Основи середньої освіти запровадили ще при Сталіні, — Оксана Макаренко
Що виховують портрети вождів в школах? Як проконтролювати благодійні внески і чому їх платять? Чому половина коштів, виділених державою на школи, не доходять на місця?
Про це та інше говоримо з головою ГО «Батьківський контроль» Оксаною Макаренко.
Ілона Довгань: У школі, де навчаються ваші діти, є портрети чиновників?
Оксана Макаренко: У класах нема. Вони зустрічаються в кабінетах директорів та чиновників різного рівня. Це жах нашої культурної спадщини. Я вважаю, що в школах можуть бути портрети, але тих, хто заслужив на це своєю діяльністю.
Скажімо, що поганого в тому, щоб висів портрет Мєндєлєєва поруч з його таблицею? Шкільні коридори можна було б дозволити дітям розмалювати формулами чи цікавими цитатами чи нагадуваннями, що потрібно помити руки перед їжею.
Це може бути широка суспільна дискусія, щоб визначити, хто наші герої. Я зараз посилаюсь на Олексія Грекова — директора приватної школи, який говорить, що наші школи були спроектовані ще за радянських часів при Сталіні.
Всі ідеологічні речі зараз зі школи прибрали, змінили на нову ідеологію, але самі принципи, система координат, коли ти не можеш задавати питання, думати залишилося.
Лариса Денисенко: Давайте від вождів перейдемо до наступного блоку питань — це благодійні внески. Якщо раніше батьків запрошували до школи, бо сталося щось дуже погане, то зараз — це збір грошей. Як реагувати на постійний збір коштів і як це контролювати?
Оксана Макаренко: Є об’єктивна ситуація, в якій держава не виконує свої зобов’язання у повному обсязі. Тобто є хронічне недофінансування освіти. Ми це бачимо на прикладі підручників, які ще, до речі, не всі школи отримали у повному обсязі.
Є недофінансування на капітальні ремонти — на багато чого, бо нам це залишилося так само у спадщину. Це все мережа. Фінансується не освіта кожної дитини, а мережа. Вона забирає багато коштів. Освіта у нас фінансується на рівні країн Східної Європи — це чималі кошті.
Питання тільки в тому, наскільки ефективно вони використовуються і на що вони розподіляються. Чи доходять ці гроші до дитини, вчителів? Не доходять десь в обсязі 50%.
Ілона Довгань: А де вони діваються?
Оксана Макаренко: Ви не можете це проконтролювати, бо все розподіляється на мережу. У шкіл навіть не має рахунків, з яких би вони могли отримувати кошти.
Коли ми почали вивчати це питання, то з’ясували, що ми не можемо звести баланс на рівні школи. Наприклад, багато витрат, на які збираються кошти, просто не декларуються.
Це питання потрібно піднімати на рівні законодавства. Треба, щоб школа не просто збиралася коштами, а щоб був створений план витрат та розвитку.
У Києві є багато шкіл, де не тільки такі питання піднімаються. На школу збираються мільйонами. Щороку на школу в Києві збирається 4-5 мільйонів тільки за звітами благодійних фондів. Але ж ви розумієте, що навіть найпрозоріша форма збирання грошей, яка зараз є — благодійні фонди, вона не забезпечує ніякої гарантії.
Як ви порівняєте той звіт, який вам надали з тим, що вони відзвітували у податкову.
Фонд може надавати звіт, але ви маєте бути членом цього фонду. Ви мусите мати квитанцію, що ви туди платили внески.
Ілона Довгань: Скільки ще будуть збирати ці гроші на школи?
Оксана Макаренко: До того часу, коли ми, як суспільство, не зберемося і не поставимо питання про законність тих чи інших способів фінансування школи. На сьогодні є такий сектор, як приватні школи, які повністю фінансуються батьками, але таких шкіл 1%.
Ілона Довгань: Яка ситуація з підручниками для 4-7 класів? Нещодавно з’явилася інформація, що ці підручники можна придбати на Петрівці у вільному доступі, а в школах ще нема.
Оксана Макаренко: Я б не звинувачувало видавців, бо Міністерство освіти дійсно невчасно закупило ці підручники. Вони були готові друкувати і саме на Петрівці вони з’явилися, бо якось потрібно було навчатися і багато хто з батьків купували ці підручники самостійно.
Ілона Довгань: А зараз забезпечені?
Оксана Макаренко: На 50%. На сьогодні на клас є 10 підручників чи 15.