Політичну партію в Україні можна купити навіть в Інтернеті

Чому партій так багато і які з них отримають гроші від держави, розпитали у експерта «Комітету виборців України» Дениса Рибачука.

В студії працюють журналісти «Громадського Радіо» Григорій Пирлік та Олена Бадюк.

Олена Бадюк: Розкажіть про ваше дослідження докладніше. За який термін вам вдалося промоніторити інформацію?

Денис Рибачук: В Україні 344 діючі політичні партії. 377 — з усіма, які були створені і реєстрацію яких вже було призупинено чи їх було заборонено. Цифра величезна, особливо, якщо порівняти з державами-сусідами України. Промоніторити було не складно, бо в нас є відповідні реєстри, де всі ці політичні партії рахуються. Мін’юст веде їх облік, тому їх перелік можна знайти. Якщо брати останні роки, бачимо загрозливу тенденцію. За останні три роки зареєструвалась майже половина від числа усіх партій. 2015 рік став рекордним для України — зареєструвалося 79 нових політичних сил.

Григорій Пирлік: Чому?

Денис Рибачук: Є певний інтерес, щоб створювати нові політичні сили. З одного боку, є люди, які б хотіли щось створювати. З іншого, є запит на їх появу. Фактор Майдану також зіграв свою роль, якщо розглядати активізацію суспільства і бажання до змін. Але є і інша сторона медалі.

Треба розглядати реєстрацію і появу нових партій як доволі двозначний процес.

У нас є підстави говорити, що реєстрація партій часто перетворюється в певний різновид бізнесу, коли продають не тільки партії, а й місця у виборчих комісіях. Зараз можна зайти на OLX, наприклад, забити слово «партія» і знайти десяток партій, які продаються. Можна знайти, зателефонувати і купити партію. Ціни бувають різними, залежно від історії партії. Але кілька тисяч доларів — і можна починати про щось говорити.

Григорій Пирлік: У чому полягає бізнес-складова створення партій?

Денис Рибачук: Якщо візьмемо теперішні парламентські політичні партії, значна частина з них не були утворені як політичні партії. Ті партії, які раніше були зареєстровані, перейменували. Наприклад, з партії «Закон і порядок» вийшов «Опозиційний блок». І масштаби можуть бути доволі значними.

Олена Бадюк: Чи аналізували ви ідеологічне наповнення цих партій?

Денис Рибачук: Важко говорити про ідеологічне наповнення 344 політичних сил. Але навіть якщо подивитися на назви, можна робити певні висновки. Наприклад, є близько двох десятків іменних партій. «Радикальна партія» Олега Ляшка, «Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна», Блок Геннадія Чекіти «За справедливість», «Народні ініціативи Олександра Фельдмана». Перелік можна продовжувати. З іншого боку, є партії національних меншин. Діє Грузинська партія України, Партія поляків України, Циганська партія України. Ці партії показують національну приналежність, а не ідеологічну.

Григорій Пирлік: У вашому звіті вказуються партії за регіональною ознакою. Наведіть приклади.

Денис Рибачук: В Одесі є дві партії: Українська морська партія Сергія Ківалова і Одеська партія. Інший приклад — Вінницька Європейська Стратегія. Ми взяли останні місцеві вибори 2015 рокі і подивились, куди ці партії висували своїх кандидатів. Вінницька Європейська Стратегія висунула кандидатів лише в місто Вінниця. Одеська партія — лише в Одеську область. В Україні, згідно закону про політичні партії, партії діють виключно із всеукраїнським статусом. Якщо партія, висуває кандидатів в одному місті чи області, вочевидь, є сумніви, чи має вона всеукраїнський статус.

Олена Бадюк: Чи не порушується при цьому закон?

Денис Рибачук: За логікою це мало би бути порушенням закону. Але це не є жорсткою нормою. Мін’юст це не контролює. Якби в законодавство були внесені зміни, тоді можна було б говорити про це.

Олена Бадюк: Появу так званих регіональних партій ви відзначаєте однією з загрозливих тенденцій. Чому?

Денис Рибачук: Взяти, наприклад, партії, пов’язані з угорською національною меншиною і ситуацією в Закарпатті. Ми не так давно чули про скандали, коли ці партії ніби фінансувалися з-закордону. З іншого боку, маємо офіційну позицію Віктора Орбана з Угорщини, який каже, що є свої територіальні претензії на Закарпаття. Діяльність таких партій може підігрівати ситуацію. До окупації Криму діяла партія «Руський Блок» Аксьонова. Якби ми класифікували, то назвали б її регіональною партію. Це питання того, чи становлять вони загрозу. «Руський блок» в Криму став загрозою.

Олена Бадюк: Де з’являється найбільше регіональних осередків партій і яких саме?

Денис Рибачук: Тут висновки доволі цікаві. Пік реєстрації осередків вже пройшов. Якщо взяти три політичні партії, які мають найбільше осередків: Перше місце «Соціалістична партія України» — 31 000 осередків, «Партія Регіонів» — 30 000, «Народна партія» — 22 000. Якщо візьмемо десять перших партій за кількістю осередків, подивимось, які з них приймали участь в двох останніх парламентських кампаніях, це будуть лише «Комуністична партія України» і «Батьківщина».

Григорій Пирлік: Чи відомо вам, яку зараз веде діяльність «Партія Регіонів»?

Денис Рибачук: Вона є офіційно зареєстрованою партією. Комуністична партія України теж офіційно зареєстрована і є в списку. Коли приймали пакет законів, який стосувався декомунізації, внесли зміни в закон про політичні партії і дописали рядочок, що в Україні не можуть діяти партії, які пропагують націонал-соціалізм чи комуністичну ідеологію. Але в законі також вказано, що достроково припинити діяльність партії можна лише в судовому порядку. І в нас йде судова тяганина, щоб ліквідувати цю партію. «Партія Регіонів» також не ліквідована. Останні згадки, пов’язані з нею, це, напевно, вибори, місцеві в тому числі. «Партія Регіонів» своїх кандидатів не висувала, але в комісіях члени від цієї партії були присутні.

У 2015 «БПП» зареєстрував більше, ніж півтори тисячі нових осередків. Якщо подивимось на парламентські партії, побачимо, що за 2015 рік вони в середньому зареєстрували 98% всіх своїх осередків.

Григорій Пирлік: Нагадайте, які партії можуть отримати гроші з бюджету? І чи повинні платники податків фінансувати політсили?

Денис Рибачук: Сам закон про державне фінансування був прийнятий в жовтні 2015 року, було сказано, що державне фінансування стартуватиме з 1 липня 2016. З 1 липня воно не змогло повноцінно стартувати, бо НАЗК не працювало нормально. Але вересень закінчився і НАЗК повідомляє, що перерахувало перші кошти в рамках державного фінансування 4-м політсилам. Право на державне фінансування цього року повинні були б мати шість політичних сил. Але «Опозиційний блок» і «Батьківщина» не подали до НАЗК заяву з тим, чи хочуть вони отримувати кошти, чи ні. І НАЗК кошти не надало.

На державне фінансування можуть претендувати всі політичні сили, які на парламентських виборах набрали більше 2% голосів за списками. На виборах 2014 року тільки ті, що набрали 5%.

Григорій Пирлік: Чи були виявлені порушення за першою хвилею подачі партіями фінансової звітності?

Денис Рибачук: Тут більше питання до НАЗК та їх роботи. Під час виборів звіти так само подають до виборчих комісій. Ці комісії працюють з ними. Але їх завдання — подивитися, чи виходить правильна сума, якщо все додати. Більше вони нічого не можуть зробити. А НАЗК — це спеціальний орган, створений, в тому числі, щоб перевіряти, чи партії кажуть правду у фінансових звітах. І от те, чи були у звітах порушення, буде тестом для НАЗК, чи зможуть вони визначити, де мали місце порушення.

Олена Бадюк: У якому розмірі згідно з законом мають фінансуватися політичні партії?

Денис Рибачук: Є чітка формула, скільки щорічно виділяється коштів на державне фінансування. Береться 0,02 від розміру мінімальної заробітної плати і множиться на кількість виборців, які взяли участь у парламентських виборах. У 2016 році — 370 мільйонів гривень на всі партії. Зараз вже поданий проект бюджету на 2017 рік і там партіям виділяють 440 мільйонів гривень.

Між партіями цю суму потрібно розділити. Не всі отримують порівну. Тут має місце інша формула, коли партія отримує суму грошей в залежності від того, скільки відсотків голосів набрала по багатомандатному округу.

Олена Бадюк: На які витрати ці кошти можуть бути спрямовані?

Денис Рибачук: В законі дуже чітко сказано, що кошти отримані партією в рамках державного фінансування, можуть спрямовуватися виключно на статутну діяльність політичної партії. Це розбудова осередків, кошти на оренду приміщень, заробітну плату. На вибори витрачати ці кошти категорично не можна. Відповідно до закону, партії отримують інші суми на передвиборну агітацію.

Коли партія веде свою передвиборну агітацію, витрачає певні гроші, держава повертатиме їх до певної межі.

Олена Бадюк: Сьогодні були оприлюднені результати дослідження КМІСу: якби були вибори цього року (вказується кінець вересня), до парламенту за партійними списками пройшли б сім політичних сил: «Батьківщина», «БПП», «Опозиційний блок», «Самопоміч», «Радикальна партія Олега Ляшка», «Громадянська позиція», «Життя». Де ж нові обличчя?

Денис Рибачук: Це питання швидше стосується дороговизни українських виборів в принципі. Основна офіційна стаття видатків — робота у ЗМІ. Але партії, про які ви говорите, набрали більше 5%. А у державному фінансуванні нас цікавлять ті, що набрали більше 2%. Тому там більше партій. Зараз такий період, коли ми вступаємо в бюджетний етап. Всі ці рейтинги можуть змінитись. Чи з’являться там нові політичні сили, залежатиме від того, чи зможемо ми, наприклад, заборонити політичну рекламу.