Політикиня, лідерка, творчиня. Чому фемінітиви – це не примха, а мовна норма

Восьмого березня Віце-прем’єр-міністр – міністр регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ Геннадій Зубко започаткував у Фейсбуці хвилю #Лідерка_яка_надихає.

«Пропоную всім небайдужим долучитись до челенджу та згадати всіх лідерок, які надихають вас і які є поряд з вами. Згадати всіх наших творчинь і спортсменок, політикинь та військових, волонтерок, експерток та громадських діячок», – сказав він.

Разом із експерткою, кандидаткою філологічних наук Оленою Малаховою ми вирішили з’ясувати, чи властиві українській мові фемінітиви та що варто знати про їхнє вживання.

Наталя Соколенко: Чи правильно вжив фемінітиви Геннадій Зубко і чи правильно українською мовою, наприклад, називати жінок, які займаються політикою, політикинями?

Олена Малахова: Як кандидатка філологічних наук і як людина, яка майже десять років викладала такий курс на філологічному факультеті, як «Гендерна лінгвістика», як людина, яка дуже глибоко занурилася в це питання останні кілька років, я дуже рада, що це прозвучало на такому високому рівні.

Тут немає про що сперечатися. Це ніяк не суперечить українській мові, навпаки – це її властивість, відмінність.

Я би хотіла дати невелике доповнення щодо самого визначення фемінітивів. Дуже часто люди не зовсім правильно уявляють, що це, починають утворювати мовні покручі.

Фемінітиви – це іменники, які називають жінок. Значна їхня частина – це іменники, які називають жінок за професіями й за посадами, які вони обіймають, але не тільки ці. Наприклад, іменники «мама» чи «сестра» – це теж фемінітиви. Але вони просто утворені іншим способом – не так, як назви професій і посад, які в основному утворені від іменників чоловічого роду.

Пан віце-прем’єр абсолютно правильно використав слова, які він назвав. Слова «творчиня», «діячка», «лідерка» вже давно зафіксовані в академічному тлумачному словнику сучасної української мови, як і слова «директорка», «космонавтка», «автомобілістка». Тому тут немає ніяких суперечностей ні з правилами словотворення, ні з правилами української мови взагалі.

Ми живемо в патріархатному світі, а мова – це та сфера, яка відображає все, що є в нас у суспільстві. Оскільки дуже тривалий час жінка була замкнена в приватному просторі й не мала можливості обіймати високі посади, працювати на якихось професіях, то й мова реагувала на це. І в мові не було слів для того, щоб це називати. Як тільки жінка вийшла з обмеженого приватного простору і може все це робити, мова продукує для цього назви.

Наталя Соколенко: Мені непросто сперечатися, коли співрозмовники, які не дуже погоджуються з використанням фемінітивів, закидають: «А як зазначено в правописі?» Але правописна комісія не збиралася близько 20-ти років, якщо я не помиляюся.

Олена Малахова: Зараз я відкрию величезний секрет, який доступний тільки людям, які займаються лінгвістикою. Правопис нічого не говорить про фемінітиви і не має нічого про них говорити. Фемінітиви – це сфера стилістики та словотвору. Правопис дає нам унормування: як передавати іншомовні слова тими чи іншими літерами; писати разом окремо чи через дефіс; де має бути чергування, а де не має. Творення фемінітивів – це царина словотвору, а їхнє вживання – стилістики та мовної норми.

Правопис – це справді документ, який в Україні затверджується, приймається комісією. Скажімо, це стала величина, яка переглядається час від часу залежно від певних потреб.

А от мовна норма, яка регулює вживання фемінітивів, – це явище динамічне. Відкрийте будь-який підручник із стилістики – знайдете там визначення, що мовна норма покликана відповідати на суспільні виклики, на те, як суспільство розвивається, які відбуваються зрушення. Мовна норма повинна відображати все те, що відбувається в суспільстві. Це динамічне явище.

Зараз ми можемо спостерігати зсередини, як наша мова реагує на ті суспільні зміни, які відбуваються в нашій країні. Таке щастя та цікавість випадає на долю далеко не кожної людини.

Саме розділ словотвору прописує ті варіанти, норми, словотвірні моделі, які властиві чи невластиві певній мові для творення певних слів.

Фемінітиви є дуже властивими українській мові як системі, російській мові не такою мірою властиве творення фемінітивів, бо там набагато менше суфіксів, які продуктивно це можуть робити. В російській мові чотири, в українській – понад 13. При чому, ці суфікси не мають додаткового лексичного забарвлення і є продуктивними – в сучасній мові вони можуть утворювати нові слова.

Під впливом російської мови продукування фемінітивів в українській мові тривалий час зменшувалось, а зараз воно просто повертається.

Наталя Соколенко: Можливо, ви підготували рекомендації для Міністерства освіти та науки, щоб зробити фемінітиви більш звичними та зрозумілими? Можливо, думали над ідеєю трохи відредагувати Конституцію України, щоб там було записано: «президентом (президенткою) країни може стати громадянин (громадянка)…»?

Олена Малахова: Я би радила писати не в дужках, а через скісну риску, бо дужки показують другорядність, а скісна риска – рівноправність. Якщо хтось захоче використовувати фемінітиви, краще, якщо ви використовуєте паралельно іменник і чоловічого роду, чергуєте: на перше місце ставите іменник жіночого, потім чоловічого, а десь згодом навпаки, щоб витримувати певний баланс.

У Міністерстві освіти та науки вже підготовлений документ Стратегія впровадження гендерного компоненту в освіту, там є окремий пункт про впровадження гендерночутливої мови. Зараз під час виконання антидискримінаційної експертизи шкільних підручників надаються рекомендації, дуже виважені: де і в яких моментах можна використати фемінітиви або, наприклад, замість «читачі та читачки» сказати «читацьке коло».

Що стосується офіційних документів, це дуже складно. Навіть коли Кабмін редагував Стратегію та готував до урядового комітету, в нас була дискусія, чи можна там залишити слова «учениця», «студентка». Нам довелося звертатися до Інституту української мови та просити підтримки, щоб вони дозволили, хоча й були цим здивовані.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.