Лариса Денисенко: На чому ґрунтується культ Ван Гога?
Діана Клочко: Постать Ван Гога парадоксальна. За життя він був знедоленим, його цькували, але ці десять років його художньої праці – це роки неймовірного подвижництва, за яке він не отримував нічого. І до Другої світової війни такого ажіотажу не було.
Сам Ван Гог перетворився на людину, яка безкінечно малює. І своєю творчістю він відривався від загального культурного контексту. Він був настільки ні на кого не схожим, що вийшов за межі навіть нетрадиційного уявлення про мистецтво.
Але після Другої світової війни Європа, так би мовити, почала дуже активно віддавати йому борг. Його твори стали перетворювати на масовий продукт.
І першою його почала розкуручувати держава, яка задумала музей Ван Гога. В усе це вкладають великі кошти, і цінність його робіт лише від цього зростає. І його копіювати вже можна, бо пройшло 70 років після його смерті.
Лариса Денисенко: Чому у нас досі немає подібного з роботами Марії Примаченко? Чому немає такого продуманого міфу чи концепту?
Діана Клочко: По-перше, його почали розкручувати через 70 років після його смерті, по міжнародному законодавству тоді роботи стають світовим надбанням. У нас ще не пройшло стільки часу. Окрім того, міф Ван Гога почав також створювати кінематограф, було багато сюжетів безумства, арт-терапії, переходи з культури в культуру, бідності художників. Ні один художник зразу не стає міфом. Але Ван Гог є унікальним.
Дмитро Тузов: Чи бачите ви в Україні постаті, які можуть започаткувати подібні тренди?
Діана Клочко: Ми дуже хочемо, щоб наше стало світовим. Але важливими також є обставини певного часу, наявність інтернаціонального культурного центру. Щоб Київ став таким, потрібно, щоб до нас усі з’їжджались.
Лариса Денисенко: Що б ви могли порадити подивитись з робіт Ван Гога?
Діана Клочко: По-перше, це цикл робіт «Соняшники», адже це наша квітка. Окрім того, пейзажі останніх років, вони дуже чисті.
0