Оголошення підозри, забезпечення доказів, запобіжні заходи: як діють і як мають діяти прокурори?

Гості ефіру — правники Юрій Бєлоусов та Андрій Орлеан.

Лариса Денисенко: Спробуйте розшифрувати, які саме процеси вкладаються в досудову стадію?

Юрій Бєлоусов: Ідеться про процес, який починається від початку кримінального процесу, від відкриття кримінальної справи, до передачі обвинувального акту до суду. На цьому етапі правоохоронці збирають докази причетності особи до того чи іншого злочину. Потім суд вирішує, винна особа чи ні. В межах нашого дослідження ми сфокусувалися саме на цьому етапі.

Лариса Денисенко: Чим на цій стадії займаються прокурори?

Андрій Орлеан: У прокурора тут нова функція. Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року передбачив, що прокурор тепер у нас здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням. Тут наше завдання полягає у тому, щоб подивитися, як саме прокурор здійснює це процесуальне керівництво, чи розуміють прокурори, що саме вкладається в поняття процесуального керівництва, які проблеми у нас існують зі здійсненням цього процесуального керівництва.

Простими словами ідеться про те, що слідчий, оперативні працівники збирають якісь докази, шукають особу, винну у скоєнні злочину, а прокурор має наглядати за тим, щоб їхні дії були законними, спрямовувати їхні дії до кінцевого результату, яким має бути складений обвинувальний акт. Далі функція прокурора також продовжується, але цю подальшу функцію ми не досліджували.

Лариса Денисенко: Які проблеми можна зафіксувати?

Юрій Бєлоусов: З моменту внесення інформації про злочин до так званого Єдиного реєстру починається розслідування. Функція прокурора трохи змінилася за новим КПК. Сама ідея процесуального керівництва полягала у тому, що прокурор відповідає повністю за все розслідування, саме він потім бере ці докази та іде до суду. Раніше було розмежування: один прокурор відповідає за нагляд, а інший представляє докази в суді. Тут один прокурор, що дає можливість нібито контролювати якість цих доказів. В цьому певна зміна функцій.

Дослідження стверджують, що існують певні проблеми. Нам здається, і дослідження це підтверджують, що поки немає розуміння, що таке права людини. Досить часто права людини — це якісь міжнародні вимоги, які не мають жодного відношення до щоденного життя. Правоохоронці не розуміють, що Україна багато років є членом Ради Європи, громадяни щоденно звертаються до Європейського суду внаслідок порушення цих прав. Ми постійно з нашої кишені платимо за те, що наші правоохоронці порушують права людини. Наразі практика незаконних затримань є просто масовою. Приклад незаконного затримання — це складання або нескладання протоколу затримання, коли людина фізично сидить в кабінеті слідчого, її не відпускають додому, або зупиняють людину на вулиці і вимагають проїхати разом з правоохоронцями. Затримання відбулося. Цей процес має бути зафіксований в протоколі. Якщо протокол не складений, то це вже злочин, який треба окремо розслідувати.

Новий КПК говорить: якщо було порушене право на захист, не надали адвоката або надали несвоєчасно, якщо затримання незаконне, якщо до людини застосовувалося насильство, то будь-який доказ, який був зібраний щодо цієї людини, автоматично має втрачати свою силу. На жаль, на практиці такого розуміння немає.

Лариса Денисенко: Наскільки я пам’ятаю, 67% досліджених вами матеріалів свідчать про те, що місцем затримання людини є кабінет слідчого. 5 секунд тривала одна з промов прокурора щодо забезпечення запобіжного заходу. Що ще ви можете навести? Про що свідчать ці цифри?

Андрій Орлеан: В переважній більшості затримання відбувається за межами кабінету слідчого, але людина згодом потрапляє до кабінету слідчого і вже там складається протокол, відбувається затримання. Є певний проміжок часу, коли людина не вільна йти, але цей час не документується, не включається до часу затримання, з цим є певні проблеми.

Деякі цифри яскраві, це виключення, але вони небезпечні. Як на мене, дуже небезпечними були цифри, які ми отримали стосовно питань залежності прокурора від керівництва, залежності прокурора від статистичних показників. Як на мене, це надзвичайно тривожні сигнальчики.

У нас є декілька рівнів контролю над прокурором. Над прокурором місцевої прокуратури є керівник його прокуратури, далі є ще регіональна прокуратура, яка курує його діяльність, вище є ще Генеральна прокуратура.

Яким чином контролювати цього прокурора? Можна заглиблюватися в якість, дивитися конкретні кримінальні провадження, а в деяких випадках значно простіше подивитися на статистичні показники, поставити прокурору якісь питання. Тут є певна проблема, яка пов’язана і з статистикою, і з питаннями залежності. Саме тому, можливо, більшість прокурорів, які відповідали на питання, казали, що закриваючи певну кількість кримінальних проваджень, вони керуються статистичними показниками минулих років. 

Юрій Бєлоусов: Кілька років тому я спілкувався зі слідчими в Британії і питав, скільки справ вони мають направити до суду щомісяця. Я запитав, мабуть, тричі, поки люди зрозуміли, про що йдеться. Вони відповідали: «Скільки розслідую, стільки направлю». У нас є показник.

Нам важко навіть отримати інформацію щодо того, скільки в Україні зареєстровано злочинів. Прокуратура цю цифру постійно доопрацьовує. Реальні цифри отримати неможливо.

Кожного кварталу кількість закритих проваджень кардинально зростає. Сідає цей місцевий прокурор з керівником райвідділу і починають вручну зводити, скільки у них було обліковано, зареєстровано і закрито. Потім вони їдуть до регіональної прокуратури і там олівцем на паперових носіях зводять статистику. Те ж саме відбувається в Генеральній прокуратурі. Це суцільна маніпуляція. 

На жаль, на практиці і у прокурора, і у слідчих відсутнє розуміння, що на момент затримання особи, підозри можуть бути достатні підстави, як можуть розвіюватися в ході  розслідування. Наприклад, затримали людину з сокирою, в крові, біля трупа, є всі підстави затримати, потім може виявитися, що людина витягла цю сокиру, що вона непричетна. У нас же вважається так, що будь-яка дія на користь підозрюваного автоматично призводить до того, що прокурор порушив права до цього, але немає такого зв’язку.

Лариса Денисенко: Що прокурор має робити на стадії забезпечення доказів?

Андрій Орлеан: Дослідження показує, що ситуація кардинально відрізняється від одного випадку до іншого. Є ситуації, коли навіть прокурори, це були переважно прокурори регіональних прокуратур, казали, що проводять розслідування 90% кримінальних проваджень. КПК надає йому таку можливість. Є випадки, коли всіма цими питаннями займається слідчий, а прокурор лише спостерігає це здалеку. Але не має бути так, що один прокурор майже завжди перебирає повноваження слідчого, а  другий ледь встигає стежити за тими кримінальними провадженнями, які у нього є.

Юрій Бєлоусов: Якщо ми говоримо про збір доказів, то вони мають фактично однакові повноваження, прокурор має повноваження слідчого і трохи більше. Набагато цікавіша ситуація на етапі представлення клопотань про застосування запобіжного заходу в суді. Суд – це виключно територія прокурора. Тут дослідження виявило багато цікавих фактів. Прокурори не бачать проблем з тим, що клопотання обґрунтовує слідчий в суді. 

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.