Українці з 22 країн світу об’єдналися навколо традиції вибійки рушників: про що проєкт «Знаки ідентичності»

Влад Бундаш: Будемо говорити про вибійку рушників. Насамперед, давайте пояснимо для широкої аудиторії, а що таке вибійка?

Каріна Гаєва: Вибійка — це стародавня техніка декорування тканини, відома в Україні з 11 століття.

Взагалі це світова техніка, яка існувала ще за часів стародавнього Єгипту, але в Україні з’явилась в 11 столітті та набула розповсюдження наприкінці 19, початку 20 століття.

Це техніка декорування тканини за допомогою штампа кліше і фарби. Тобто, фактично це прабабуся чи прадідусь високого друку — коли штамп згори вкривається фарбою, притискається до тканини, вибивається згори і, власне, ми маємо відтиск орнаменту.

Влад Бундаш: Будемо говорити, як я вже зазначав, і про ваш мистецький проєкт «Знаки ідентичності». Це міжнародний проєкт. 22 країни — якщо подивитися на мапу, мені здається, це якась міжконтинентальна співпраця. Як ви збирали ці рушники? Хто долучався? Як формувався цей проєкт? Адже зібрати ось так по крупинках — доволі важко, але дуже цінно з точки зору мистецтва і нашої культурної ідентичності.

Каріна Гаєва: Це цінно ще і з точки зору об’єднання українців після повномасштабного вторгнення. Зараз триває п’ята хвиля еміграції і дуже багато якісних, не побоюсь цього слова, українців виїхали за кордон і провадять там свою проукраїнську діяльність, вже хто як може.

І тому проєкт, в першу чергу, був покликаний об’єднати українців навколо власної традиції вибійки. Не було на меті зібрати фахівців або митців професійних — була більше ціль саме об’єднати континенти: показати, що світове українство розповсюджується буквально по всьому світу і дуже потужне.

Як ми зібрали стільки учасників? Це диво відбулося за вісім днів.

Влад Бундаш: За вісім днів? А як так вийшло?

Каріна Гаєва: Знаєте, мабуть, дуже хороша ідея — і тому всім дуже сподобалось.

Це просто завірусилося серед знайомих, митців, мистецької спільноти, українців за кордоном. Тому дуже велика географія. На початку я планувала, що це буде 10 країн і 20 рушників, наприклад.

Але насправді ми закрили реєстрацію, бо могли збирати, мені здається, вічно.

Влад Бундаш: Ви згадували і про всесвітній тур. Розкажіть, чого ви очікуєте? Яких результатів хочете досягти і що це для вас особисто свідчить, тобто знаєте, ця ідеальна картинка, яка вона для вас?

Каріна Гаєва: По-перше, це проєкт експансії української культури за кордоном. Ми зосереджені зустрітись за кордоном з українськими громадами, які дуже чисельні і їх дуже багато. Зокрема, це Марокко, Португалія, Франція, Австрія.

І є декілька цілей у проєкту. Зокрема, це міжкультурний обмін, адже вибійка — світова техніка. Ми не їдемо показати «які ми класні, в нас є вибійка». Вибійка є у всіх. Ми хочемо показати що робимо з нею і подивитися, як працюють з нею інші. Тобто це міжкультурний обмін і досвід.

По завершенні — принагідно запрошую — в Національному музеї декоративного мистецтва України відбудеться фінісаж проєкту, де ми покажемо всю колекцію та наші польові дослідження після туру. А також — передамо колекцію вибійчаних рушників 21 століття в фонд музею.