Після пісеньки Дещиці про Путіна вивід техніки з Криму зупинився, — віце-адмірал Гайдук

Події анексії Криму відтворює колишній командувач Військово-Морських Сил України, віце-адмірал Сергій Гайдук. Також запитуємо про скандал, пов’язаний з його донькою Юлією Рудь, яка живе у Севастополі і була заміжня за колишнім офіцером СБУ, який нібито перейшов на сторону ФСБ.

Анастасія Багаліка: 7 березня 2014 року вас призначили командуючим ВМС України — в якому стані були справи на цей момент?

Сергій Гайдук: Обов’язки командувача я виконував з 2 березня, після зради Березовського. А 7-го вже був офіційно призначений указом президента.

Ірина Ромалійська: Денис Березовський — перший український військовослужбовець, який перейшов на ту сторону?

Сергій Гайдук: Так, це перший військовослужбовець, який прийняв присягу на вірність нелегітимній «Республіці Крим». І він вже був призначений командувачем «військово-морських сил Криму», які не існували. Ми між собою говорили, що це сили одного командувача, тому що всі інші сили, у тому числі кораблі, залишалися під прапором ВМС України і під українським стягом.

Ірина Ромалійська: А ви тоді працювали з Березовським, коли він вирішив піти на цей крок?

Сергій Гайдук: Коли Березовського призначили командувачем, я був заступником. Але після його зради мені запропонували цю посаду, і я погодився.

Ірина Ромалійська: Він вам не пропонував піти з ним? Як це взагалі відбувалось?

Сергій Гайдук: Ситуація розгорталася блискавично. 22 лютого — відбулась втеча, керівництва Генштабу вже фактично не було. 27 лютого — захоплення Верховної Ради і Кабінету Міністрів Автономної Республіки Крим, відставка уряду Могильова і призначення нелегітимного уряду Аксьонова. 27-го Севастополь фактично підняв російський прапор, і ситуація склалась таким чином, що на той час тимчасово в.о. командувача ВМС Єлісєєв заявив, що подає рапорт на відставку. Тому цю посаду й було запропоновано Березовському, він був дуже оперативно призначений 1 березня. Після його зради, знову була пауза 5 днів до нового призначення. І це було відверто не на користь і не грало на руку Україні, бо кадрові колапси, кадрові непризначення не завжди є тим позитивом, який дає кінцевий результат, якого ми всі чекали.

Ірина Ромалійська: Не було кому віддавати накази?

Сергій Гайдук: Це перше. А друге, коли є тимчасово виконуючий обов’язки — це одне, штатна посада — це інше. Тобто рівень відповідальності зовсім інший.

1 березня Березовський був оперативно призначений, і я повинен сказати, що в цілому його рішення були достатньо виваженими, у тому числі про введення у ступінь бойової готовності, по виходу кораблів у море.

Ірина Ромалійська: Він приймав рішення?

Сергій Гайдук: Так, він приймав рішення. Але у той час на нього вже впливали відставлений колишній начальник Генерального штабу адмірал Ільїн, радник міністра оборони Лебедєв, колишній командувач ВМС адмірал Максимов. Вони мали дуже великий вплив на Березовського, і тому 1-го числа приймалось рішення на вихід кораблів у море, вони вже вийшли, і 1-го ж дається команда кораблям повернутись з моря.

Ірина Ромалійська: Тим самим Березовським?

Різниця між рішеннями була 3 години

Сергій Гайдук: Тим самим Березовським, різниця між рішеннями була 3 години.

Ірина Ромалійська: А ви були поруч з ним, що це робилося?

Сергій Гайдук: Ні, мене поруч не було. Я думаю, що основне — це був вплив колишнього начальника Генштабу і радника міністра оборони на цю достатньо молоду людину. До будь-якої посади, тим більше такого рівня, потрібно дійти і службовим досвідом, і життєвим, це все не просто, психологічно було дуже складно.

У ніч з 1 на 2 березня Березовський мав розмову з міністром оборони Тенюхом, і в ультимативній формі вимагав зв’язку з тимчасово в.о. президента. Інакше він погрожував здати Військово-Морські Сили України — це вже був перший дзвіночок цієї ситуації.

Анастасія Багаліка: А чого він вимагав?

Сергій Гайдук: Він вимагав прийняття політичного рішення. Повірте, у нас була дуже непроста ситуація — у Києві всі захопилися Майданом, і забули про ту ракову пухлину, яка була у Криму з часів незалежності України. Ми ж у 1992 році мали першу спробу анексії Криму, 1994, 1995, але тоді були і політичні рішення, і силові рішення, і ми вийшли з цієї ситуації.

Ірина Ромалійська: Тобто якби Турчинов відповів, то могло б цього не статися — зради?

Периферія не розуміла, що відбувається у Києві, а Київ забув, що відбувається у Криму

Сергій Гайдук: Справа у тому, що там буле не стільки пряма постановка питання, скільки шантаж. Він говорив, що здасть штаб ВМС, віддасть наказ здати зброю, тобто була емоційна перепалка. Це була одна з непростих ситуацій, коли периферія не розуміла, що відбувається у Києві, а Київ забув, що відбувається в Автономній Республіці Крим.

І цей час невизначеності мабуть і став однією з проблем, що Березовський 2 березня о 15:25 відбув у штаб Чорноморського флоту на переговори, і о 16:32 уже прийняв присягу і дав команду на відбій бойової готовності і здачу зброї.

Анастасія Багаліка: Що відбувалося далі? На середній ланці якісь моряки приймали рішення боротися, а хтось спускав прапор без боротьби?

Сергій Гайдук: Я повинен апелювати наступним чином — ви ж розумієте, що будь-який військовослужбовець, командир — це у першу чергу людина, яка не є ідеальною. Тому аргументів є дуже багато, один з яких — це особисті якості командира, а інший — прорахунки, починаючи від інформаційної і психологічної підготовки особового складу, закінчуючи кадровою підготовкою.

ВМС України — це був єдиний вид збройних сил на період анексії, який на 100% був укомплектований військовослужбовцями контрактної служби, строковиків не було. Але якщо взяти відсоток особового складу, який був уродженцем Криму або мав родичів у Криму — це було більше 80%. І, повірте мені, та інформаційна пропаганда плюс дезорієнтація і дезінформація, яка проводилась у Криму, призвела до розбалансування людей. В принципі, це була основна мета пропаганди.

Ірина Ромалійська: Тобто політика, коли люди з одного регіону переміщаються служити в інший, мала би бути застосованою у Криму?

Сергій Гайдук: Так, екстериторіальний принцип комплектування дав би однозначні результати.

Анастасія Багаліка: Є свіжа заява нинішнього командувача ВМС Ігоря Воронченка, що кораблі, які залишились у Криму, зараз розбирають на запчастини?

Сергій Гайдук: Що стосується не тільки корабельного складу, а й авіаційної і берегової складових, після отримання наказу 24 березня 2014 року на вивід угрупування з Автономної Республіки Крим, почався процес виводу техніки. На жаль, цей процес був призупинений. Це було пов’язано з заходами агресії відносно російського посольства і заяви нашого колишнього міністра закордонних справ Дещиці. Тоді було прийняте політичне рішення зупинити процес передачі озброєння військової техніки.

Ірина Ромалійська: Це було після його співу під посольством?

Сергій Гайдук: Так. Після цієї пісеньки був призупинений процес, і, на жаль, на даний момент цей процес не відновився. Таким чином частина корабельного складу, частина техніки залишилась у Криму.

Ірина Ромалійська: Яка кількість людей перейшла тоді на бік Росії?

Сергій Гайдук: З ВМС України вийшли десь 2,5 тисячі людей на першому етапі — це від 25 до 30%. А потім були такі нормативні документи, які до травня дозволяли продовжувати цю процедуру виходу — з прибуттям на пункти прийому де вони обліковувались, перевірялись. І далі була можливість прийняти рішення — продовжувати службу на континентальній Україні або звільнятись.

Ірина Ромалійська: Ви для себе особисто ставили питання, щоб залишитись у Криму?

Сергій Гайдук: Якби я ставив собі таке питання, то не погодився б на пропозицію посади командувача, очолити флот. При тому, що після повернення з Північного флоту я 20 років прослужив у Криму, для мене це питання просто не стояло.

Анастасія Багаліка: А ваші рідні у Криму не залишились?

Сергій Гайдук: У нас яка була особливість у Криму — один з елементів цієї гібридної війни — це шантаж сім’ями. Ми мали інформацію, що шантажують дружин, дітей у школі, погрожували не видавати атестати, не допустити до незалежного оцінювання. Тому на період призначення, щоб уникнути шантажу, мені довелось переховувати членів сім’ї, а потім евакуювати з Криму.

Ірина Ромалійська: Волонтери фонду «Повернись живим» писали про те, що ваша донька, Юлія Рудь, заміжня за офіцером ФСБ і живе у Севастополі?

Сергій Гайдук: Моя донька незаміжня, на даний момент вона дійсно живе у Севастополі.

Ірина Ромалійська: Ваша донька — це Юлія Рудь?

Сергій Гайдук: Так.

Ірина Ромалійська: А у неї є якість стосунки з офіцером ФСБ?

Сергій Гайдук: Вона незаміжня.

Ірина Ромалійська: Печатка у паспорті може бути, а може і ні. Звідки взялася ця інформація?

Сергій Гайдук: Вона дуже вольова людина, самостійна. Їй 31 рік, і вона сама приймає свої рішення. На даний момент вона незаміжня, виховує двох дітей.

Анастасія Багаліка: Це було її особисте рішення залишитись?

Сергій Гайдук: Так, її особисте рішення.

Ірина Ромалійська: Якщо гуглити ваше прізвище — це перше, що випадає. Що вона була заміжня за колишнім офіцером СБУ, який перейшов у ФСБ — це правда чи ні?

Її колишній чоловік дійсно служив в СБУ, але вона прийняла рішення з ним розлучитися

Сергій Гайдук: Її колишній чоловік дійсно служив у Службі безпеки України, але вона прийняла рішення з ним розлучитися, у неї свої погляди на сім’ю і на життя. Я на це рішення не впливав. Як це пояснити по-людяному — не як командувач чи адмірал — кожен з військовослужбовців, який вийшов з Криму — це є маленька трагедія, маленька історія кожної сім’ї. Окрім доньки, яка зараз з двома онуками у Криму, всі інші знаходяться на континентальній Україні.

Ірина Ромалійська: Чим ви зараз займаєтесь?

Сергій Гайдук: Я зараз знаходжусь у розпорядженні міністра оборони України, виконую його окремі доручення, продовжую жити Військово-Морськими Силами України.

Ірина Ромалійська: Тобто перебуваєте на службі?

Сергій Гайдук: Так.

Ірина Ромалійська: Ваше звільнення було саме після того скандалу (з донькою). Петро Порошенко прокоментував відставку так: «з огляду на позицію волонтерів і громадськості, системні недоліки у виконанні службових обов’язків, а також низький авторитет серед службового складу». Ви з ним зустрічались після того?

Сергій Гайдук: Я після того з ним не зустрічався. Але волонтерів використали у темну — те, що вони зайнялись цією брудною акцією.

Ірина Ромалійська: Хто використав волонтерів?

Сергій Гайдук: Мабуть той, хто підписав відповідні укази про моє відсторонення від посади.

Ірина Ромалійська: Президент?

Сергій Гайдук: Він же на підставі чогось підписав, це його рішення. І те, що волонтерів використали — я не опускаюсь до такого рівня, щоб з’ясовувати стосунки з людьми, які обливають брудом, спускаються до таких некоректних, образливих форм. Я себе поважаю.

Але після так званої петиції, яка до речі не набрала голосів, відбулась ціла низка заходів. Наприклад, це комісія міністерства оборони, яка перевірила лист-звинувачення Тетяни Ричкової (нинішній депутат від БПП) на адресу командування Військово-Морських Сил України. Але жоден факт не підтвердився.

Далі ситуація розгорнулася ще цікавіше. Спрацювала система, і було порушено два кримінальних провадження (прокуратурою і СБУ). Прокуратурою — щоб перевірити факти, які були викладені у петиції, і жоден не підтверджений. І у мене на руках є постанова прокуратури, де зроблена заява про відмову у порушенні кримінальної справи. А більш цікавою була реакція СБУ, яка звинуватила мене за статтею «державна зрада». Уявіть стан, коли Березовський, Єлісєєв, Шакуро дійсно зрадили і є злочинцями, а порушили кримінальну справу проти мене. Але потім схаменулись, справа була передана в прокуратуру, яка її закрила. Бо у справі немає ніяких підстав для звинувачень.

Тому на даний момент я маю на руках дві постанови прокуратури, де жодне висунуте обвинувачення не підтверджено. Тепер, як кажуть, слово за стороною опонентів.