Народ має право на повстання. Та чи можна переслідувати учасників революції?

Завтра о 21.45 на «Громадському телебаченні» і на «UA:Першому» відбудеться прем’єра фільму «Амністія» з циклу «Слідами революції». Деталі прем’єри розкривають авторки Настя Станко та Ангеліна Карякіна.

Ірина Славінська: О чем фильм?

Настя Станко:, на «UA:Перший» буде також обговорення. Фільм про історію загибелі одного мітингувальника 18 лютого 2014 року і про закон про амністію (про недопущення переслідування учасників протестів), прийнятий 21 лютого 2014 року і як він працює через 2 роки

Ангеліна Карякіна: Не будемо розкривати інтригу і пояснювати, як цей закон стосується історії загибелі Сергія Дідича. Це була знакова людина для Майдану, і до недавнього моменту взагалі не було відомо, як саме він загинув. Що це за історія — розкаже фільм, це прикрий випадок, адже до його смерті причетний інший мітингувальник.

Конкретно через цей випадок ми вийшли на проблематику закону, і зіштовхнулись з неймовірно широким спектром проблем, бо цим законом намагались скористатись навіть колишні начальники київської міліції та багато одіозних особистостей.

Ірина Славінська: Кого цей закон про амністію захищає?

Ангеліна Карякіна: Наша задача — не давати відповіді, а задавати питання. Перше — чи можна судити людей за дії під час революції. Адже з точки зору права революція, протести, зміна влади — це надзвичайний стан. Чи можна розбиратися в усіх епізодах під час революції, результатом якої має стати зміна системи. Це дуже цікавий момент, адже передбачено надзвичайний стан в таких випадках. Але коли людина не може захистити свої права через жодну з гілок влади, тоді народ отримує право на повстання. Ми дізнавались, які наслідки з цього випливають, хто і в який спосіб має бути покараний.

Настя Станко: За два роки після революції ми так і не проговорили нашу травму. Політики досі маніпулюють цим питанням, але всі ми хочемо справедливості, адже люди на Майдані загинули. І ми бачимо, що закон про амністію зберігає статус-кво.

Ангеліна Карякіна: Амністія — це процес, коли слідство доводить вину людини, але суд амністує. Закон же пропонує всіх визнати винними, а потім відпустити. Але навіщо амністувати тих, хто не винен?

Ірина Славінська: У мене теж була історія під час Майдану, в мене намагались відібрати права. І от в березні подзвонили з суду і запропонували закрити справу по цьому закону.

Настя Станко: Ти би мала бути винною, просто новий суд мав би тебе великодушно помилувати. Але насправді такі речі є дуже серйозними. Суди по цим питанням досі тривають, але ні журналісти, ні активісти, депутати не приходять на засідання, дружина загиблого намагалась сама провести розслідування.

Андрій Куликов: А чому не приходили?

Ангеліна Карякіна: Тому що історія дуже складна. В загибелі мітингувальника фактично винен інший мітингувальник, і ти не знаєш, як цю історію розказати.

Андрій Куликов: «Сліди революції» — очень интересное название для цикла.

Ангеліна Карякіна: Ми довго думали над назвою. Чи ми погоджуємось, що революція завершилась? Ні. Але все, з чим ми маємо зараз справу, пов’язано з революцією. І цикл це все добре розбирає. Фільм «Злам», наприклад, розповідає про події 20 лютого.

Другий фільм народився із роздумів про те, що буде з людиною, яка у «Переломі» зізналась, що стріляла по силовиках під час Майдану з метою посіяти серед них паніку. В чому буде справедливість для цієї людини?

Андрій Куликов: Практически одновременно с фильмом «Перелом» вышел другой фильм с тем же героем. Сейчас не будет такого совпадения?

Настя Станко: Думаю, що ні. Не думаємо, що з нашими героями ще хтось з журналістів спілкувався.

Андрій Куликов: Сейчас народ тоже имеет право на восстание?

Ангеліна Карякіна: Тут ми говоримо про ситуацію, коли жодна з гілок влади не може забезпечити права людини. Потрібно розібратись, наскільки це драматично і чи є спроби їх реформувати. Адже після Майдану поборники змін змогли ввійти в державні органи і намагаються щось змінити.

Андрій Куликов: В Украине думают еще об одной амнистии, я говорю о людях, которые находятся по разные стороны линии разграничения.

Настя Станко: Амністія, яку хочуть запровадити в Мінську, незрозуміло виглядає. Представники Росії, ЛНР та ДНР апелюють якраз до цього документу від 21 лютого 2014 року. Вони теж пропонують не розбиратись, а просто амністувати всіх бойовиків. В цьому випадку закон зіграв з нами поганий жарт, який досі «аукається».

Андрій Куликов: Есть ли возможность, что амнистия сработает? В Никарагуа, например, люди, пришедшие к власти после амнистии, через несколько лет вспомнили все своим врагам.

Настя Станко: Для мене як для громадянки важлива справедливість у всіх її ракурсах. Юрій Луценко не оскаржував рішення суду про його ув’язнення, він не хотів займатись особистою помстою. Я так розумію, що особиста помста в цьому випадку — це коли ти винен і мстиш. Якщо це не особисте, тоді справа стосується справедливості. Я не вважаю, що можна амністувати тих, хто скоїв злочини проти людства.

Ангеліна Карякіна: Питання в тому, чи можемо ми довести, що люди, яких можуть амністувати, дійсно скоїли важкі кримінальні злочини. В законі написано, що таку інформацію збирати не можна, передбачено покарання за це.

Ірина Славінська: Але чи варто два закони вважати дзеркальними?

Настя Станко: Дзеркальними їх хочуть зробити в Мінську.

Ангеліна Карякіна: Нам вдалось показати цікавий момент. Ми спілкувались з колишнім бійцем харківського «Беркуту», якому інкримінують ледь не всіх потерпілих того дня. Важливо, як він оцінює ті події.

Настя Станко: Ми вважаємо, що мусимо озвучити історію «Беркуту» з їх вуст, тоді її можна спростувати. Бо інакше ми і далі будемо ділитись на дві сторони барикад і всі залишаться при своїй думці.