Паспорти «ЛНР» і «ДНР»: викинути не можна залишити

Якщо у вас і буде паспорт «ЛНР» чи «ДНР», юридичних наслідків це не матиме, якщо ви не активіст сепаратистського руху. Адже цілком природно, що людина в ситуації збройного конфлікту повинна рятувати своє життя і життя рідних, — говорить Ольга Поєдинок, юристка-міжнародниця.

Лариса Денисенко: Ми кілька разів отримували сигнали стосовно того, що на території так званих «ДНР» та «ЛНР» документи в тій чи іншій формі (паспорти, свідоцтва про шлюб) видаються. Є інформація, що на територію РФ, нібито, пускають людей з такими паспортами з гуманітарних міркувань.

Ірина Славінська: Приводом для того, щоб говорити про це, стала публікація на російському сайті РБК, вони опублікували результати свого дослідження, згідно з яким неформально на території РФ визнаються паспорти самопроголошених «республік». Йдеться про те, що за цими «паспортами», нібито, можна користуватися послугами залізниці, авіакомпаній, готелів.

Ольга Поєдинок: Я вивчила інформацію, яка там викладена. Пропоную розмежувати тему паспортів і документів, які засвідчують реєстрацію актів цивільного стану. Реєстрація актів цивільного стану і документи, що видаються самопроголошеними «республіками», які підтверджують цей факт, — це одна справа. Це засвідчення певного факту в житті людини: людина народилася, одружилася чи померла. Це фіксація факту, і ми знаємо, що в українських судах є практика, коли визнавали свідоцтва про народження.

Лариса Денисенко: Уточню, що визнавали факт народження, але документ не визнавався.

Ольга Поєдинок: Принаймні, документ брався до уваги як юридичний факт. Що стосується паспортів, це інша історія. Паспорт підтверджує громадянство, громадянство — це стійкий політико-правовий зв’язок між особою та державою, що знаходить свій вияв у взаємних правах та обов’язках.  

Коли ми говоримо про цей зв’язок, постає питання, чи є така держава. Звичайно, наша відповідь, що таких держав нема. Відповідно, ніякого громадянства існувати не може. Проблема із самопроголошеними і невизнаними республіками полягає в тому, що є питання щодо того, чи це держави. Звичайно, відсутня сукупність тих ознак, які характеризують державу, є загальний принцип права «ex injuria non oritur actio» — із порушення права право не виникає.

Ірина Славінська: Наскільки паспорт є важливою складовою держави?

Ольга Поєдинок: Паспорт засвідчує громадянство, громадянство окреслює коло населення, яке проживає на території держави. За конвенцією Монтевідео і за звичаєвим міжнародним правом населення — це одна з основних ознак держави поруч з територією, урядом і здатністю бути учасником міжнародних відносин. Тому за це населення так і тримаються.

Паспорт можна розглядати ще і як символ держави. Але нас цікавить, що це закріплення за таким утворенням певної кількості населення, яке пов’язане зв’язком з цією державою.

Громадянство означає, що по відношенню до певної фізичної особи певне утворення здійснює суверенні права або ж особистісне верховенство. Саме тому ці паспорти і громадянство важливі для самопроголошених невизнаних «республік».

Лариса Денисенко: Якщо перейти до дій прикордонних органів РФ, авіакомпаній, залізної дороги чи дорожньої поліції, яка пропускає машини з номерами самопроголошених республік і людей з такими документами, що важливо знати і розуміти?

Ольга Поєдинок: Варто розмежувати дії державних органів РФ і дії приватних компаній. Дії державних органів РФ, прикордонної чи міграційної служби, дорожньої поліції — дії РФ. Над авіакомпаніями, готелями теж є контролюючі державні органи, які це перевіряють.

Тому це порушення з боку РФ основних принципів сучасного міжнародного права, Росія вкотре доводить, що не поважає український державний суверенітет, порушує принципи територіальної цілісності України. Тут ми бачимо ще один прояв агресивної поведінки Росії по відношенню до України. У такий спосіб вона підтримує ці терористичні утворення.

Лариса Денисенко: Коли людина послуговується такими паспортами «ДНР» чи «ЛНР», приватна чи неприватна компанія, на мій погляд, порушує міграційне законодавство РФ?

Ольга Поєдинок: Звичайно. Але, напевно, вони розглядають їх як громадян України. Але при цьому подаються документи «ЛНР», «ДНР». На це закривають очі, бо дійсно є якесь неформальне розпорядження, офіційного бути не може, бо РФ не визнає ані «ЛНР» і ДНР як окремі суб’єкти міжнародного права.

Лариса Денисенко: Якщо митники чи прикордонники фіксують їх у своїх документах як громадян України, з чого вони виходять, адже людина не підтверджує громадянство України?

Ольга Поєдинок: Якщо їх влаштовує, що до них такі люди заїжджають, вони не турбуються про свою внутрішню безпеку, значить їх все влаштовує. Але, думаю, людей з паспортами «ЛНР», «ДНР» вони сприймають як «особливих громадян України». Складно залізти в голову російського суб’єкта правозастосовної діяльності, але, мабуть, відбувається саме так.

Ірина Славінська: Декілька днів тому Грузія отримала безвіз із країнами ЄС. Виникали запитання, що буде з Абхазією, Південною Осетією. Була заява з грузинського боку, що ці громадяни зможуть скористатися безвізом, у багатьох могли зберегтися грузинські паспорти.  Чи є релевантним їхній досвід, коли ми говоримо про так звані паспорти так званих «республік»?

Ольга Поєдинок: Думаю, так.

Саме досвід Абхазії, Південної Осетії, Придністров’я є подібним до того, що ми маємо або будемо мати у випадку з «ДНР» і «ЛНР».

Щодо Придністров’я, наприклад, практично всі громадяни, які мають паспортні документи «Придністровської республіки», паралельно з цим отримують паспорти Молдови, РФ або українські паспорти, бо з паспортом Придністров’я особливо нікуди не поїдеш.

Думаю, якщо Україна отримає безвіз, український паспорт стане значно популярнішим, багато громадян з «ЛНР», «ДНР», які скаржаться, що не можуть вклеїти фотокартку по досягненню 25 років, не можуть поміняти закордонний паспорт, бо їм небезпечно їхати на територію, яка контролюється Україною, миттєво знайдуть таку можливість, знову зроблять дійсними свої внутрішні українські паспорти, отримають закордонні з великим задоволенням. Безвіз значною мірою цьому сприятиме.

Ірина Славінська: Чи не буде небезпечних локацій, мешканців яких гірше пускатимуть у шенгенську зону попри безвіз?

Ольга Поєдинок: Може бути, бо такі люди можуть розглядатися як лояльні в ставленні до держави-агресора, якою є РФ. У випадку з кримчанами, думаю, вони могли подавати документи, видані або російськими органами влади, або підприємствами, які розташовані на території Криму, які РФ вважає своїми.

Лариса Денисенко: У паспорті часто фіксується багато фактичних і статусних моментів для людини, якщо розглядати документи з точки зору мікропідтверджуючих фактів життя людини, чи будуть українські суди лояльно це сприймати з точки зору того, що там може бути прописка, де людина проживає в Донецьку?

Ольга Поєдинок: Думаю, в цьому контексті використання таких паспортів може мати місце, не думаю, що це буде суперечити публічному порядку України, бо йдеться про конкретну людину, її майнові, особисті немайнові права, про фіксацію певного факту. Набагато краще, щоб хоча б десь він був зафіксований і щось можна було пред’явити в суді, а суд вже буде розбиратися, законно це було отримано чи відповідає дійсності.  

Якщо у вас буде паспорт «ЛНР» чи «ДНР», ніяких юридичних наслідків це не матиме, якщо ви не активіст сепаратистського руху.

Ірина Славінська: Чи існують в наявній українській правовій ситуації інструменти, які можуть допомогти людям, які покидають ці території, отримані там папери перетворити на легальні українські документи? Наприклад, свідоцтво про шлюб, про народження.

Ольга Поєдинок: Міністерство юстиції і зробило експрес-реєстрацію шлюбу, щоб можна було це робити на підконтрольних Україні територіях. Якщо з якихось причин це не відбулося, в Україні є судова процедура підтвердження відповідних фактів. Момент народження чи смерті непередбачуваний — можна просто не доїхати.

Ірина Славінська: Наскільки тривалою є процедура зміни таких документів у судовому порядку, це можна зробити самостійно чи потрібно наймати адвоката?

Ольга Поєдинок: Я не маю відповідного адвокатського досвіду у цих питаннях, але судова процедура в Україні може тривати по-різному. Процедура із встановлення фактів, які мають юридичне значення, зазвичай не є настільки тривалою, бо відсутня протилежна сторона, треба просто переконати суд. В ідеалі це може бути одне судове засідання, а може розтягтися і на більш тривалий час.

Лариса Денисенко: У програмах «Ген справедливості» ми говорили про судові справи, котрі могли розпочатися на території, непідконтрольній Україні, а людина зацікавлена завершити їх на підконтрольній території, поновити судовий процес, а також говоримо про те, як простіше оформити паспорти. Усі ці процедурні моменти розписані, а на питання відповідають досвідчені адвокати, які ведуть такі справи.

Ірина Славінська: Якщо сукупно подивитися на досвіди Придністров’я, Абхазії, Південної Осетії, які головні висновки про лайфхаки з боку держави чи громадян можна зробити?

Ольга Поєдинок: Звичайно, найкорисніше максимально використовувати всі можливості. Якщо ви маєте право на український паспорт, значить треба шукати можливості, щоб він у вас був дійсним: стежити, щоб він не зник, вклеювати вчасно фотокартки.

Якщо вам нав’язують паспорт «ЛНР» чи «ДНР», якщо ви не маєте відповідного душевного поклику, не треба кидатися на амбразуру. Якщо у вас буде цей паспорт, ніяких юридичних наслідків це не матиме, якщо ви не активіст сепаратистського руху. Цей паспорт — папірець чи книжечка за якою з юридичної точки зору нічого не стоїть ні за національним правом України, ні за міжнародним правом. Адже цілком природно, що людина в ситуації збройного конфлікту повинна рятувати своє життя і життя рідних. Ні про які звинувачення в тому, що це колаборант, йтися не може.

Приймати такі “документи” для перетину кордону можна лише в тому випадку, якщо люди їдуть на територію РФ з метою отримати там притулок, статус біженця.

Ірина Славінська: Якщо йдеться про паспорти та інші документи невизнаних «республік», чи є випадки утисків стосовно мирного населення?

Ольга Поєдинок: Можуть бути утиски з боку громадськості, осуд, але з юридичної точки зору мені про такі випадки невідомо.

Але я б хотіла зачепити питання гуманітарного характеру дозволу проїжджати через кордон з подібними документами. Приймати такі документи для перетину кордону можна лише в тому випадку, якщо люди їдуть на територію РФ з метою отримати там притулок, статус біженця.

У таких випадках краще хоч якийсь папірець, аніж жодного. Крім того, історія знає випадки, коли люди можуть бути і без документів. Коли державні органи РФ кажуть, що роблять це з гуманітарних міркувань, це значить, що люди хочуть попросити притулок, отримати статус біженця чи є якісь інші екстремальні умови. Але люди ж їдуть працювати, відпочивати — це не якась екстремальна ситуація. Звичайно, всі ці «гуманітарні міркування» — спроба виправдати свої неправомірні дії.