повинні чітко показувати правду.
Андрій Куликов: Мне рассказали историю, как в Сомали только журналист смог спасти ребенка, который находился на нейтральной полосе. Ведь военных не подпускали, сразу открывали огонь. Каково отношение военных сторон к журналистам?
Сергій Телятицький: Свідомість завжди підказує, як діяти в тій чи іншій ситуації. Якщо людина залишається людиною, вона завжди піде правильним шляхом. Так само і серед журналістів — є ті, хто якісно виконують свою роботу, а є, наприклад, журналісти «Russia Today». Коли їх затримали біля Краматорська, я мав змогу побачити вказівки їхньої редакції та їх відео. Так само і серед військових, впевнений, що українські військові зроблять правильний вибір.
Андрій Куликов: Насколько возникает желание отложить в сторону камеру и помогать, а не только снимать?
Сергій Телятицький: Все залежить від ситуації. В мого колеги Вадима Стасюка теж була серйозна травма, а він продовжував знімати. Постає питання, що дорожче: відео чи його здоров’я?