Найбільше охочих служити за контрактом у ЗСУ з Луганщини

Говоримо зі Станіславом Григоренком, демобілізованим бійцем, про охочих йти на контракт, можливі причини готовності поповнювати лави ЗСУ та настрої хлопців у батальйоні.

Євгенія Гончарук: Ви нещодавно повернулися. Чи активно хлопці йшли на контракт?

Станіслав Григоренко: З нашої п’ятої хвилі підписало 10 %. Нема вдома роботи, всі з села. В кого є робота, ті знов повертаються до нормального життя, служать. Але приклади такі, що хлопці з першої другої хвилі, які побували вдома, повертаються на контракт. 20% хлопців з нашої хвилі хочуть служити на контракті, але в іншій частині. Це пов’язано з керівництвом та іншим.

Євгенія Гончарук: Чи зупиняло хлопців те, що в контракті було вказано, що служба — до завершення особливого періоду?

Станіслав Григоренко: Дописано: або до наступної демобілізації. Відслуживши рік, хлопці могли писати рапорт за шість місяців, звільнятися, коли президент оголосить про демобілізацію.

Михайло Кукін: Ви не думали йти за контрактом?

Станіслав Григоренко: Ні. Я не менше заробляв до армії, ніж в армії. У мене є вища освіта, я філолог за фахом. Я міг отримати офіцера.

Євгенія Гончарук: Чому так мало людей підписує контракт?

Станіслав Григоренко: У мого батальйону — керівництво. І нема певної мети. Так, ми обороняєм кордон, який вималювався. А команди йти вперед нема. Ще проблема, що я прослужив 15 місяць, до нас ніхто не прийшов після навчання у вищому військовому закладі.

Євгенія Гончарук: А хто серед тих, хто хоче підписувати контракт? І що їх спонукає?

Станіслав Григоренко: Внутрішнє покликання і гроші. Переважна більшість з сіл, на 7000 знайти роботу можна, але треба працювати, а тут ризикуєш тільки життям. Більшість, з ким я служив, кажуть, що краще бути в АТО, ніж поза межами. Нас, наприклад, вивели в Черкаське Дніпропетровської області. Ми на передовій жили в кращих умовах, ніж в тилу.

Євгенія Гончарук: Чи багато ви знаєте місцевих, хто є у складі батальйонів, бригад, хто лишається підписувати контракт?

Станіслав Григоренко: Чоловік 10 з Донецької та Луганської області у батальйоні. Для них це інша війна. Вони йдуть за Батьківщину, рідну землю.

Михайло Кукін: Ви ж спілкуєтесь з хлопцями? Які в них настрої?

Станіслав Григоренко: Люди налаштовані на перемогу. Але втомились від того, що ніхто нічого не говорить їм, не пояснює. А з людьми треба говорити.